Кобі Браянт не міг не присвятити своє життя баскетболу. Він народився в сім'ї Памели та Джо Браянтів, ставши наймолодшим із трьох дітей. Батько на той момент виступав у НБА, і його кар'єра була досить непоганою: понад 600 матчів. Проте останніми сезонами ігровий час Браянта-старшого скорочувався, і він ухвалив складне рішення – переїзд у Європу разом із сім'єю. Пункт призначення – Італія, де він виступав 8 років за різні команди. У той самий момент маленький Кобі серйозно зацікавився баскетболом і став наслідувати батька в усьому.
З дитинства почав підтримувати Лос-Анджелес Лейкерс. Можливо, вже тоді маленький Кобі відчував, що в майбутньому проведе у складі "озерників" 20 сезонів і виграє 5 титулів? Хай там як, він почав підтримувати команду в пам'ятні часи – саме на цей період припав другий пік протистояння між каліфорнійцями та Бостон Селтікс – двома найтитулованішими командами НБА й донині. Меджик Джонсон і Ларрі Берд – два найкращі гравці світу та обличчя чемпіонату. Незабаром з'явиться і Майкл Джордан, а час Кобі ще попереду.
У 1992 році сім'я Браянтів повертається до США. Батьки одразу ж віддали 13-річного сина до школи Лоуер-Меріон, де хлопчик почав грати за місцеву баскетбольну команду. Статистика Кобі на шкільному рівні вражала: він домінував над однолітками, а незабаром познайомився з майбутнім одноклубником Ламаром Одомом. У 1995 році баскетболіст приймає ризиковане рішення – він планує брати участь у Драфті-1996, оминаючи навчання в університеті.
Він стане лише шостим школярем, який зважиться на це. "Популяризатором" цього руху вважається інший легендарний гравець Кевін Гарнетт – у 1995-му його таким чином обрала Міннесота. Звісно, Кобі хотів потрапити лише в Лейкерс, але каліфорнійці не мали потрібного піку. Браянт потрапив до сильного драфту (Аллен Айверсон, Маркус Кембі, Рей Аллен, Стів Неш, Пежа Стояковіч і навіть українець Віталій Потапенко). Непоганий список, чи не так?
І все ж завдяки обміну Владе Діваца в Шарлотт, Лейкерс вдасться обрати 18-річного захисника. Старт Браянта в НБА був не таким потужним, як багатьом би хотілося. Перші три сезони він жодного разу не подолав планку у 20 набраних очок в середньому за сезон. Але в 1999 році все змінюється – "озерників" очолює легендарний Філ Джексон, який привів Чикаго до шести титулів. Порівняння з Джорданом знову напрошуються, хоча вони нікуди й не поділися. Однакова позиція, гладко поголена голова, пристрасть до перемоги, маніакальна вимогливість до партнерів по команді.
До чого призвів прихід Джексона? Браянт раніше Джордана став володарем три-піта (три титули поспіль). У 2002 році йому виповнилося 24, тоді як "Його Повітряність" досягнув цього лише у 30 років. Кобі не був першою зіркою тієї команди – всі лаври діставалися Шакілу О'Нілу, який заслужено став MVP фіналу три рази поспіль. І ось тут між двома суперзірками виник камінь спотикання. Розбіжності наростали. Виліт від Сан-Антоніо у 2003 році став причиною перезбірки складу. Команду поповнили зіркові ветерани Гарі Пейтон і Карл Мелоун.
На папері команда виглядала сильно, але разом цей квартет з'являвся нечасто – травми заважали розкрити потенціал Лейкерс. До того ж непорозуміння між Браянтом і Шакілом залишалось. У підсумку, підопічні Джексона все ж вийшли у фінал, де були розгромлені дисциплінованими "Bad Boys-2" з Детройта. Між Браянтом і О'Нілом улітку 2004 року обирали одного – Кобі залишився. Філ Джексон покинув посаду. Підсумок: уперше за 11 років "озерники" не вийдуть до плей-офф, тож "дзен-майстра" Філа повернуть через рік.
Саме в середині 2000-х сформувалася "Мамба менталіті" – філософія Кобі. Сам гравець стверджував, що продумав її принципи під час одного зі світових турне. Браянт намагався надихати інших молодих спортсменів, щоб ті змогли повністю реалізувати свій потенціал.
"Намагайся стати кращою версією самого себе – людина весь час має покращувати себе. Кожного дня. Краще, ніж вчора, гірше, ніж завтра", – так коротко він описував свою філософію.
Мабуть, саме в той період Кобі вийде на свій кар'єрний пік, при цьому в командному плані це будуть одні з найгірших сезонів. Наприклад, у сезоні 2005/06 він набиратиме в середньому понад 35 очок за гру. В історії НБА таке лише двічі вдавалося Майклу Джордану і шість разів Вілту Чемберлену, по одному разу це зробили Рік Беррі та Джеймс Харден.
22 січня 2006 року Кобі знову увійде в історію, набравши 81 очко в матчі проти Торонто. Це другий найрезультативніший матч для гравця за всі 60 років (на той момент) НБА. Більше набирав тільки Вілт – 100 очок. Перед стартом наступного сезону Браянт несподівано змінить звичний для всіх 8-й номер на 24-й – його перший шкільний номер. Складно сказати, під яким номером його запам'ятали сильніше: під 8-м (дебют, перший матч зірок, "Афро-Кобі", три-піт) чи під 24-м (перший MVP, титули як першої зірки, легендарний останній матч). Уже перша половина кар'єри заслуговує, щоб гравця ввели до Зали слави, а в нього їх було дві.
2008 рік став для Кобі найвдалішим за останній час. Так, він програв у фіналі НБА Бостону, але того року тріо Гарнетт-Аллен-Пірс було непереможним. Браянта вперше визнали MVP сезону, а в серпні він додасть до цього трофея золото Олімпіади як лідер збірної США – американці дуже хотіли реабілітуватися за провал в Афінах чотирма роками раніше, і в них це вийшло. Кобі був лідером як на майданчику, так і поза ним, а ще дуже зачарував китайську публіку.
У наступному сезоні Бостон виглядав менш потужно, тому всі стали очікувати на фінал між Кобі і Леброном Джеймсом. Серія мрії, яка, на жаль, так і не відбулася. Клівленд вилетів уже в другому раунді плей-офф від Орландо. Меджик у фіналі нічого не змогли протиставити Лейкерс: тандем Браянт-Газоль виглядав сильно. Кобі вперше став MVP фіналу. Через рік "озерники" оформили бек-ту-бек у найкрасивішому стилі – у них з'явився шанс помститися Бостону.
Одна з найкращих серій ХХІ століття, все як у кіно. Вирішальним став сьомий матч, що проходив у Лос-Анджелесі. Легендарний Джек Ніколсон, який сидів у першому ряду, на власні очі спостерігав, як Кобі виграє свій п'ятий титул і другий MVP фіналу. Хоча, "чорна мамба" навряд чи може записати цей поєдинок собі в актив: 24 очки, але 6 із 24 точних кидків.
У цьому весь Кобі: він умів грати ефективно, але хотів перемагати виключно на власних умовах. Тому нерідко міг зірватися на вкрай неефективні кидки, які заздалегідь приречені на промах. Але він вірив, що наступний кидок виявиться результативним. Комбінація з атлетизму, неймовірного читання гри, змагального духу дозволили Браянту забезпечити собі місце в Пантеоні найвидатніших. Але чи зможе він обігнати Майкла за кількістю титулів?
Титул 2010 року виявився останнім. Лейкерс намагалися створити суперкоманду у 2012-му, але Браянт, Газоль, Ховард і Неш разом не зіграли, а наприкінці сезону Кобі отримав важку травму – розрив ахілла. Майже рік без баскетболу, і останні два сезони за контрактом йому довелося провести в дуже слабкій команді. Влітку 2015-го він повідомив, що майбутній 20-й сезон стане останнім для нього.
Знаковою стала остання гра, в якій Браянт ефектно попрощався з НБА, набравши 60 очок, забивши переможний кидок за хвилину до кінця. Хтось скаже, що гравці Юти надто шанобливо поставилися до легенди й навіть "піддавалися"? Зовсім не так, адже поразка позбавила "джазменів" шансів на вихід у плей-офф.
Кобі попрощався з НБА, але не з баскетболом. У 2018 році його анімаційний короткометражний фільм Dear Basketball був нагороджений премією "Оскар". Вів він і власну аналітичну програму Detail на телеканалі ESPN. Приділяв чимало часу сім'ї, особливо дочці Джанні, яка пішла по стопах батька. Часто відвідував тренування дівчинки, ставши для неї найважливішим наставником.
З нею він був і того фатального дня 26 січня 2020 року. На чергове баскетбольне тренування Кобі разом із Джанною, а також компанією зі семи осіб вирушили на вертольоті. Звичайний політ не віщував біди, якщо не зважати на погодні умови – туман і погану видимість. Транспортний засіб зазнав аварії після зіткнення зі схилом гори – ніхто не вижив.
Трагедія стала справжнім шоком для всього спортивного світу – нечасто спортсмени такого рівня йдуть із життя в розквіті сил. На церемонії прощання з Кобі й Джанною особливо важко було його вдові Ванессі, а також Шакілу О'Нілу і Майклу Джордану. Після закінчення кар'єри Браянт і О'Ніл примирилися, навіть натякали, що розставання в Лейкерс було помилкою. "Чорну мамбу" і "Його Повітряність" завжди пов'язували дружні стосунки, і навіть, швидше, братські: Майкл – старший брат, який ніколи не відмовлявся від порад молодшому Кобі.
Втрачати близьку людину вкрай важко, як і втрачати такого великого баскетболіста так рано. Однак Браянта точно не забудуть завдяки його внеску в гру: переможні кидки, титули, змагальний дух, досягнення внесли його до Пантеону найвидатніших спортсменів в історії. Тексти, пам'ятні інтерв'ю, відео з найкращими хайлайтами завжди будуть із нами. Ну а Кобі й баскетбол... Це була історія обопільної любові. Кобі зробив для баскетболу все, що міг, але, на жаль, так і не побачив першого матчу Джанни на професійному рівні. Це могла бути ще одна незабутня історія.
Більше баскетбольного чтива на Спорт 24
Продав чемпіонські персні НБА заради України: як живе найуспішніший баскетболіст у нашій історії
