Вона пішла з професійної гімнастики у віці 20 років. За свою карʼєру вона двічі вигравала командний ЧС, а також двічі тріумфувала на Панамериканських іграх в команді та змаганнях на колоді. Ікер зіткнулася з насильством з боку тренера команди Університету Юти. Дівчина має через це проблеми зі здоровʼям і не може змагатися на професійному рівні.
"Протягом двох років, під час тренувань з командою Юти з гімнастики, я була жертвою вербального та емоційного насилля. В результаті моє фізичне, психологічне та емоційне здоров'я різко погіршилося... Нещодавно в мене діагностували сильну тривожність та депресію, безсоння, я також страждаю від панічних атак, ПТСР та нічних жахіть.
Я зрозуміла, що вербальне та емоційне насилля важко розпізнати, особливо коли вони вчиняються приховано та пасивно-агресивним чином. Часто воно ставалося під час індивідуальних зустрічей між тренером та спортсменкою. Мене ізолювали в офісі з нездоланним тренером, за закритими дверима. Сидячи тихо, майже без змоги говорити через саркастичні та маніпулятивні методи.
Замість того, аби отримувати позитивну та заохочувальну критику для покращення моїх навичок, мене лякали до смерті гучними спалахами гніву з боку тренера. "Що в біса з тобою не так?", "Тобі краще зібрати своє лайно до купи!" та "Витягни свою голову з дупи!" Коли я намагалася вступитися за себе й сказала, що не можу так працювати, коли на мене кричать, мене одразу зупиняли під приводом того, що на мене кричали лише раз на два роки. Хоча це не відповідало дійсності, мене змушували погодитися.
Інші жінки просили про допомогу, жахливо страждали від такого насилля, навіть помирали від самогубств. Але у спорті й досі прийнято, що тренер маніпулює, знущається та лає спортсменку за запізнення на тренування, робить зайві кроки на заняттях або стає причиною для поразки на змаганнях", – написала Ікер на своїй сторінці в Instagram.
