"Якщо побачив кров – накидається, як акула": непереможний Черкашин – про співчуття Бріггса, інстинкт кілера і перехід на солов’їну

Наприкінці минулого тижня 27-річний Черкашин достроково подолав опір мексиканця Еліаса Еспадаса в андеркарді резонансного бою Джервонта Девіс – Раян Гарсія. Яскравим тріумфом під софітами Лас-Вегаса українець довів свою серію на профі-ринзі до 22 перемог (14 – нокаутом). Він впевнено прямує до головної мети, якою поділився зі Спорт 24.

"П’ять тижнів спарингував із чемпіоном світу"

– Федоре, вітаю з черговою перемогою! Вже встиг відновити сили?

– Після перемоги ми залишилися у Лас-Вегасі. Я хотів переглянути головний бій вечора між Джервонтою Девісом та Раяном Гарсією. Атмосфера була просто нереальна. Побачити це власними очима – неймовірні відчуття! Опісля ми поїхали в готель, а в шостій ранку вилетіли на Флориду, я живу і тренуюсь у місті Форт-Лодердейл. Це був важкий переліт, з пересадками. Додому дісталися лише увечері. Сьогодні понеділок, у нас ще тільки ранок (розмова відбулася 24 квітня – Спорт 24). Тож відпочити я не встиг. А завтра вилітаємо з дружиною до Польщі. Треба зустрітися з друзями і вирішити накопичені справи.

– Чи вдалося тобі реалізувати все задумане за 9 раундів, які провів у рингу проти Еспадаса?

– Суперник виявився твердим, настирливим. Цей поєдинок був конкурентним і став хорошим досвідом для мене. Мексиканці завжди показують характер, і Еспадас, зрозуміло, не приїхав тільки за грошима. Для нього це був шанс, як і для мене. Нам запропонували виступити в андеркарді, тож належало проявити себе якомога краще. Або він, або я.

Конкретного плану на бій не мав. Я був на спарингах Калеба Планта, Девіда Морелла – чемпіона світу. Морелл – шульга, я спарингував з ним п’ять тижнів. В останні два тижні, коли дізнався, хто стане моїм суперником в андеркарді, повернувся у Флориду і провів лише один спаринг із правшею. Тож плану, як такого, не було. Ти можеш мати якийсь план, але виходиш у ринг, а суперник поводиться зовсім інакше.

Черкашин і Морелл

Для мене взагалі було щастям опинитися на такій події, стати частиною великого шоу. Гарно спрацювали промоутери, але це також і моя заслуга. Адже після спарингу з Калебом Плантом підійшов менеджер із Showtime, який запевнив: намагатиметься зробити мені бій в андеркарді Девіс – Гарсія. Завдяки цьому я отримав можливість проявити себе на такому шоу.

Чи все мені вдалося зробити? Вважаю, що так. Дев’ять раундів – добре, що бій не закінчився у другому чи третьому. Мені потрібно боксувати, проходити дистанцію, відчувати ринг і удари суперника. Поєдинок вийшов для мене у великий плюс.

– Це вже твоя третя перемога на американській землі. Почуваєшся там, як вдома? Чи помічаєш за собою прогрес від бою до бою?

– Вже рік я живу в Америці і, звісно, стало краще, бо спочатку все здавалося чужим. Щодо боксу, то звернув увагу, що тут тренери не приділяють стільки часу, як у нас в Україні чи Польщі, не розбирають деталі та нюанси. Вони тут всі схематично тренуються, але кожен має свій стиль боксу. Приходиш у зал, є десять учнів та один тренер – і всі боксують інакше. А в нас зайдеш: один тренер, десять бійців – і всі боксують в єдиному стилі (Сміється).

Ти запитував, чи я прогресую. Вважаю, що так. Тут у тебе більше шансів отримати великий бій. А також більше можливостей поспарингувати, показати себе. Тут ти завжди у тренувальному тонусі і перед очима промоутерів. Кажуть, світовий бокс – в Америці. Можу це підтвердити. Хоча з тренерами – важко. Якщо не маєш дисципліни, якогось досвіду, не знаєш свого організму – доведеться нелегко. Тут світ боксу функціонує зовсім по-іншому.

"Комусь Бог дає мізки, а Джервонті дав удар"

– Джервонта – Гарсія. Хто мав більшу підтримку залу?

– Цікаве запитання! Слухай, кричали як за Раяна, так і за Джервонту, хоча більше, мабуть, за останнього. Американська публіка цікава тим, що вони вболівають за всіх. Коли Раян почав влучати в перших раундах, глядачі радісно реагували – щось відбувається, це цікаво! Коли Джервонта нокаутував Гарсію, усі також були у захваті.

Хочу зазначити, що ці хлопці продали всі білети. Саме вони, а не андеркард. Останній бій перед головним поєдинком – навіть там ще не було стільки глядачів, вони під’їхали на фінальну дуель. Майк Тайсон, Оскар де ла Хойя, Бернард Хопкінс, Менні Пак’яо… Ми, звісно, сиділи від них далеко. Придбати квитки було нереально, але тільки завдяки тому, що я боксував, дали ще один тікет – для моєї дружини. Ми собі спокійно переглянули цей бій. Було цікаво, приємні емоції аж зашкалюють.

– Гарсія, аналізуючи свою поразку, припустив, що у його таборі завівся "кріт". Мовляв, під час підготовки до бою Джервонті злили інформацію про травмоване ребро. Як ти думаєш, є підстави так вважати?

– Слухай, все може бути. Такі заяви робляться, щоб підкрутити атмосферу, додати перцю. Але, як то кажуть, після бою кулаками не махають. Перемога Джервонти – абсолютно заслужена. Експерти здебільшого ставили саме на нього. Моє особисте враження – він просто переїхав Гарсію. Для Джервонти це були легкі гроші.

– Які його сильні сторони? Які скілли ти б хотів запозичити для себе?

– Хороший удар. Джервонта – природжений панчер. Комусь Бог дає мізки, комусь – ще щось, а йому дав цей удар. Девіс володіє інстинктом кілера: якщо вже побачив кров – накидається, як акула, і з’їдає суперника. Коли відкриєш його інтерв’ю, нічого цікавого він тобі не розкаже. Я перетинався з ним на одному тренуванні – звичайний собі хлопець. Але боксерський IQ – дуже високий. Джервонта тонко відчуває таймінг і влучно пробиває.

– Та одна зустріч відклалася в пам’яті?

– Звісно! Справа в тому, що Джервонта спантеличив увесь зал. Під час спарингу почав кричати, матюкатися, вимикати таймер. Мій тренер потім підійшов до його команди і сказав: "Я більше не хочу цього бачити в своєму залі". Потім вони просились ще на якусь підготовку до бою, але я з ним вдруге так і не перетнувся.

– Зате у тебе є фото із самим Шеноном Бріггсом, який скандально переслідував Кличка-молодшого. Який він у житті?

– Дуже позитивний. Цей його знаменитий вигук Lets Go Champ! звучить постійно, наче автоматом (Усміхається). Насправді Бріггс – добра людина. Зайшов у зал, привітався з усіма. Підтримує молодь. Наприклад, хлопчина з нашого залу спарингував проти домініканця і програвав, був помітно слабшим. Шенон, намагаючись допомогти, не награно, а щиро вболівав за нього, підказував. Після спарингу допоміг зняти шолом, дав кілька порад.

Я теж поспілкувався з Бріггсом. Почувши, що я з України, Шенон висловив мені співчуття. Помітно, що тема війни його хвилює.

– Ще раніше ти познайомився із сімейкою Холіфілдів. Підтримуєш з ними зв’язок?

– Час від часу переписуюсь із сином Евандера в Instagram. Він може відреагувати на мої сторіс, підтримує мене.

– У попередній розмові ми з тобою припускали шанси Усика проти Ф’юрі. Шкодуєш, що цей бій не відбувся?

– Я добре знаю Олександра і те, як він підходить до роботи. Сумлінно тренується до всіх боїв. Коли поєдинок з Ф’юрі зірвався, він якраз наближався до цього піку. Звісно, розчарування відчувають всі. Дивився його інтерв’ю: добре тримається і каже мовляв все, що стається – так повинно бути. Але, якщо підсумувати, дуже шкода, що не відбулося цього бою. Бокс зазнав болючої втрати. Зараз популярні всілякі фрі-файти, кулачні бої, UFC, а от класичний бокс втрачає. Вивіска Усик – Ф’юрі могла б привернути увагу великої публіки. Шанс на їхню зустріч у ринзі ще, вважаю, існує. Але цей Тайсон… Не знаю, чи ти читав його книгу, але вона засвідчує його біполярочку (психічний розлад – Спорт 24).

– Не обов’язково читати книгу, щоб це зрозуміти.

– Сто відсотків! Тайсон – нестабільна людина. Я вважаю, що Сашко увійшов у його голову, зумів не піддатися на психологічні трюки британця. Не знаю, готувався Ф’юрі до бою чи ні. Усик пішов на всі його умови, але цього виявилось замало.

"Мої батьки поїли лабрадора заспокійливими"

– Які у тебе творчі плани після перемоги над Еспадасом?

– Усі мої поєдинки тут – це швидко прийнята пропозиція. Жив у режимі постійних тренувань з думкою, що десь, можливо, буду боксувати. Слава Богу, показав себе з позитивного боку, промоутери задоволені. Хотів би надалі виступати на платформі Showtime – тут високий рівень організації і підходу до боксерів. Я зовсім з іншого боку поглянув на такі івенти.

Щодо наступного бою, то вирішую не я, а промоутери та обставини. Зараз трішки відпочину і повернуся до звичного ритму тренувань під кінець травня. Навколо – багато серйозних бійців, яких язик не повернеться назвати "мішками". Вони також голодні і хочуть себе проявити. Це добре для мене, бо не було такого стрибка від слабших суперників – одразу до топів. Спарингую з класними боксерами, а потім втілюю набуте і підвищую свій рейтинг. Сподіваюсь, дійду до головної мети – бою за чемпіонський титул.

– Як поживають твої батьки і їхній лабрадор? Минулоріч ти сильно хвилювався за них, адже вони залишились у Харкові.

– Дякую за запитання (Усміхаєтья). З батьками все гаразд, я щодня з ними на зв’язку. Вони живуть під Харковом, ситуація вже спокійніша, хоча часом по місту ще "прилітає". Люди потихеньку повертаються додому. А от наш лабрадор – дуже лякливий (Усміхається). Це "дівчинка", їй довелося нелегко під час гострої фази війни. Батькам навіть довелося заспокійливими її поїти. Коли наслухаюся цих історій – серце кров’ю обливається. Тварини страждають не менше, ніж люди.

Принагідно хочу подякувати від усього серця нашим ЗСУ за те, що відважно боронять державу. Це – герої. Мені друзі надсилають фото з передової – я шокований і водночас гордий за них. Респект усім!

– За той неповний рік, що ми не спілкувались, ти перейшов з російської мови на українську – і дуже вправно нею володієш…

– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, захотілось відчиститись від цього бруду. На українську, звісно, перейшов не відразу. Почав із соціальних мереж. Якщо у нас є рідна мова – то чому нею не розмовляти? Шлях до перемоги починається з кожного із нас.