"Зараз я називаю росіян нелюдами": екс-зірка Металіста зустрів день народження у підвалі під звуки вибухів

"Пригадую, як усе це почалося. Звичайний день, п'ята чи шоста ранку. Невдовзі я мав прокидатися та збиратися на роботу. Однак прокинувся я не від будильника. Почув дивні звуки, схожі на вибухи та вистріли. Одразу зрозумів, що тут щось не те.

Спати більше не міг. Зірвався з ліжка, почав читати новини у Телеграмі, ввімкнув телевізор. Як виявилося, на нас напали. Якщо коротко описати свої відчуття у той момент, то я був "на стрьомі". До того ж з кожною годиною ставало все страшніше. Коли дізнався, що Харків почали бомбардувати, взяв руки в ноги та почав шукати, де б перечекати небезпеку.

Зараз я разом із сім'єю перебуваю у підвалі спортивної школи. Поруч зі мною дружина та 17-річний син Микита. Наше укриття – це переобладнаний тренажерний зал. Ми забезпечені електроенергією, у приміщенні тепло. У залі нас загалом 70 людей, спимо на підлозі, на розстелених матах. Тут і діти, і літні люди, і навіть собаки з котиками. Вже вивчив прізвиська усіх тварин.

Усі ці дні ми провели у підвалі, утім періодично вибираємося на пів години додому: душ прийняти, якісь дрібні справи зробити. А тоді біжимо назад у підвал. Інколи виходжу по воду або купую деякі продукти. Хоча загалом нас забезпечують усім необхідним – за це величезна подяка міській владі та волонтерам. Привозять навіть червону рибу, їмо гречку, м'ясо. Нас не кинули, турбуються. Ми всіляко підтримуємо наше місто та нашого Президента і віримо у краще. Поки завдяки допомозі тримаємося, але не знаю, як довго витримаємо такі умови.

Сьогодні мені 48, я отримав багато вітань – телефон не змовкає. Усі одностайні у побажаннях і зичать мені миру. Я у відповідь також бажаю миру та спокою, адже тепер, як ніколи, зрозумів, наскільки це важливо і має значення. Не сумніваюся, що все буде добре. Ми підтримуємо одне одного, знаходимо потрібні слова. Живі, дихаємо, отже, все гаразд. Проте цей день народження я запам'ятаю на усе життя.

Нічого схожого у моєму житті ще не було. Я лише у фільмах бачив, як люди виживали у 1941-му, а зараз починаю розуміти, наскільки це страшно. Переживаю не за себе, адже я життя вже побачив, чимало прожив. Хвилююся за дружину та дитину. Страшно, коли у сусідньому дворі ракета приземляється.

І найгірше, що це ще не межа, ще не кінець. Відчуваю страшенну злість до росіян. Якщо раніше їх можна було вважати братами, то зараз я називаю їх нелюдами. Коли твоє місто та країна зруйновані, увесь центр Харкова знищений, це неймовірно важко.

Я вірю у те, що невдовзі все закінчиться. Правда за нами, ми це знаємо. На жаль, перемоги у цій ситуації бути не може, оскільки Україна добряче натерпілася. Але мир нам усім потрібен", – розповів Олександр Футбол24.

Вже понад тиждень Україна незламно протистоїть масштабному російському вторгненню. Попри постійні цинічні обстріли мирного населення, ЗСУ чинять гідний опір окупантам, а цивільні українці не скоряються ворогу навіть в тимчасово окупованих містах.