УКР РУС

"Ця срібна медаль – на вагу золота": батько Олександра Абраменка – про напругу на Олімпіаді-2022 та особливий ритуал

16 февраля 2022 , 16:15 / Читати українською

Бліц-інтерв’ю Спорт 24 із батьком спортсмена, який сьогодні ощасливив всю Україну.

Додзвонитися до Абраменка-старшого вдається не з першого разу – "абонент розмовляє". Після довгоочікуваної медалі українського фристайліста дзвінки його батькові посипалися один за одним. "Наразі відносно спокійно. Знімальні групи телеканалів ще, мабуть, у дорозі", – усміхається Володимир Абраменко. Йому до уваги журналістів не звикати.

Абраменко здобув першу медаль України на Олімпіаді-2022

– Пане Володимире, вітаю вас! Ми з вами спілкувалися чотири роки тому – тоді було золото. Зараз – срібло. Поділіться емоціями, які відчуваєте…

– Знаєте, ця срібна медаль – на вагу золота. Саша казав, що їде за медаллю у командних змаганнях. Але ковід втрутився і все зіпсував, завадив виступити команді. Син був вкрай розчарованим. Сильно нервувався і так далі. Ми зуміли його заспокоїти. Та й він сам молодець – справжній боєць, налаштувався. І зараз видав те, що видав.

Ви ж бачили, якими були конкуренти. Всі – сильні, всі – підготовані. Особливо – у топ-шістці. На перший план вийшла психологія. Саша зумів впоратися з емоціями, налаштуватися на стрибок. Можливо, вийшло не настільки якісно, як того б йому хотілося, але я скажу, що всі люди – не залізні.

– Виступи сина у Пхьончхані-2018 ви відстежували на спеціальних сайтах, принципово не вмикаючи прямий телеефір. Як було цього разу?

– Так було і зараз (Усміхається). Скажу більше. У Миколаєві місцеве відділення НОК організувало фан-зону з великим екраном. Запрошували й мене. "Хлопці, – кажу, – вибачте, але я вболіваю по-іншому". Люблю самотужки оцінювати, переживати. У мене й дружина не дивилася трансляцію. От зараз усе заспокоїться, ми увімкнемо повтор і будемо дивитися.

– Стежили за результатами і, за традицією, подумки молилися?

– Молився. Бог з нами, з усіма. Звичайно, все це було. Ось тому й не поїхав туди, у колектив. Така традиція.

– Олександра вже встигли привітати?

– Поки не вдалося з’єднатись. Там же багато всіляких офіційних заходів. По-перше, спілкування з журналістами, по-друге, здача допінг-тесту і так далі. Думаю, коли побачить пропущені дзвінки, набере мене сам.

– А вчора, напередодні виступу, спілкувалися?

– Мама з ним розмовляла. Я ж учора тільки писав йому.

– Чотири роки тому, після золотої медалі Сашка у Південній Кореї, в нас заговорили про жахливі умови підготовки українських фристайлістів. Щось змінилося на краще?

– Нічого не змінилося. Ніхто нічого не робить. Ми тут боремося, стараємося, деякі люди в Миколаєві підтримують фристайл. Хотіли відродити комплекс Спартак для стрибків на воду, але поки що справа не зрушила. Нема розуміння від місцевої влади. Хоча відділення зробили, набрали 50 дітей, вони тренуються у спортзалі. Можливо, щось зміниться на краще. Я, принаймні, на це сподіваюся. Медалі Саші повинні цьому посприяти.

– Коли Олександр повернеться додому, планується родинне застілля з нагоди срібної медалі?

– Насамперед, ми плануємо поїхати в Київ, щоб зустріти його після прильоту, в аеропорту.

Інші інтерв'ю Спорт 24

"Уявіть, якби в Україні було два київських Динамо": Олексій Житник – про особливий матч Сокола і проблеми нашого хокею

"У Торонто мені вибили 8 зубів": Дмитро Христич став зіркою НХЛ, зіграв із Шевою у гольф і збився з ліку своїх травм

"Україна не вкладає у зимові види спорту, вимагати медалей – нечесно": відомі українці – про Олімпіаду-2022