На початку липня мальовниче австрійське село Шпільберг прийняло дев’ятий етап автоперегонів у класі Формула-1. Переможцем Гран-прі Австрії очікувано став нідерландський пілот Макс Ферстаппен, лідер команди Ред Булл. Ще під час урочистого відкриття змагань на Ред Булл Рингу виступив оркестр із Граца, у складі якого знайшлося місце і для двох українців.
Галина Біла та Андрій Уграк – подружжя скрипалів зі Львова. В Австрії вони мешкають вже багато років. Там здобули елітну музичну освіту, там же й працевлаштувалися. Спорт 24 представляє несподіваний і пізнавальний ексклюзив.
– Я працюю в оркестрі Grazer Philharmoniker майже п’ять років, – розпочинає розмову Галина Біла. – Знаю, що у 2018-му оркестр вже виступав на Формулі-1. І ось нас запросили знову. Для оркестру це – висока честь, яка підіймає наш імідж. Запрошення надійшло ще у квітні.
Галина Біла / Фото Oliver Wolf/Oper Graz
Ми зробили студійний запис, професійну обробку гімну Штирії, нашої федеральної землі, і попурі з гімну Австрії. Композитор написав спеціальний твір, а ми попрацювали у студії. Чому студійний запис? Вживу заграти це неможливо – при такій публіці. Нас попередили: навіть якщо падатиме дощ, ми все одно виступимо. Організація, варто зазначити, була чудовою.
Андрій Уграк / Фото Oliver Wolf/Oper Graz
За день до перегонів відбулася репетиція. Важливо було навіть не те, як ми заграємо. Головне – вчасно зайти туди і вчасно вийти у правильному порядку – нас було понад тридцять осіб. Виступали безпосередньо на трасі, якою їздили боліди. Суворий таймінг: грати почали о 14:46, а о 14:49 мали покинути трек, бо буквально через 10 хвилин розпочинались перегони. До речі, нам заборонили фотографувати там, адже поруч стояв австрійський канцлер Карл Негаммер, міністри, губернатори.
– Шпільберг – це село на 5 тисяч мешканців + автодром. Як виглядає австрійська глибинка?
– Австрійське село в принципі і австрійське село під час таких подій – по-різному виглядають. У Шпільберг добратися важко. Увесь Грац гудів: "Сьогодні перегони". Приїжджаєш туди – наметові містечка, курсують шатл-баси, які возять уболівальників до найближчого супермаркету, безліч людей у трейлерах, палатках. Прапори різних країн – бачила, зокрема, дуже багато голландців. Взагалі не відчулося, що це – село. При цьому приємно вразило, наскільки культурно і чемно всі поводились. Ніяких криків, ніхто тебе не штовхає. Усі радіють і дуже товариські.
Ми, музиканти, були в чорних класичних костюмах, добряче виділялися з натовпу. Мали квитки на перегони в перший ряд. Вони коштують дуже дорого, але нам, як учасникам дійства, їх подарували.
– Які враження від самої гонки? Все ж перший ряд – усе видно, як на долоні. Боліди проносяться із шаленим гуркотом та швидкістю. Що відчувала в той момент?
– Слухай, це нудно! (Сміється)
– Що-о-о?!
– Поруч були люди в дикому захваті, навіть деякі колеги привезли своїх маленьких дітей, приїхали цілими сім’ями, щоб це подивитися. Вони вболівали за конкретних пілотів. Боліди настільки швидко повз тебе летять, що аж іскри з-під коліс. Дивилася на табло – там хоча б щось було видно (Усміхається).
Скажу тобі так: я далека від спорту. Попереднього разу на спортивній події була, мабуть, ще дитиною, коли ходила разом із батьком на стадіон Україна, де грали Карпати. Це все, звичайно, класно – цікаво, культурно, азартно. Але я – не фанатка.
– А що гучніше – рев моторів чи звучання симфонічного оркестру?
– На Формулу-1 ми взяли спеціальні затулки для вух. Для нас дуже болісно – слухати такий гуркіт. Хоча, мушу сказати, минулого року ми грали в Опері один сучасний твір, де прямо в нотах одна ділянка була позначена попередженням, що потрібно вдягнути на вуха захист. Це вже децибели, нездорові для людей. І все ж симфонічний оркестр – це злагоджені приємні звуки. Вони продумані, це мистецтво. А Формула – це просто шум, який тобі неприємний. Порівнювати складно.
– Як щодо спорту і класичної музики? Тут певні паралелі доречні?
– Так, доречні. Конкуренція – насамперед. Для мене – це виграти місце у симфонічному оркестрі в Австрії. Тут на одну вакансію скрипаля в середньому подається до 100 заявок. Комісія розглядає усі ці заявки і надсилає запрошення 40-50 із них. Приїжджають десь 30 – і грають у три тури. Перший та другий етап – за ширмою, коли комісія не бачить претендентів. А у "суперфіналі" перемагає лише одна людина. Нам виставляють бали – як у фігурному катанні. До того ж всліпу – лише на основі аудіо. Прохід цієї сотки і перемога – мають вже мало спільного з мистецтвом. Йдеться більше про витримку і міцність твоїх нервів. Адже конкурс стартує о 9 годині ранку і триває навіть до шостої вечора. Ти зі своїми конкурентами зачинений в одному приміщенні. Перемагає той, хто найкраще підготовлений, а також вміє взяти себе в руки.
Звичайно, у нас також є рутина. Працювати в оркестрі – важко для тіла, адже ми багато сидимо. Особливо опери – дуже довгі, вони можуть тривати до чотирьох годин. Коли акомпонуєш якусь арію і не можеш упродовж пів години опустити скрипку – це нелегко. Та все-таки це творчий процес. Якщо ти не мислитимеш творчо – воно дуже швидко тобі набридне. У червні я виходила на сцену разів 25. Сприйматимеш як рутину – отже це не твоє.
– Мабуть, адреналін і мандраж – теж поняття знайомі?
– Перед якимись виступами хвилюєшся більше, перед якимись – менше, але ми мусимо позбуватись того адреналіну. Якщо переживатимеш перед кожною сценою – просто захворієш. Адже майже кожен вечір – на сцені. За ті п’ять років, що я працюю, хвилювання стало набагато менше. Трапляється хіба, коли дуже складна програма або прямий ефір на телебаченні.
– Працюєш ти п’ять років, але в Австрії – набагато довше?
– Я приїхала сюди майже десять років тому. Склала вступні іспити на бакалавра і навчалася майже 7,5 років. Два роки тому закінчила магістра з відзнакою – тут це називається master. Чоловік Андрій нещодавно закінчив навчання ще й в другому напрямку – камерна музика, тож він двічі master (Усміхається). Конкурс на роботу я виграла ще в статусі студентки, тож деякий період доводилось поєднувати два роди занять. Потім коронавірус вніс свої корективи – я за той час закінчила навчання.
Зараз ми – лише двоє українців, які працюють у штаті Grazer Philharmoniker. Звісно, за ті десять років у мене з’явилося багато знайомств і проектів, де я граю поза Оперою. Зокрема, виступаємо у всіх основних храмах міста. Австрійці дуже люблять, коли месу супроводжує симфонічний оркестр і орган. Вони вкладають у це гроші. Кар’єра досягла свого логічного розвитку. Я опинилася в одному з десяти топових оркестрів Австрії і збираюся тут залишитись. Це – справжній джек-пот. А тим паче, коли подружня пара потрапляє в один оркестр – вкрай рідкісне явище.
– Грац – рідне місто легендарного Шварценеггера. Які байки розповідають місцеві про "Термінатора"?
– Вони його люблять і ставляться позитивно. До речі, наша квартира розташована дуже близько до місцини, де Арнольд народився. З вікна видно гори, за ними – озеро Таль. Там Шварц тренувався. Досі стоїть турнік, на якому він підтягувався. А на тому озері він зробив пропозицію своїй дружині. Штирійці дбайливо бережуть цей музей під відкритим небом.
Інші нестандартні інтерв'ю Спорт 24
