У ніч з неділі на понеділок у Глейдейлі (штат Арізона) відбулася головна подія року в американському спорті. Уся увага США та багатьох уболівальників по усьому світу була прикута до 57-го Супербоула. Упевнені, що ви бодай раз чули це слово, навіть якщо не маєте ні найменшого уявлення про футбол, у який грають з м'ячем у руках. Відразу заспокоїмо – у цьому тексті не буде жодного слова про правила чи перебіг матчу. Суто для проформи – Канзас Сіті Чіфс у доволі яскравому матчі обіграв Філадельфію Іглз.
Супербоул давно вийшов за межі спорту. У цей день може здатися, що США заполонила якась лихоманка. Навіть якщо комусь ця подія зовсім нецікава, сховатися від неї однаково не вдасться. У рейтингах за всю історію американського телебачення 29 позицій у топ-30 посідають саме фінали футбольного сезону. У рекордному 2015 році матч подивилися понад 100 мільйонів людей (це третина населення США).
Не дивно, що таку подію активно використовують як вітрину. Організаторам і трансляторам цього лише і треба. За хвилину ефіру під час Супербоула охочі розмістити свою рекламу цьогоріч викладали по 15 мільйонів доларів. Сукупний дохід із цього за матч легко може сягнути половини мільярда. Щороку ціна на рекламні ролики лише зростає. Навіть пандемія не змогла зупинити цей процес. Правда ж дисонує на фоні соккеру, де навіть європейські гранди досі не змогли впоратися з наслідками фінансових втрат, спричинених COVID-19?
Проте ми зібралися тут не для того, аби захоплюватися американськими гуру маркетингу чи видом спорту, який в Україні популярний лише серед жменьки фанатиків. Багатьох здивує, що у нас є не просто команди, а навіть цілий чемпіонат. Щоправда, зараз він призупинений. Бо війна. Багато футболістів (сподіваємося, ви вже звикли, що цим словом ми тут називаємо тих, хто заносить м'яч у залікову зону руками) буквально пішли захищати Батьківщину від ворога. Не для одного спортсмена ця війна вже закінчилася. Футбольну форму вони більше не одягнуть ніколи...
На жаль, зараз про наших героїв більше знають і говорять у США, ніж тут – у них вдома. Американці активно розповідають про українців, які грали у їхній футбол та віддали своє життя за свободу. Зокрема, перед Різдвом канал NFL Network, аудиторія якого налічує близько 70 мільйонів глядачів, у прайм-тайм показав майже годинний фільм про наших спортсменів, які взяли до рук зброю та пішли на фронт.
"У американців є традиція – дивитися футбол на Різдво, тому розказані на таку широку аудиторію історії гравців ужгородських "Лісорубів" чи київських "Патріотів" – це дуже круто. Цей фільм, до речі, подали на спортивне "Еммі", – зазначив у інтерв'ю для hromadske Роман Богуславський, брат якого – Данило – загинув, визволяючи від окупантів Херсон.
Команда Данила – "Лісоруби" з Ужгорода – стала невеличким містком між Україною та США. Мер Нью-Йорка Джордж Патакі започаткував гуманітарну місію, в рамках якої до нашої держави прибуло багато гуманітарної допомоги. Політик особисто супроводжував одну із партій генераторів та обігрівачів, яку доставили на Закарпаття. Патакі вважає своєю ціллю робити усе можливе, щоб підтримка не зменшувалася. "Ми хочемо, щоб американський народ не забував, що це – жахлива війна. Що українці страждають, що вони борються за нас. Американці повинні розуміти, що війна не скінчилася, а стала ще більш небезпечною", – зауважив мер Нью-Йорка у коментарі ICTV.
Звісно, Джордж Патакі не міг обділити увагою ужгородський футбол. Він привіз м'ячі та екіпірування, щоб українські діти могли займатися цим американським спортом. Також він запросив представників федерації до США. Президент Української ліги американського футболу (УЛАФ) Юрій Гундич радо прийняв запрошення. "Це не тур, не відпустка чи щось подібне. Поки наші брати і сестри на полі бою, ми не маємо права на відпочинок. Ми тут, щоби працювати. Ми тут, щоби подякувати народові США за всю неоціненну підтримку. Очікуємо ще більше допомоги, яку, я сподіваюсь, ми привеземо назад додому, вже дуже скоро!" – прокоментував поїздку Юрій Гундич.
До складу делегації також увійшов Роман Богуславський, таким чином здійснивши мрію брата. Данило дуже хотів колись побувати на Супербоулі. На жаль, не судилося. До США доїхали лише його армійське та ігрове джерсі. Американці дізналися про нашого героя та його подвиг. Подвиг багатьох тисяч, які боронили і боронять нас від окупантів, не шкодуючи найдорожчого – власного життя.
Окрім налагодження партнерських стосунків, українська делегація УЛАФ виконала інформаційну місію. Розповідали про війну, щоб американці розуміли, що їхня підтримка не даремна і чому настільки важлива. Дали інтерв'ю Дену Бейєру з Fox Sports Radio в рамках Super Bowl LVII Radio Row 2023. Також побували на газоні Фарм Стейт Стедіум – цьогорічний Супербоул відбувся на домашній арені Арізони Кардіналс, які цього року навіть не вийшли у плей-офф.
Проте саме уболівальники цієї команди, як ніхто інший, повинні розуміти жертву українців. Поруч зі стадіоном Арізони встановлений пам'ятник Пету Тіллману. Після теракту 11 вересня 2001 року він покинув професіональний спорт та пішов у армію добровольцем. Через кілька років хлопець загинув у Афганістані. Йому було 27. Тіллман віддав своє життя за ідеали свободи та демократії. Те, за що загинув і Данило Богуславський. Символічно, що під час кар'єри обидва носили джерсі з номером 40.
Ми мусимо пам'ятати наших героїв так, як американці пам'ятають Пета Тіллмана. Не лише Данила Богуславського та інших спортсменів – усіх хоробрих хлопців і дівчат, для яких Україна справді була понад усе.
Вадим Грищук, спеціально для Спорт 24
Інші тексти Спорт 24
"Грає море зелене": чому у нас ніколи не буде, як на Стадіо Олімпіко
