"З початку війни ми були не в самому Херсоні, а за містом, у батьківському будинку моєї дівчини Ірини. Пробули там 45 днів в очікуванні варіанту, щоб вибратися кудись, де безпечніше.
Добиралися з Херсона до Одеси через поля й ліси 11 годин, зупиняючись на численних блок-постах. Думаю, нам ще пощастило, бо знайомі розповідали, що їх перевіряли значно ретельніше. В нас вийшло, що подивилися лише мій паспорт та водія, а речей не чіпали взагалі. І в телефони не заглядали. Радий, що все це вже позаду. Вдалося добратися до рідної Вінниці.
Нам поталанило жодного разу не контактувати з окупантами. Безпосередньо поруч із нами жодних перестрілок чи ракетних ударів не було. Але за 15 кілометрів від нашого будинку Чорнобаївка. Ось там дуже сильні вибухи не вщухали іноді по кілька годин. Особливо, в перші кілька днів війни. Звісно, ніхто з нас раніше з таким не стикався, тому було дуже страшно. Не знали, чого очікувати найближчим часом і як цьому зарадити. Але поступово звикли. Звуки вибухів стали звичними. В підвалі спали лише раз. Були тоді з дівчиною вдома вдвох і вирішили, що безпечніше перебратися у сховище.
Безпосередньо в Херсон виїжджали за весь цей час лічені рази. За продуктами. Ціни на них там зараз страшенно високі. В місті дуже багато військової техніки. Для нас найголовнішим в той час було те, що окупанти не чіпали мирних людей. Власне, ми теж намагалися не звертати на себе уваги, довго на одному місці не затримувалися. Речей із собою брали мінімально, фактично лише паспорти.
Ми з першого дня війни віримо, що Херсон як був, так і залишиться українським. Вся Україна захоплювалася мужністю херсонців, які виходили на мітинги з українськими прапорами попри те, що в місті повно озброєних окупантів. Росіяни можуть там вмикати своє телебачення, блокувати інтернет, але позиції херсонців це не змінить. Херсон був і залишиться Україною", – розповів Ратушний в інтерв'ю для ФХУ.
Додамо, що жителі Херсона регулярно виходять на мирні акції протесту проти російських окупантів.
