Шахи ніколи не повинні бути чимось іншим, як простою розвагою. Вони мають залишатися лише грою, з допомогою якої можна освіжити думки після серйозної професійної роботи.
Пол Морфі
На початку 1880-х років вулицями Нового Орлеану часто прогулювався маленький чоловік у модному костюмі з дорогим пенсне на носі. Здалеку він міг видатися перехожим втіленням елегантності. Однак перше враження виявлялося оманливим. Підійшовши ближче, люди розуміли, що у цього чоловіка не всі вдома. Він щось бурмотів собі під носа або безпричинно реготав. Коли ж хтось наближався до нього занадто близько, він починав відганяти непроханого гостя, розмахуючи тростиною. А ще чоловік обожнював "полювання". Коли йому впадала в око якась жінка, він міг протягом кількох годин слідувати тінню за своєю "жертвою".
А ще мужчина боявся, що його хочуть отруїти. Тому куштував лише їжу, яку йому готувала мама або ж сестра. Він тоді нагадував хіпі, оскільки відмовлявся йти до перукарів. Чоловік стверджував, що місцеві цирульники давно змовилися між собою і якщо він опиниться у їхніх руках, ті миттєво переріжуть йому горло. Сім’я хотіла віддати мужчину в божевільню. Однак коли мама і сестра вже радісно потирали руки, сподіваючись, що його нарешті вилікують, він вкотре довів, що не такий аж ненормальний, яким часто видавався. Прибувши до лікарні, чоловік почав цитувати закони, які забороняли утримувати його в закладі проти волі. Тому керівництво божевільні відмовилося прийняти пацієнта. "Нам не потрібні проблеми", – заявила адміністрація розчарованим матері і сестрі. Після цього дивак знову повернувся до своїх звичних прогулянок Новим Орлеаном.
Мешканці міста вважали його типовим божевільним. Але ті, хто цікавився шахами, розповідали історію, у яку ніхто не хотів вірити. Думали, що їм просто вішають локшину на вуха. "Чому ти дуриш? Як цей ненормальний міг бути найкращим гравцем світу? Не думай, що я настільки дурний, щоб повірити у твої казочки", – говорили ці колеги апостола Фоми. Проте вони помилялися. Це була щира правда. Цим чоловіком був Пол Морфі, найкращий шахіст в історії на думку Роберта Фішера. Цікаво, що під завісу свого життя Фішер настільки зненавидів гру, яка зробила його всесвітньо відомим, що спалив усе, що нагадувало йому про шахи. Американець не бажав говорити про них, не кажучи вже про те, щоб сісти за дошку. На тих людей, які називали його Полом Морфі, найкращим шахістом світу, він, як правило, накидався з кулаками. Важко сказати, що стало причиною стрімкого падіння геніального американця. А ось про початок кар’єри Морфі збереглася така байка.
У 1846 році маленький Пол сидів на ґанку розкішного будинку своєї родини в Новому Орлеані, спостерігаючи за шаховою баталією між дядьком Ернестом та батьком, суддею Верховного суду Луїзіани. Через кілька годин суперники потиснули один одному руки, погодившись на нічию, та змішали фігури. І тут дев’ятирічний Пол вперше з’явився на шаховій сцені: "Дядьку, ви мали перемогти". Щоб не бути голослівним, хлопчина розставив позицію, яка щойно стояла на дошці, і показав шлях до перемоги. "Ви робите шах турою, тато мусить її брати, а далі все просто". Шоковані батько і дядько не могли не погодитися з малим. Можливо, саме з цієї легенди ростуть корені легенди про те, як Капабланка навчився грати в шахи, спостерігаючи за грою батька.
Через кілька днів у Новий Орлеан завітав генерал-лейтенант Вінфілд Скотт, який дорогою на Американо-мексиканську війну зупинився в головному місті Луїзіани. Він мав репутацію сильного шахіста, тож попросив товариша знайти йому достойного опонента. Насправді славі сильного гравця Вінфілд був зобов’язаний своєму довгому язику, адже він якщо і сідав за дошку, то грав лише з дуже слабкими опонентами, які, до того ж, часто піддавалися всесильному генералу. Друг швидко впорався із пошуками якісного суперника. Тож радісний Скотт вирушив у шаховий клуб на Роял-стріт. Саме там розпочався шлях Пола до королівського трону. Коли генерал побачив свого суперника, то подумав, що друг вирішив розіграти його. Перед Скоттом сидів шмаркач, ноги якого звисали з крісла, не дістаючи до підлоги. Вінфілд встав з-за столу та хотів покинути ігрову залу. Однак товариш запевняв генерала, що хлопчина – серйозний опонент. У цьому Скотт невдовзі переконався на власній шкурі. Хлопчик нокаутував маститого генерала у двох партіях, особливо ганебною стала поразка в останній. У ній Скотт отримав мат вже на шостому ході (деякі джерела пишуть про 10 ходів).
Морфі мав феноменальну пам’ять. Завдяки їй Пол практично ніколи не нотував своїх партій. Йому це не було потрібно. Він їх просто пам’ятав. Дядько Ернест так писав про перші кроки генія: "Попри те, що хлопчик не прочитав жодної шахової книги, він інтуїтивно робить правильні ходи в дебюті та впевнено веде гру у мітельшпілі і ендшпілі. Коли Пол сидить за шахівницею, на його обличчі не можна прочитати жодного хвилювання. Навіть у найкритичніших ситуаціях він тихенько насвистує якусь пісеньку та вперто шукає комбінацію, що допоможе йому викрутитися з неприємностей".
У 1850-му 12-річний Пол зустрівся з Йоганном Левенталем, угорським політичним біженцем (він брав участь в угорській революції 1848-49, після чого накивав п’ятами у Новий світ), який вважався одним з найкращих гравців Європи. Спершу маестро не проявляв жодного зацікавлення у поєдинку з малюком. Йоганн вже мав досвід подібних протистоянь з шаховими вундеркіндами. Зазвичай, він їх виносив однією лівою. Левенталь погодився зіграти з Полом кілька партій лише з поваги до його батька. Вже на самому початку гри Левенталь зрозумів, що перед ним надпотужний суперник. "Після того, як Пол робив сильний хід, брови Йоганна комічно підіймалися вгору", – згадував дядько хлопця. Усього суперники провели три партії, дві завершилися перемогою юного генія, а в одній мадяру вдалося втекти на нічию (деякі джерела стверджують, що всі партії залишилися за Морфі).
У 1850 році Пол розпочав навчання у коледжі Спрінг-Хілл (Мобіл, штат Алабама). Там його обрали президентом Театрального товариства. Він виявився дуже майстерним актором. Так, Морфі дали напрочуд складне завдання – зіграти жінку. У коледжі він вважався одним з найкращих виконавців ролі Порції у "Венеціанському купці" Шекспіра. Пол ненавидів спорт. І у цьому немає нічого дивного, адже дрібний Морфі (його зріст був близько 163 см) не мав жодних шансів у протистояннях з атлетичними однокласниками. Він взяв кілька уроків фехтування, але невдовзі закинув шпагу. А як шахи, запитаєте ви? Морфі практично не грав у них, адже ніколи не ставився до них серйозно. Пол зіграв кілька партій зі своїми друзями влітку 1853 року. Однак швидко втратив інтерес до цих баталій. Побиття немовлят не приносило йому ніякого задоволення. Навіть коли він давав суперникам у фору ферзя, це аж ніяк не допомагало їм.
Пол блискуче закінчив коледж, отримавши найвищі бали в історії Спрінг-Хіллу. Повернувшись додому, юнак поступив в університет Луїзіани. Він отримав диплом юриста у 1857 році. Тоді однією з улюблених забав хлопця було цитування з будь-якого місця 1000-сторінкового юридичного талмуду. Ідеальна пам’ять Пола робила дива. Однак, попри диплом, 20-річний Морфі не міг розпочати юридичну практику, оскільки був неповнолітнім. Тож юнак згадав про своє захоплення шахами (про те, як заробити на шматок хліба, Морфі міг не думати, його сім’я вважалася однією з найбагатших у Новому Орлеані). Хлопець вже не хотів перемагати лише якихось генералів чи заїжджих європейських гастролерів. Він поставив перед собою честолюбну мету – стати найкращим гравцем світу. "Пол чудово розумів свою силу і ні на мить не сумнівався, що невдовзі стане шаховим королем", – згадував його друг Чарльз Моріан.
Морфі шалено пощастило. У 1857 році Нью-йоркський шаховий клуб організував Перший Американський шаховий конгрес. Турнір відбувався за олімпійською схемою. Для виходу у наступний раунд потрібно було здобути три перемоги. Пол одразу почав змітати своїх опонентів. Так, свою першу партію юнак виграв за 21 хід. Морфі діяв з блискавичною швидкістю. Коли його суперники десятки хвилин думали над кожним ходом (тоді ще не було шахових годинників), геній за кілька обертів секундної стрілки знаходив точний хід, який наближав його до ворожого короля. Напередодні турніру головним його фаворитом вважався німецький іммігрант Луї Паульсен. Підтверджуючи свою силу, він впевнено пробився до фіналу, де на нього чекав Морфі. На шляху до матчу за титул суперники не програли жодного партії. Тепер чиясь серія мала перерватися.
Першого удару у дебютній партії завдав Пол. Друга завершилася миром. А в третій Паульсену вдалося неможливе – роздратувати завжди усміхненого та привітного Пола. Луї вимотував суперника тривалими роздумами над кожним ходом. "Рекорд" Паульсена у тому двобої сягав вражаючі 75 хвилин. Цього часу Полу інколи вистачало, щоб виграти партію. Морфі увірвався терпець – він помилився та капітулював. Паульсен радісно потирав руки, він гадав, що нарешті підібрав ключики до ідеальної гри Морфі. Але не так сталося, як гадалося.
Невдовзі після поразки у третій партії, Морфі обідав з іншим учасником турніру Вільямом Фуллером. "Він лютував. Пол не міг змиритися з тим, що Луї вимотав його. Я ніколи не бачив Морфі таким. Паульсен більше не виграє у мене жодної партії", – згадував Вільям. Пол дотримає слова. Після нічиєї у наступній партії, виграє чотири наступні та здобуде свій перший титул. Протягом наступного місяця Морфі насолоджувався життям у Нью-Йорку, де йому віддавали королівські почесті. Chess Monthly захоплювався людськими якостями чемпіона: "Його добра вдача, скромність та джентльменські риси викликали захоплення у всіх, хто знав Морфі".
Після вікторії на турнірі, Пол кинув рукавичку усім шахістам, які бажали зіграти з ним на фору в пішака та хід. Виклик юнака прийняв Чарльз Стенлі, перший чемпіон США. Однак він здобув цей титул ще в далекому 1845-му і Морфі просто змів ветерана. Стенлі розумів, що вони з Полом перебувають у різних вагових категоріях, тому викинув білий прапор вже після п’яти партій. Чарльз виграв лише одну з них, отримавши чотири бублики (матч мав гратися до семи перемог одного з суперників). Морфі намагався спокусити форою учасника Американського шахового конгресу Джеймса Томпсона, однак той відмовився, стверджуючи, що подібні умови принижують його. "Я не настільки безнадійний, щоб грати проти Морфі з форою", – стверджував Джеймс.
Після тріумфального повернення Пола з Європи, Томпсон забув про гордість та погодився випробувати сили з Морфі, який грав без коня. Пол без проблем впорався зі співвітчизником. Цю перемогу, зважаючи на силу суперника, вважають одним з найбільших досягнень неофіційного чемпіона світу. Всього Пол зіграє у місті Великого Яблука 100 партій без фори, з яких виграє у 87, а 8 завершить внічию. Вражаючий результат.
Американці хотіли довести, що саме їхній чемпіон найсильніший. Вони націлилися на англійця Говарда Стаунтона. Його важко було назвати найкращим гравцем світу. Але саме він був найбільш розпіареним (до речі, Говард придумав дизайн комплекту шахових фігур, який зараз вважається стандартним), тож перемога над ним могла принести американцю велику славу. Новоорлеанський шаховий клуб намагався спокусити англійця захмарними призовими у 5000 доларів (до речі, фонд першого офіційного матчу за титул чемпіона світу, який відбувся майже через 30 років, становив лише 4000 зелених). У випадку поразки Говард отримував 1000 доларів. Однак Стаунтон відмовився від перспективи зірвати куш, мотивуючи це тим, що не хоче їхати на край світу. Морфі вирішив: якщо гора не йде до Мухамеда, то я йду до гори. Пол приїхав на турнір в Бірмінгемі, сподіваючись після нього кинути рукавичку Стаунтону, який вже не зможе уникнути протистояння на рідній землі. Однак Пол помилився. Турнір перенесли, а Стаунтон вкотре відмовився сідати за дошку з Морфі.
Тоді на англійця накинувся Фредерік Едж, яскравий журналіст, який був секретарем та заодно PR-менеджером американця. Він, не добираючи епітетів, назвав Говарда боягузом. Стаунтон не залишився у боргу: "Американець хоче, щоб ми зіграли в Англії просто заради престижу. Як він може кидати мені виклик, не забезпечивши належні фінансові умови матчу ? Морфі не джентльмен, а професіонал і авантюрист". Морфі так парирував випад Говарда: "Я аж ніяк не профі, і ще раз підкреслюю, що не хочу отримувати прибутки завдяки своїй грі. Заробляти гроші з допомогою шахів – нечесно. Я граю у них лише заради честі".
Стаунтона можна зрозуміти. Тоді чимало гравців ледь не жебракували, адже шахи були їхнім єдиним джерелом доходу. А багатій Морфі міг грати лише "заради честі". До речі, слова Пола не розходилися з ділом. Гроші для Морфі під час його шахової кар’єри ніколи не мали жодного значення. Він навіть відмовився від головного призу у 300 доларів за вікторію в Першому Американському шаховому конгресі. Коли американець виграв у свого старого знайомого Левенталя матч у Лондоні, він довідався, що угорець опинився біля розбитого корита. Йоганн сподівався залатати діру в бюджеті гонораром від матчу з Морфі. Але Пол не залишив йому ніяких шансів. Морфі не міг покинути свого товариша в біді і зробив йому королівський подарунок – меблі для квартири Левенталя, які американець придбав за виграні під час матчу з мадяром кошти.
Здолавши всіх найкращих гравців Англії (за винятком Стаунтона), Морфі переплив Ла-Манш та завітав у паризьке кафе "Режанс", собор тодішніх європейських шахів. Невдовзі після приїзду американця до Франції, він зіграв партію з Альфонсом Деланнуа, співробітником першого в історії шахового журналу "Паламед". Під час неї трапився кумедний епізод. Коли Деланнуа забрав слона Морфі то вигукнув: "Навіщо було пертися з Америки до Європи, щоб допускати такі жахливі помилки". Альфонс трішки поквапився. Через 6 ходів він отримав мат. Далі на американця чекало випробування неофіційним чемпіоном "Режансу" Даніелом Гарвіцем.
Спершу видавалося, що це протистояння стане найважчим у кар’єрі Морфі. Матч грався до семи перемог. Для розгону учасники зіграли одну легку партію, яка залишилась за Гарвіцем. Після двох серйозних боїв рахунок був 2:0 на користь Даніеля. Однак Морфі швидко адаптуватися до стилю чемпіона "Режансу" та виграв чотири партії поспіль. Гарвіц захотів взяти тайм-аут, посилаючись на хворобу. Американець погодився. Після нічиєї у 7-й партії та тріумфу Морфі у 8-й Даніел знову почав скаржитись на здоров’я. Цього разу американець не повірив Гарвіцу, прямо називаючи його "хворобу" запаленням хитрощів. Арбітр матчу скульптор Лекен погодився з Полом та присудив Морфі перемогу.
Тепер, щоб отримати право вважатися найкращим гравцем світу, Полу потрібно було здолати тодішнього неофіційного чемпіона світу Адольфа Андерсена. Але з організацією матчу виникли суттєві труднощі. Німець працював вчителем математики в бреславській гімназії та міг приїхати у Париж лише під час різдвяних канікул. Пол спершу відмовився чекати суперника. Проте Едж переконав його залишитися та довести власну силу у поєдинку з монументальним німцем. Цікаво, що Пол частково взяв на себе дорожні витрати Андерсена. Як на зло, незадовго до матчу американця скосив гастроентерит. Тодішні ескулапи лікували його з допомогою п’явок, тож Морфі втратив чимало крові. Лікарі заледве дали американцю допуск до поєдинку. Щоправда, перші партії довелося провести у готельному номері Пола, оскільки знесилений Морфі не міг стояти на ногах.
У дебютному поєдинку Андерсен здолав хворого американця, а в наступному Морфі довів, що гастроентерит насправді йому не на заваді та відновив статус-кво. А далі на сцені вже був лише Пол. У 9-й партії американець розтрощив німця за якихось 17 ходів, дуель тривала лише півгодини. У наступній грі Андерсен візьме реванш за 77 ходів. Після цього Адольф сумно пожартував: "Морфі виграє в мене за 17 ходів, а я у нього за 77". Одинадцята партія стала фінальною у цій битві титанів. Матч завершився з рахунком +7=2-2 на користь Морфі.
Андерсен бідкався, що був не в формі, проте визнав, що Пол є набагато сильнішим за нього і у своїй найкращій формі він би не зміг нічого протиставити американцю. "Морфі чудово захищається і може не лише врятувати нічию, а й перемогти у, на перший погляд, безнадійний позиції. У той же час, Пол одразу завдає смертельного удару, коли отримує перспективну позицію. З ним неможливо боротися. Він грає точно і безпомилково, як механізм, а я лише простий смертний. На мою думку Морфі найкращий гравець в історії".
Далі буде.
Інші тексти автора
