Чавить стегнами кавуни і підіймає 310-кілограмову штангу: як українка стала найсильнішою жінкою планети з рекордом Гіннеса
Ексклюзивне інтерв’ю Спорт 24 з Ольгою Лящук – переможницею The Shaw Classic 2023, Arnold Pro Strongwoman 2019 і 2020, Strongest Woman in the World 2017 Olympia.
"Скинула кілограмів сім, а останні три ніяк не йдуть. Ти вже воду не п’єш, нічого не їси, голова обертом"
– У спорті ви починали з легкої атлетики (біг та стрибки із жердиною), потім грали у регбі. Чому так часто змінювали вид діяльності і як врешті потрапили у стронгспорт?
– Аж мурашки побігли по тілу, як згадала. Мені подобалося стрибати з жердиною. Отримувала від цього море задоволення. Пам’ятаю це відчуття адреналіну, коли летиш через планку. Це такий складний біомеханічний вид спорту, де треба встигнути правильно перевести жердину, розрахувати кількість кроків, стрибнути, протягнутися. Але я мала мрію з дитинства – стати чемпіонкою світу. Та коли займалася легкою атлетикою, то по черзі виграла чемпіонат України у всіх вікових категоріях. Але на ЧС не відправили мого тренера, і результат був не настільки високим, як би хотілося.
Трапилася раз така історія, коли я ще виступала за Донецьку область. Поїхали ми до Києва, мене тримали кілька тижнів на тренувальних зборах, а в останній момент сказали, що Франція відмовила мені у візі. А через рік надсилають мені закордонний паспорт з візою Франції. Уявляєте мої сльози? Ще й виявилося, що замість мене відправили на змагання не іншу спортсменку, а чийогось родича.
Але завдяки легкій атлетиці я отримала більше сили, енергії та витривалості. Чому я така швидка і скоординована, на відміну від інших дівчат-суперниць в стронгу? Бо я знаю цілий цикл легкоатлетичних вправ на 4 роки. Також у мене великий об’єм знань у сфері реабілітації та відновлення організму. В основному всі наші проблеми – в голові. А якщо не в голові, то в спині (Сміється). Треба частіше казати собі: “Ти найкраща, найсильніша, найгарніша”.
Потім у моєму житті було перетягування каната, де я познайомилася з тренером Михайлом Гераскевичем, який згодом покликав мене у стронгспорт. А поміж тим ще було регбі. Але командний вид спорту має свою специфіку, і коли працює лише пів колективу, це дуже видно за результатами.
Втім, це був цікавий експеримент в плані пізнання свого тіла. Нам треба було худнути на 10 кілограмів, потім набирати м'язову масу. І от скинула кілограмів 7, а останні 3 ніяк не йдуть. Ти вже воду не п’єш, нічого не їси, голова обертом.
Ще й графік такий жорсткий у мене був в ті часи: на 7 ранку заняття з водіння, на 9:00 робота, після обіду – навчання в МАУПі, потім тренування з регбі, а ввечері – конспекти. Вчитися я намагалася дуже старанно. Не розумію, як люди дають хабарі за оцінки. У чому сенс?
Ми посіли п’яте місце на ЧС. Я в принципі не цього очікувала, тому “емігрувала” в інший вид спорту.
– Як спочатку складалися справи у стронгу?
– Перші мої змагання – і я відразу виграла чемпіонат світу, але перед цим гарувала 8 місяців без вихідних. Може, один вільний день в тиждень був, але я його все одно заповнювала якоюсь активністю: похід, стрейчинг, йога тощо. Я от лише після цьогорічного The Shaw Classic дозволила собі трішки відпочити: на каяку покататися, щось таке. Зараз я такою потужною крихіткою стала, набрала 105 кілограмів м'язової маси, почуваюся дуже добре. Не можу сказати, що коли була худенькою, то мені було краще. Постійно голова крутилася, бо я недоїдала, на жорсткій дієті сиділа. А так – їси що хочеш, коли хочеш, можеш вночі прокинутися щось пожувати.
"Треба їсти кожні 3 години, по 8-10 годин спати"
– Як ви підводите себе до відповідальних стартів: харчування, сон тощо?
– Ранок починається з прийому хлорофілу. Стараюся пити багато води з лимоном, рідкого колагену для зв’язок і суглобів. Стараюся ситно снідати: овочі, вівсянка з бананом тощо. Треба їсти кожні три години, інакше організм не так швидко відновлюється. Вживаю вітаміни, електроліти, ходжу в сауну та на масаж.
Обов’язково мушу 8-10 годин спати. Буває, можу задрімати на 15 хвилин посеред дня, організм цього вимагає. Бо часом тренування може тривати 3-4 години: тобі треба пробігти 20 метрів з вагою 300 кг зі швидкістю 10 м/с – зазвичай, тіло людини не пристосоване для цього.
Мені здається, людині не зі сфери спорту важко зрозуміти, наскільки доводиться тримати себе у жорстких рамках. Наприклад, друзі запрошують в кіно, а я зразу в голові прораховую: хіба якщо вони мене заберуть, потім відвезуть, і ми зможемо по дорозі щось поїсти, бо я маю дотримуватись графіку харчування.
– Якщо говорити про цьогорічний The Shaw Classic, то яка вправа вдалася блискуче, а яка спричинила труднощі?
– Я вже почала кайфувати, коли стартувала overhead-естафета (2 підйоми лог-ліфту 91 кг, 2 підйоми акселя 91 кг, максимальна кількість підйомів гантелі 54 кг).
Бо перед цим я трохи нервувала, особливо, коли ми обирали порядкові номерки. Це дуже важливо: першою йти незручно, ти не знаєш, скільки повторів виконають суперниці, тож мусиш викладатися на максимум. Я робила overhead у задоволення. Відзначу хороше суддівство на The Shaw Classic, бо торік на чемпіонаті світу я помічала несправедливість у оцінках.
Сподобалося, що було багато глядачів, хороша атмосфера, трибуни заповнені, наче у київському Палаці спорту. Мрію, щоб в Україні змагання зі стронгу теж збирали стільки ж глядачів.
А ще хочу, щоб були рівні призові для чоловіків та жінок. Бо дівчата, впевнена, не менш інтенсивно готуються до змагань.Та й гроші нам теж потрібні. Мені, наприклад, треба допомагати сім’ї, яка залишилася в Донецьку. Тато мій помер, всі проблеми лягають на мене. Це моя сім’я, хочу зробити все, щоб мамі та сестрі було комфортно.
Після перемоги дуже багато людей дзвонили з України, вітали. Друг з передової казав: “Дякую за ту енергію, яку ти випромінюєш. Це надихає. Ми розуміємо, що ти теж робиш неможливе”.
"Коли американці кажуть, що в них такого нема, я думаю: “Ого! Невже?”
– Які побутові відмінності вразили вас під час проживання у США?
– Наприклад, українські паспорт і водійські права в електронному вигляді – це взагалі космос. Коли американці кажуть, що в них такого нема, я думаю: “Ого! Невже?”. У дуже багатьох аспектах Україна виросла за останні роки.
Або якось у Києві я просиділа у відділенні банку 1,5 години і дуже обурювалася, що це довго. А в Америці я просиділа 3,5 години. Мені кажуть: “Система не завантажується”. А я думаю: “Та, може, вона у вас просто дуже стара, і її пора змінити?! У вас же банк з такою давньою історією. Невже не можете найняти працівника, який це пофіксить?”.
Так само, не можна просто переслати гроші з картки на картку або через термінал. Треба завантажити купу додатків, які візьмуть з тебе 3-4-5 доларів комісії. Окрім того, в деяких магазинах на цінниках не вказана сума з податками, наприклад, приходиш ти купити собі куртку, на ній один цінник, а на касі треба заплатити значно більшу суму! І ти вже думаєш: “А ні, дякую, мені вже не треба”. Я звикла до наших цін, де ПДВ вже закладений.
Спершу було не дуже солодко. Але я була вражена гостинністю місцевих спортсменів. Дуже тепло мене прийняли, багато мені допомагали, грошей за житло не брали, опікувалися мною.
До речі, дуже неприємно вразив Sportlife, у який я ходила 7 років. Мені пообіцяли заморозити абонемент і відновити лише тоді, коли я повернуся в Україну. Але в результаті самі його розморозили, не попередивши мене, і абонемент фактично згорів.
"Рідних не бачила вже років вісім"
– Ви переїхали в США після самого початку повномасштабної війни?
– Так. Перед самим початком повномасштабної війни я готувалася до Arnold Classic. Буквально за 3 дні до 24 лютого відправила гроші мамі. У четвер спонсор мав скинути гроші для поїздки на змагання, але цього вже не сталося.
Росіяни взяли і зіпсували життя всім українцям. За що? Я не бачила рідних вже років 8. Мрію обійняти їх, сходити на могилу батька, нормально попрощатися з ним. Але я розумію, що мені ще пощастило. Бо дехто втратив всю сім’ю, житло, знищені цілі міста.
– Цікаві ваші спогади про рідний Донецьк. Про які місця насамперед згадуєте? Як минало там ваше дитинство і юність?
– Моє улюблене місце – манеж, де я починала займатися легкою атлетикою. Неля Олександрівна, моя вчителька фізкультури, сказала, що в мене є потенціал. Коли я згодом зустріла її біля школи і розповіла, що стала чемпіонкою світу, вона аж розплакалася.
Згадується велика кількість тренувань. Як ми постійно бігали крос і шукали нагоди скоротити десь дистанцію (Сміється). А зараз думаєш: “Нащо ми це робили? Ми ж для себе тренувалися”. Зараз стараюся завжди викладатися на максимум в залі. Звісно, є темна і світла сторони. Темна каже: “Ой, в тебе така крепатура, полежи трошки”. А світла відповідає: “Ніііі, яке полежимо! Встала і тренуєшся”.
Коли думаю про Донецьк, то ще виникають дуже теплі спогади дитинства. У дворі з друзями будували халабуди і пекли там картоплю. Мене було складно додому затягнути. Тато постійно кричав: “Оляяя, додому!”. Бігала по гаражах. Іноді я і досі почуваюся маленькою дитиною, хоча мені 38 років. Але ця енергія всередині тебе залишається. Звісно, зараз я би не стрибала по гаражах. Хочаааа…всяке може бути (Сміється).
"Пам’ятаю, мене запитували, чи можу я 3 рази повторити рекорд на камеру"
– Якщо шукати про вас інформацію в Google, то найпопулярніший запит – рекорд з кавунами. Розкажіть, як виникла ідея і чи складно було її втілити?
– Моєму тренеру Михайлу Гераскевичу подзвонив представник Книги рекордів Гіннеса і запитав, чи зможу я розчавити кавун. Ми купили той кавун. Пам’ятаю, була зима, і він нам доволі дорого обійшовся (Сміється). Я спробувала – і вдалося. Потім мені запропонували розчавити 3 кавуни. Я так розумію, раніше дівчата вже робили таке, але мені вдалося найшвидше – за 7 секунд. Тому мене покликали у Мілан для зйомки телепрограми, які тривали 5 днів.
Пам’ятаю, мене запитували, чи можу я 3 рази повторити рекорд на камеру? А я відповідаю: “Це ж на те й рекорд, щоб виконати лише раз”.
Пам’ятаю, що тоді мені подобався один хлопець, але ми не підходили один одному і справа йшла до розриву. І я спершу взагалі не хотіла нікуди їхати. Але потім передумала. Зрозуміла, що життя триває. А ще я вірю, що коли у тебе щось забирають, то згодом ти отримаєш значно більше.
– До яких змагань зараз готуєтеся? Дозволите собі перепочити, чи далі чекають на вас інтенсивні тренування?
– Щільний графік. Готуюся до America's Strongest Woman. Цього разу хочу перемогти, бо торік була другою. Минулого разу не мала достатньо грошей на підготовку. Треба вкласти хоча б 5 тисяч доларів: масажі, реабілітація, вітамінні крапельниці тощо. Зараз почуваюся значно впевненіше. Торік була вся на нервах через початок повномасштабної війни, дуже переживала за близьких.
Тут я маю друзів серед спортсменів, але дуже скучаю за своїми людьми, які залишилися в Україні. Бракує тепла, дому, до якого прийдеш, а тебе радо приймують, нагодують, обіймуть, скажуть хороші слова.
Інші інтерв'ю Марічки Кулачковської