– Від початку окупації Криму з 2014 року у твоєї мами були досить радикальні заяви, на підтримку російської влади. Ти говорила, що це її заяви, не твої. В інтерв'ю ти розповідала, що ви намагаєтеся не спілкуватися зараз про політику. Як ви зустрічаєтеся зараз?
– Раз на рік ми зустрічаємося. Наприклад, у Туреччині минулого року, де просто мама Оксана перетворюється у бабусю, я перетворююсь у доньку, і ми просто можемо нарешті без Олімпіад, без того, що не можна цукерок їсти, ще чогось.
Ми можемо насолодитися одна одною. Мені дуже не вистачає підтримки, розмов з такою близькою людиною – і ось це для мене мама. Навіть якщо я піду в політику, я знаю, що багато людей, які мене не люблять, а таких дуже багато, повір мені, – вони перше, що будуть казати: "Як вона може кудись піти, якщо в неї мама в Криму?".
– Але якщо ми говоримо в рамках держави. Твоя мама продовжує там працювати і працює на досить високій посаді. Хто вона зараз там?
– Якщо чесно, саме посаду я не знаю, але знаю, що вона головна в Криму саме по художній гімнастиці.
– Для України вона зрадниця?
– Складне питання. Давай поміркуємо. Мама працює з дітьми, і з мамою працює команда, тренери. Це тренери, які є вихованками української школи гімнастики, які пройшли збірну команду України, пройшли школу Дерюгіної – вони зараз працюють з мамою.
Чи зрадниця вона? А що, краще, щоб Аліна Кабаєва очолювала там гімнастику? Постав собі це запитання. Можливо, краще, щоб у нашому Криму працювала школа під керівництвом моєї мами, яка все одно продовжує розвивати? Вона ж розвиває українську школу гімнастики.
– Але з російським паспортом?
– Я не знаю. Але я точно знаю, що мама працює з дітьми. І я точно знаю, що краще вона там буде, ніж хтось інший. У мене є мрія, щоб мама одного дня – не знаю, коли це станеться – приїхала до мене сюди і очолювала вже мою академію. Або, можливо, я у Криму відкрию свою академію, – пояснила Різатдінова в інтерв'ю Славі Дьоміну.
