Іванчук – Пономарьов у 2002-му: як українці за світову корону в Москві боролися
З 16 по 23 січня 2002 року шахову корону вперше в історії розіграли два українці. Спорт 24 згадує, як це було.
Матч за титул чемпіона світу вважається вінцем кар'єри для кожного шахіста. Україна після здобуття Незалежності мала доволі сильну шахову школу, але перші 10 років досягти вагомих успіхів вдавалося далеко не завжди. Варто виділити три медалі в рамках Олімпіад: у 1996 році срібло, а в 1998 і 2000 році – бронза. До слова, в останньому турнірі брали участь два майбутніх фіналісти чемпіонату світу – Василь Іванчук і Руслан Пономарьов. Саме вони зроблять внесок у, мабуть, головний успіх 2001 року – перемогу на командній першості світу. Українці мінімально випередили принципових суперників – росіян (21,5:21). Фактично, одна зайва переможна партія й вирішила долю золота.
Далі на світову еліту шахів очікував один із головних турнірів – чемпіонат світу-2002 за версією ФІДЕ. Слід одразу обмовитися: 1993 року через конфлікт Гаррі Каспарова з міжнародною шаховою федерацією він перестав проводити матчі під її егідою, ставши світовим чемпіоном за версією Професійної шахової асоціації. Турнір 2002 року зібрав практично всю еліту, за винятком спортсменів, які виступають у ПФА.
Іванчук на той момент небезпідставно був одним із найсильніших шахістів планети і підходив до турніру з рейтингом у 2731 Ело, що дало йому четвертий посів і комфортну (щодо рейтингу суперників) сітку. Головним претендентом на перемогу вважався індійський гросмейстер Віші Ананд – чинний чемпіон світу за версією ФІДЕ. Забігаючи наперед, скажемо, що він знову виграє шахову корону після об'єднання 2007 року.
Український фінал цікавий і тим, що шахісти представляли різні куточки нашої країни. Василь Іванчук, уродженець Тернопільської області, з 11 років навчався гри у Львові. У 19 років став гросмейстером і навіть допоміг збірній СРСР виграти командну першість світу. Руслан Пономарьов народився в Горлівці Донецької області. Вивчав гру вже в Краматорську, де і зараз працює одна із найсильніших шахових шкіл нашої країни. У 1998 році йому вдалося побити світовий рекорд – він став наймолодшим гросмейстером в історії та протримався в цьому званні кілька років.
Сам турнір проводився за участю 128 шахістів. Перший раунд, або стадія 1/64 фіналу, відбувся 27 листопада 2001 року. У разі нічиєї очікувалися дві додаткові партії до перемоги одного зі спортсменів. Крім головних героїв матеріалу потрібно виділити й інших українців, які зіграли на цьому чемпіонаті світу.
Гросмейстер Станіслав Савченко, як і Василь Іванчук, потрапив до третьої секції під 93-м номером. Потенційно вони могли зустрітися вже в третьому раунді. Утім, Савченко не зміг пройти 1/64 фіналу, поступившись іспанцеві Франциско Вальєхо Понсу на тай-брейку – 1,5:2,5. Вадим Малахатько і Георгій Тимошенко (87-й і 90-й посів відповідно) також не змогли пройти перший раунд. Справедливості заради, їм випали суперники з топ-40 рейтингу ФІДЕ.
Виступ в 1/64 фіналу закінчили В'ячеслав Ейнгорн та Андрій Волокітін – останній поступився лише на другому тай-брейку – 2,5:3,5. Єдиним, окрім Іванчука та Пономарьова, бар'єр першого матчу подолав Володимир Баклан, але і йому не вдалося довго затриматися на турнірі – другий раунд став останнім.
Іванчук і Пономарьов розпочали чемпіонат світу з упевнених перемог – були переможені з рахунком 1,5:0,5 Баатр Шовунов з рф і Лі Вейнлянь з Китаю відповідно. Загалом перші матчі не склали особливих труднощів для наших гросмейстерів. Навіть у другому раунді, попри тай-брейк, Руслан на класі обіграв представника Нідерландів Сергія Тів'якова – 3:1, а потім виграв дві партії поспіль і в сильного болгарського гросмейстера Кирила Георгієва. Іванчук теж доволі упевнено обігравав опонентів, причому в третьому і четвертому раунді йому протистояли шахісти з топ-30 рейтингу.
Отже, одразу два українці досягли чвертьфінального раунду, обійшлося практично без сенсацій. Несподіванкою став лише виліт другого сіяного Майкла Адамса з Великої Британії, але і його суперником був сильний шахіст із топ-15. Чвертьфінальна сітка склалася таким чином, що зустріч українців була можлива тільки у фіналі, але до нього ще потрібно було дійти.
Зазначимо, що з третього раунду суперники в Іванчука та Пономарьова були вкрай серйозні. Так, в уродженця Донеччини з 1/8 фіналу в опопонентах були виключно росіяни – Морозевич, Бареєв, Свідлер. Кістяк збірної росії, яку Україна й випередила на останньому командному ЧС. У півфіналі проти Свідлера Руслан тріумфував у партії, граючи чорними фігурами – тим цінніший прохід до фіналу.
Іванчуку у чвертьфіналі вдалося зламати опір француза Жоеля Лотьє лише на другому тай-брейку – 3,5:2,5, а в 1/2 фіналу уродженець Тернопільщини в останній партії вирвав неймовірну перемогу над Віші Анандом – останній, таким чином, втратив свій титул.
Вперше в історії за шахову корону боролись одразу два українці. Серія з восьми матчів відбувалася в Москві з 16 по 23 січня. Пономарьов ретельно підготувався до першої партії. Подейкують, у команді Руслана був навіть іменитий болгарський гросмейстер Веселін Топалов. Білими починав грати більш юний представник збірної України. Іванчук вирішив обрати варіант французького захисту. Уродженець Тернопільщини відомий тим, що любить практикувати різні дебюти, не зациклюючись на 1-2 варіантах.
Позиція у матчі Пономарьов (білі) – Іванчук (чорні) на 23-му ході. Значна перевага Руслана, його суперник прийняв рішення здатися / Скріншот chessgames.com
Втім, цього разу таке рішення не увінчалося успіхом – Іванчук практично не розвивав головні фігури, на відміну від суперника, і вже на 23-му ході визнав поразку. Друга партія почалася ферзевим гамбітом. Іванчук, граючи білими, доволі швидко захопив ініціативу і мав перевагу, яку, зрештою, реалізувати не зміг – суперник грамотно пожертвував фігурою, а в ендшпілі йому весь час загрожував цейтнот.
У третій партії Іванчук обрав сицилійський захист – більш агресивний і відповідний для нього варіант, але досить швидко суперники погодилися на нічию. Загалом доволі обережний матч. Четверта партія теж почалася з прийнятого ферзевого гамбіту. Пономарьов зробив висновки з другої партії, яка для нього ледь не стала програшною. Він активно нав'язав свою гру Іванчуку, і знову звів усе до нічиєї.
П'ята партія стала не лише найдраматичнішою, а й фактично вирішальною. Пономарьов зіграв білими, Іванчук – чорними. Іспанська партія розпочалася для молодого українця не найкращим чином – уже на початку він віддав перевагу і перейшов у захист. Іванчук був близький до перемоги чорними, але послідовні помилки не лише вирівняли позицію, а й дали Руслану певну перевагу. Навіть мінімальну позиційну вигоду молодий Пономарьов умів грамотно реалізовувати, а тут ще й помилка суперника на 60-му ході, яка фактично призводить до перемоги. У шостій і сьомій партіях було зафіксовано нічиї – вони й допомогли виявити переможця.
Підсумковий рахунок – 4,5:2,5, Руслан Пономарьов завоював титул чемпіона світу з шахів, ставши першим українцем, який цього досягнув. А ще він став наймолодшим володарем цього титулу – на момент тріумфу йому було лише 18 років.
Після перемоги перед Русланом відкривалися серйозні перспективи. Уже через рік пішли чутки про можливий об'єднавчий матч за титул чемпіона світу. Спочатку Пономарьов міг зустрітися з Гаррі Каспаровим. Сам шахіст так згадує причини скасування того поєдинку.
"Чесно кажучи, мені не дуже хотілося грати в Ялті, я не дуже розумів, чому я маю грати з Каспаровим, коли призовий фонд даватиме Україна, це ж наші гроші. Краще була б якась нейтральна територія і хтось інший давав гроші. На матчі було три судді, я хотів, щоб один суддя міг спілкуватися зі мною однією мовою, тому що тоді англійською мені було трохи важко розмовляти".
На чемпіонаті світу-2004 Пономарьов уже не виступав, тож автоматично позбувся титулу, який завоював узбек Рустам Касимджанов. До слова, у третьому раунді він здолав Василя Іванчука. Того ж 2004 року збірна України знову завоює золото командної першості світу. Уже після об'єднання 2007 року він брав участь у турнірі претендентів, але не зміг подолати перший раунд. Зараз Пономарьов регулярно представляє Україну на міжнародних турнірах, активно допомагає нашій країні, а кілька років тому навіть на деякий час став вести стріми, присвячуючи їх улюбленим шахам.
Василь Іванчук, попри поразку, ще довгий час входив до списку найкращих шахістів планети. Навіть зараз він продовжує активно виступати. Однією з головних шахових новин кінця минулого року стала ситуація на ЧС із бліцу – Іванчук дуже прикро програв свою партію. Маючи виграшну позицію, Василю Михайловичу не вистачило часу для реалізації своїх задумів. Шахіст розплакався і не міг заспокоїтися протягом кількох хвилин. На жаль, та поразка позбавила шансів українця на боротьбу за титул.
Василь Іванчук / Фото: instagram.com/ivanchuk_chess_school/
Після епохи Пономарьова-Іванчука, українці поки що не претендують ні на титул чемпіона світу, ні навіть на потрапляння в турнір претендентів. Українська шахова школа відома своїми талантами, тож, можливо, наступний претендент просто чекає свого часу? У світі шахів не можна виключати й такий сценарій.
Більше шахового чтива на Спорт 24
Сльози Василя Іванчука: легендарного українця підтримав увесь світ – "старий лев ще має пристрасть"