"Пішов у те місце, де в Києві видавали зброю. Хотів отримати автомат, щоб почуватися безпечніше і відразу стати на захист держави. Проте поки стояв у черзі, зброя закінчилася. Потім хотів увійти до загону тероборони. Проте і туди брали найперше хлопців, які пройшли військову службу і мають зброю.
Хотів бути корисним, захищати свою країну особисто. Тому поїхав туди, де знаходиться мій літній будинок, почав спілкуватися з друзями, які формували загін і вступив у територіальну оборону Козина під Києвом.
Зброї в руках не тримав взагалі. І до останнього не думав, що у такому віці, 46 років, доведеться брати до рук автомат. Я й подумати не міг, що росія на таке здатна. Ми постійно грали з росіянами і білорусами. Наш хокей постійно був інтегрований до них, адже ці країни найближчі до нас територіально. Суперництво з командами рф і білорусі – це найкраще, що ми мали в контексті стабільного спарингу і рівня суперництва.
Повністю припинив спілкування з російськими хокеїстами. Не відчуваю в цьому потреби. Максимальне, чого від них у нашій ситуації можна досягти – мовчанки. Тобто коли їм розповідаєш, вони не сперечаються, а мовчать. Здебільшого люди засліплені.
Доступ до інформації є, але іноді треба докладати зусиль, щоб докопатися до істини. Проблема у тому, що росіяни не перевантажують себе пошуками, а задовільняються тим, чим їх годують державні телеканали. Більшість з них усе це їдять. Їх усе влаштовує. З одного боку, це можна сприймати як дурість. Однак нині ця дурість стала небезпечною. Коли росіяни прийшли сюди, нам не залишається нічого іншого, як їх вбивати...
Усі причетні до війська люди, з якими я спілкуюся, налаштовані йти до кінця, щоб звільнити Україну повністю. Я не виняток. Не думаю, що когось задовільнить, якщо ми залишимо якийсь український регіон окупований. Відчуваю рішучість наших воїнів і сам налаштований так само", – цитує Матвійчука Sport.ua.
