УКР РУС

"Більше не торкатимуся бісових фігур": шахи стали для нього прокляттям – втрачене кохання, крах кар'єри, божевілля

21 вересня 2022 , 11:50 / Читать на русском

Володимир Войтюк оспівує славетні подвиги Пола Морфі, найсильнішого шахіста світу середини XIX століття. Сьогодні – продовження трагічної історії.

Частина перша: Лише заради честі: божевільний шаховий чемпіон зі США – Божа іскра у 9 років, феноменальна пам'ять, перемагав, даючи фору

У найромантичнішому місті світу Пол зіграє свою найкрасивішу партію. Символічно, що ця гра відбувалася у Театрі італійської опери. Суперниками маестро були герцог Брауншвейгський та граф Ізуар. Герцог запросив Пола у свою ложу, американець гадав, що зможе насолодитися там "Нормою" Белліні, оскільки обожнював музику та оперу. (згадайте хоча б, як юний Морфі грав у "Венеціанському купці"). Але аристократ, який вже бачив цю виставу десятки разів, переконав Пола зіграти партію проти нього (у ложі затятого шахіста-герцога завжди про всяк випадок лежала шахівниця), і для того, щоб трішки урівноважити сили, взяв собі на допомогу графа Ізуара (природно, що це аж ніяк на допомогло герцогу). 

Морфі не пощастило, оскільки йому довелося сидіти спиною до сцени. Він намагався хоча б краєм ока дивитися на сцену. Вперше в житті Пола під час шахової партії його набагато більше цікавило те, що відбувалося на задньому плані, а не на шахівниці. Попри те, що Морфі не приділяв великої уваги партії, консультанти виявилися кепськими гравцями, і американець поставив їм ефектний мат на сімнадцятому ході, після каскаду жертв. Існують свідчення, що актори у "Нормі" також постійно заглядали в ложу герцога, оскільки не могли второпати, що там відбувається. Їм було не надто до вподоби, що солідні аристократи ледь не кричали, обговорюючи ходи.

Справжній фурор спричинив сеанс одночасної гри всліпу, який Морфі дав у "Режансі". Пол нокаутував усіх суперників. "Він потиснув руки вісьмом своїм опонентам, а ті не шкодували компліментів на адресу нашого генія. Пол же лише ніяково всміхався. Такої голови ніколи не існувало в історії і, можливо, більше не буде", – писала газета New York Times. Інше видання захоплювалося маестро: "Морфі вище Цезаря, оскільки він прийшов і, не бачачи, переміг!". Пол же був невисокої думки про досягнення у партіях всліпу. "Це нічого не доводить. Має значення лише гра на дошці один на один". 

4 квітня 1859 року у "Режансі" на честь Морфі влаштували ефектний прийом. Його проголосили чемпіоном світу з шахів та вирізьбили бюст, який увінчали лавровим вінком. Коли Пол відвідував Лондон, то з ним захотіла зустрітися сама епохальна королева Вікторія. Морфі став героєм карикатур. Так, на одній із них Британія отримувала шахи від Індії і просила Пола врятувати її. На іншій чоловік відмовлявся заходити з дружиною в "Режанс", остерігаючись, що американець, який панував там, відбере його королеву.

Коли Морфі повернувся на батьківщину, там на нього чекав королівський прийом. У Нью-Йоркському університеті Полу вручили набір із золотих та срібних шахових фігур та дошку, інкрустовану діамантами. Це був, мабуть, найдорожчий шаховий комплект фігур в історії. Урочистості були дещо зіпсовані винуватцем свята, коли слово взяв полковник Чарльз Мід, президент Американської шахової асоціації. Він зазначив: "У нас народжується нова професія "шахіст", найяскравішим представником якої можна назвати Морфі". Пол, почувши ці слова, не на жарт розійшовся та почав кричати на полковника. Мід теж не поліз за словом до кишені. Ледь не дійшло до бійки. Коли полковника вгамували, він не захотів залишатися на бенкет та поїхав додому.

Не менш грандіозно вітали маестро в Бостоні. На офіційній церемонії зібралася всі міські вершки, серед яких особливо виділявся Генрі Лонгфелло, автор "Пісні про Гаявату". Ведучий урочистостей доктор Олівер Венделл Голмс проголосив тост за Пола Морфі, чемпіона світу з шахів. Слава американця була настільки великою, що підприємці просили його рекламувати їхні товари, а газети вилаштувалися в чергу, борючись за право доручити "королю" вести свої шахові рубрики.

Найбільше пощастило Роберту Боннеру, власнику газети New York Ledger. Він блискавично створив у ній шахову колонку, яку вів Морфі. За це геній отримав вражаючий гонорар у 3000 доларів за рік. Цікаво, Роберт настільки хотів вполювати Пола, що виплатив йому всю суму у день, коли вони підписали контракт. На честь генія навіть назвали бейсбольний клуб. Тоді в США тривала справжня "морфіманія". Подібну хворобу підхопить країна і в 1972 році, коли Фішер нокаутує Спаського. На жаль, і на першого, і на другого американця після грандіозного тріумфу чекало стрімке падіння. 

Повернувшись з європейських гастролів, Морфі спершу проявляв певне зацікавлення шахами, але він хотів грати проти усіх лише з форою у пішака та хід. Очевидно, що жоден з топ-гравців не міг погодитися на такі принизливі умови. Тому Морфі оголосив свою феноменальну кар’єру завершеною. На жаль, Пол дотримає слова. І більше не тішитиме світ своєю геніальною грою.

Морфі ще більше зненавидів шахи після такої історії. Якось він закохався в красиву та багату дівчину з Нового Орлеана. Друг Пола, який знав її, повідомив панянку, що серце Морфі належить їй і той готовий зробити пропозицію. Дама покрутила пальцем біля скроні та розреготалася: "Ти думаєш, я несповна розуму, щоб вийти заміж за простого шахіста?". Через кілька днів після того, як Пол отримав гарбуза, він розірвав угоду з New York Ledger, втративши солідну суму. Проте Морфі це не хвилювало, він нічого не хотів чути про кляті шахи.

Ще один легендарний штрих до портрету Морфі. У 1830-ті роки Моріц Реч написав картину "Шахісти", на якій Диявол грає з юнаком у присутності янгола-охоронця. У 1861 році Морфі приїхав у Річмонд, де відвідав священика Гаррісона, який відновив позицію на картині. Морфі зауважив: готовий захистити позицію юнака, яку всі вважали безнадійною, і довів це, завершивши партію внічию. 

У Новому Орлеані Пол розпочав юридичну кар’єру, але недовго пропрацював адвокатом, оскільки розпочалася Громадянська війна у США. Пол теж вирішив не залишатися осторонь від цього конфлікту. Він удостоївся аудієнції у генерала Конфедерації П’єра де Борегара на прізвисько "маленький Наполеон", який був другом сім’ї Морфі. Деякі джерела стверджують, що Пол збирав розвіддані для конфедератів під час першої битви під Манассасом. Інші ж пишуть, що генерал вважав Морфі непридатним не лише до військової служби, а й до дипломатичної, про яку Пол нібито просив де Борегара. Тоді ж Морфі написав листа Даніелю Фіске, одному з головних фанатів шахів у США: "Я твердо переконаний, що час, який приділяється шахам, є згаяним. Тож я нізащо не мінятиму свого рішення не торкатися більше до тих бісових фігур".

У жовтні 1862 року Пол вирушив до Гавани, а за кілька тижнів помандрував до Кадіса. Проте в Іспанії американець теж надовго не затримався. Звідти він поїхав у Париж, де залишився аж до закінчення Громадянської війни у США. Повернувшись у Новий Орлеан, Пол відкрив там адвокатську контору. Проте справи відверто не клеїлися. І вже за кілька місяців Пол завершив свою юридичну кар’єру, яка так і не розпочалася як слід. Справа в тому, що до нього постійно приходили любителі шахів, а не клієнти, на яких він міг би заробити гроші. Морфі лютував, адже нічого не хотів чути про гру, яка колись зробила його всесвітньо відомим. Через кілька років він знову спробував поновити юридичну практику. Проте його вкотре дістали шахісти. Тож Пол остаточно поставив хрест на спробах стати успішним адвокатом. 

У 1867 році Морфі знову поїхав у столицю Франції. Там якраз відбувався масштабний Міжнародний шаховий турнір, організатори якого намагалися заманити чемпіона в якості почесного гостя. Проте той прогнозовано відкинув цю пропозицію. Також облизня спіймали організатори Американського шахового конгресу, що відбувся в Клівленді у 1871 році. До 1878-го Морфі продовжував отримувати запрошення на турніри, однак завжди відмовлявся. Інколи Пол грав у шахи з друзями, але ніколи не робив цього публічно. 

На початку 1880-х Морфі вже був серйозно хворим. Чарльз Моріан писав: "На жаль, з нами більше немає геніального шахіста. Пол збожеволів і його постійно мучать психічні розлади". В американця прогресувала манія переслідування, про яку ми згадували на початку статті. Пол стверджував, що швагро, який керував маєтком його батька, кинув його при розподілі спадку. Морфі подав до суду і остерігався, що родич хоче отруїти його. Варто зазначити, що Пола ніколи офіційно не визнали божевільним. Він був абсолютно безневинним і не коїв нічого лихого. Проте всі рідні та знайомі чудово розуміли, що у Морфі поїхав дах.

Під час судової справи проти швагра один відомий нью-орлеанський адвокат допомагав Морфі. Насправді він просто хотів зіграти з маестро партію. Але Пол цього не розумів. Він настільки довіряв колезі, що коли побачив, як той з’їв шматок льодяника, то доїв за ним, адже пересвідчився – цукерка не отруєна. Тоді адвокат запропонував Полу зіграти в шахи у будь-який зручний час. Морфі стривожився, але переконавшись, що ніхто не чує, прошепотів: "Гаразд. Я дуже люблю шахи, але не зараз, давай після того, як ми виграємо справу".

У 1883 році Новий Орлеан відвідав Вільгельм Стейніц, майбутній перший чемпіон світу з шахів. Він наполегливо шукав зустрічі з Морфі. Після чотирьох фіаско в перемовинах, нарешті досягнув успіху. Друзі переконали Пола знайти трішки часу для Вільгельма. Проте американець поставив одну умову, через яку бесіда геніїв відверто не клеїлася: на тему шахів Морфі наклав табу. Коли після десяти хвилин ні про що Стейніц зрештою згадав шахи, Пол кулею вилетів з ресторану, в якому відбувалася зустріч. Незважаючи на таку екстравагантну поведінку, американець навіть під завісу життя цікавився грою, яку зненавидів. Так, коли Морфі повідомили, що Стейніц у Новому Орлеані, той відповів: "Знаю". І після короткої паузи додав: "Його гамбіт – поганий".

Морфі зустрічався у Новому Орлеані й з Йоганном Цукертортом, суперником Стейніца в першому офіційному матчі за шахову корону. Вони випадково перетнулися на вулиці. Цукерторт дав Морфі свою візитку, Пол поклав її в кишеню, не дивлячись у неї. А потім привітався з ним французькою: "Мої вітання, Йоганне!" Вражений Цукерторт запитав Морфі: "Звідки ви знаєте моє ім’я і те, що я розмовляю французькою? Ви ж не заглядали у мою візитку". Морфі задовольнив цікавість колеги: "Ми бачилися у Парижі в 1867-му і тоді ви спілкувалися французькою".

10 липня 1884 року Морфі завітав до офісу одного нью-орлеанського багатія, який був другом Пола: "Я на мілині. Позич мені 200 доларів, я тобі обов’язково поверну".

– Здається, тобі конче потрібні гроші, – сказав товариш.

– Так, без них мені кінець, – відповів Морфі.

– Давай домовимось, що ти зіграєш зі мною партію в шахи, а я тобі заплачу 250 доларів.

Морфі скривився від огиди, але потім сказав, хитро всміхнувшись: "Ну давай". Вони розставили фігури і Морфі дозволив другові виграти у кілька ходів. "Все!", – радісно вигукнув Пол, отримавши мат. "Я зробив те, що ти хотів. Наступного разу, коли гратимемо, я віддам тобі ферзя". Пол швидко встав з-за столу та попрямував до виходу. "Зачекай!", – вигукнув друг. "Ти забув свій приз".

"Це не страшно, я зайду за ним завтра. Може, зіграємо ще раз". Проте Пол так і не прийшов. Після тривалої прогулянки під пекучим сонцем Морфі вирішив охолодитися та прийняти крижану ванну. Через кілька хвилин з ним трапився інсульт, який поставив хрест на житті генія. Полу було лише 47.

Гаррі Каспаров називає Морфі "батьком сучасних шахів" та стверджує, що американець став прототипом сильного гросмейстера XX століття. Роберт Фішер пішов ще далі: "Пола можна назвати найточнішим гравцем в історії. Він практично не помилявся, незважаючи на те, що витрачав на хід не більше п’яти хвилин. Якби Морфі дати доступ до сучасної теорії, то він без проблем здолав би усіх чинних топів". Пола називають "Гордістю та Горем шахів". На жаль, цей епітет чудово пасує й до Роберта Фішера, про трагічну долю якого ми також розповімо. Тож не перемикайтеся. 

Інші тексти Спорт 24

Блиск і злидні першого чемпіона світу: шаховий Моцарт розгадав аферу Кемпелена, бив жандармів, вразив самого короля

"Навіщо, в біса, я це роблю?": як онук січового стрільця став легендою НХЛ

Кривавий спорт і його бог Манолете: історія життя, кохання та смерті найвідомішого матадора Іспанії