"В 1996 році національна збірна України під моєю орудою в Іспанії вперше пробилася до чільного квартету на чемпіонаті світу, фінішувавши відразу за призерами. Тоді серед моїх підопічних був Олександр Косенко, й мені дуже приємно, що саме він підхопив естафету, і в Ташкенті наша головна футзальна команда під його керівництвом вперше зійшла на п'єдестал пошани світового чемпіонату.
Півфінальний поєдинок з бразильцями довів, що в нас дуже сильна збірна. Якби не деякі позиційні помилки, які призвели до необов'язкових фолів, то українці могли взяти гору над багаторазовими чемпіонами світу. Наша перевага в класі над французами сумнівів не викликала. Важливо було, аби не сталося психологічного збою. На щастя, обійшлося.
Відчувалося, що в українців з'явився менталітет переможців, й французам довелося відступити. До того ж далося взнаки те, що в підопічних Олександра Косенка було на день більше для відновлення. Наприкінці матчу супернику банально забракло сил. Українці на мажорній ноті завершили чемпіонат, вписавши ще одну яскраву сторінку в історію українського футзалу.
Українці були сильні передусім командою. Олександр Косенко з асистентами подбали, аби в збірній був чудовий мікроклімат. Все ж, я б виокремив голкіпера Олександра Сухова, який зіграв дуже надійно й буде серед претендентів на звання найкращого воротаря світового чемпіонату. Хлопці своєю яскравою грою підтримали капітана збірної Петра Шотурму, який зазнав важкої травми.
Слід віддати належне й керівництву УАФ, яке подбало, аби нашій збірній в цей скрутний час були створені максимальні умови для підготовки. В нас дуже потужна збірна. Це важливо й тому, що футзал може стати олімпійським видом спорту", – цитує Лисенчука Sport.ua.
