Глазго, стадіон Айброкс. Вісімдесят тисяч галасливих уболівальників не змовкають ні на мить. Рейнджерс приймає Селтік – непримиренне Old Firm Derby! У першому таймі жодній з команд не вдалося розмочити рахунок. Після відпочинку футболісти Рейнджерс, на правах господарів, підтискають активніше. Ось-ось їхні суперники у біло-зелених футболках впадуть, як древні Помпеї. До воріт на високій швидкості проривається форвард. Назустріч йому вибігає голкіпер і самовіддано стрибає у ноги, тягнучись до м’яча. Глухий звук удару голови об коліно. Десь там, на висоті віп-ложі, застигле на мить повітря прорізає істеричний жіночий зойк…
…Джон Томсон, саме так звали відважного голкіпера, народився у січні 1909 року, коли Селтік прямував до свого дев’ятого титулу чемпіона Шотландії. Глава сімейства заробляв важкою працею у вугільній шахті. Його стопами пішов і син. Вже в 14 років Джон спускався на глибину майже 300 метрів, де зчеплював вагонетки, наповнені чорним золотом. Але у вільний від роботи та навчання час юнак грав у футбол. На воротах, попри скромний зріст (175 сантиметрів), витворяв справжні дива, намертво фіксуючи м’яч навіть після потужних чи хитрих ударів. Завдяки цьому скіллу потім говоритимуть, що у нього "руки художника".
Чутки про здібного хлопчину з провінції швидко доповзли до Глазго. Першим із двох грандів заворушився Селтік. Легендарний наставник "кельтів" Віллі Мейлі якраз потребував конкурента для досвідченого, але не надто надійного Пітера Шевліна. Наприкінці 1926-го сторони потиснули руки, а 17-річний кіпер отримав зарплату 10 фунтів на тиждень. Невдовзі Томсон забронював за собою светр з першим номером. Регулярно зривав овації трибун, спритно стрибаючи по кутах воріт, а також кидаючись за м’ячем прямісінько в ноги суперників.
П’ятого лютого 1930-го Селтік грав важливий матч проти серйозного у ту епоху опонента – клубу Ейрдріоніанс. Джон, як і зазвичай, сміливо пірнув за м’ячем у гущавину своїх та чужих, але цього разу не пощастило вийти сухим із води. Важке зіткнення ледь не зробило його калікою – зламані щелепа, ключиця та кілька ребер. Втрата двох зубів на цьому фоні виглядала дрібницею. Місіс Томсон, мати 21-річного кіпера, злякалася не на жарт і чимало сліз виплакала, вмовляючи своє чадо зав’язати з футболом. "Та як тут зав’яжеш, мамо, якщо у двері постукали зі збірної?" – упирався хлопець.
За "Тартанову армію" Джон встиг зіграти чотири матчі, у яких пропустив лише один гол. Дебют – просто розкішний: обіграли Францію на її полі (2:0). Згодом були нічиї з Уельсом (1:1) та Північною Ірландією (0:0), а також перемога над Англією (2:0).
Встигав Томсон і за межами поля. Він закрутив роман із Маргарет Фінлі, донькою генерального директора Едінбурзької вугільної компанії. Містер Фінлі був віп-уболівальником Селтіка навіть попри те, що відвідував євангелістську церкву (фани "кельтів", як відомо – ревні католики). Цікаво, що й Томсони виявились євангелістами. У 1931-му закохана парочка заручилася. Здавалося, весь світ біля їхніх ніг…
П’ятого вересня того року Селтік прибув на Айброкс – ворожу територію протестантів із Рейнджерс. В одному із секторів розмістилася персональна підтримка Томсона – кохана Маргарет і його брат Джим. До 60-ї хвилини на табло горіли нулі, аж раптом Сему Інглішу, нападнику "Джерс", випав розкішний момент – рандеву із голкіпером. Обоє щодуху кинулися назустріч м’ячу. Томсон не встиг скластися, а Інгліш не прибрав ноги – його коліно жорстко увійшло в голову.
Кажуть, моторошний крик, який у той момент пролунав на трибунах, належав Маргарет Фінлі. Обличчя її коханого затопила гаряча кров. Після невеликої метушні голкіпера винесли з поля на ношах. Джон ще перебував при тямі і навіть підвівся на ліктях, щоб кинути прощальний погляд на місце фатального зіткнення. Шоковані гравці обох команд так і не спромоглися того дня відкрити рахунок.
У клініці, ретельніше оглянувши травмованого футболіста, лікарі вжахнулися. Пролом кісток черепа сягав 5 сантиметрів! Під ранок Томсона схопили смертельні конвульсії. Доктор Норман Девідсон екстрено розпочав операцію, щоб зменшити внутрішньочерпний тиск, але всі зусилля медиків були марними. Серце 22-річного голкіпера остаточно зупинилося о 9:25. За Селтік він встиг зіграти понад 200 матчів.
Велелюдний похорон Джона Томсона відбувся через чотири дні у Керколді, рідному місті загиблого. У скорботній церемонії взяли участь близько 30 тисяч осіб. Чимало вболівальників Селтіка прибули з Глазго пішки – це, на секундочку, 90 кілометрів! Згодом на зелено-білих секторах народилася пісня "Джонні Томсон", яка залишається фанатським хітом донині. А у 2008-му воротаря посмертно внесли до Залу слави шотландського футболу.
А що ж Сем Інгліш? Зіткнення з Томсоном було визнане ненавмисним, тож північноірландський нападник продовжив свою кар’єру. Щоправда, надовго він у Шотландії не затримався – на кожному кроці відчував ненависть від уболівальників. Трансфер у Ліверпуль не надто покращив психологічний стан Інгліша, який все більше впадав у депресію. Бутси на цвях він повісив передчасно – у 30 років. Злий фатум переслідував Сема, аж поки не настала мить розплати – у нього діагностували боковий аміотрофічний склероз. Це невиліковна і смертельна недуга, яка поступово перетворює людину у мовчазну мумію. Спочатку в Інгліша відмовили кінцівки. Потім знерухомилося тіло. Зник дар мови. Зупинилося дихання.
Інші трагедії на Спорт 24
Кривавий спорт і його бог Манолете: історія життя, кохання та смерті найвідомішого матадора Іспанії
