Один із найвидатніших боксерів сучасності Василь Ломаченко завершив професійну кар’єру. 37-річний спортсмен, який надів боксерські рукавички раніше, ніж почав ходити, шлях до двох золотих олімпійських нагород долав разом із батьком Анатолієм і тренером збірної України Дмитром Сосновським.
Спорт 24 разом із Дмитром Дмитровичем розбирався, що спонукало до такого рішення 37-річного чемпіона IBF і WBO у легкій вазі.
– Дмитре Дмитровичу, 37 років для боксера – вік не критичний, тим більше для Ломаченка, який навіть під час відпочинку підтримував форму. Рішення завершити кар’єру, як на мене, стало певною несподіванкою.
– Усе закономірно. Він казав раніше, що приходить час, коли люди вішають рукавички на цвях. Очевидно же, що людина відчуває свій стан, можливості тренуватися, виступати.
– Але ж рік тому він у хорошому стилі завдав поразки Джорджу Камбососу, став чемпіоном світу за двома версіями, IBF і WBO, причому суперник був значно молодший за нього.
– Хтось закінчує з боксом у 25, хтось у 37, комусь і в 42 йти зарано. Від нашої думки чи бажання вболівальників уже нічого не зміниться. Він сам собі уболівальник. Звісно, його на ринзі не вистачатиме. Бо він справді реально хороший, класний боксер. Всі колись закінчують, і такі генії, як футболісти Марадона, Пеле, видатні особистості в інших видах спорту. Хтось займе його місце, бо незамінних людей немає. Навіть видатних, їх замінюють не менш талановиті.
– Ви порівняли Ломаченка з Марадоною і Пеле у футболі. Це – мегарівень.
– Те, що він демонстрував у ринзі, як боксував при мені в любительському боксі, коли здобув дві золоті медалі на Олімпіадах! Він ближчий мені по аматорах, а професійний бокс дещо інакший. Втім, завдяки таланту він проявив себе і в професіоналах. Став чемпіоном світу в третьому поєдинку (WBO у напівлегкій вазі), абсолютним чемпіоном не став, але був найкращим в усіх боксерських версіях, хоч і в різні роки. Це – найвищий рівень. З наших спортсменів поруч із ним можуть стояти Олег Верняєв, Ярослава Магучіх, Ольга Харлан…
Візьмемо також тенісиста Новака Джоковіча. Вони ж різними шляхами йшли, бо постійно в одному виді спорту. А Ломаченко і Олександр Усик боксували спочатку в любителях, а потім у професіоналах. Це різний бокс, інші рукавиці, кількість раундів, гроші, підводні течії. Він у третьому бою став чемпіоном світу, міг і в другому. Таких людей небагато.
– В травні у Василя народилася третя дитина. Це також могло підштовхнути до завершення кар’єри.
– Він справді дуже багато працював. На тренуваннях, змаганнях. Є ще така річ, як мотивація. Вона з часом також зникає. Була ціль виграти Олімпіаду, потім стати чемпіоном світу в професіоналах, заробити великі гроші, було бажання об’єднати пояси, стати абсолютним чемпіоном. Це все приходить з великими навантаженнями, травмами. Тому, ймовірно, й прийняв рішення завершити з боксом.
– На вашу думку, Ломаченко повністю реалізував себе на професіональному рівні?
– Повторюся, я працював з любителями, а в профі-боксі я не сильний експерт. Можливо, йому не все вдалося, але то не тільки його вина. Були поєдинки, в яких він, як на мене, не програв, а перемогу віддали суперникам. Якщо умовно порівнювати з успіхами Сашка Усика, який став абсолютним чемпіоном світу в двох вагових категоріях, то йому не вдалося досягти таких вершин. Хоча, як каже Магучіх у рекламі: якщо чемпіон, то значить чемпіон. Є тільки перше місце. Він амбітна людина. А коли щось не вдається, то на це є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.
– Суб’єктивні – це які?
– Там, де в спорті судять люди, то не завжди даються об’єктивні оцінки. Бокс – не виняток. Я не кажу про упередженість. На тренерських семінарах на рівні національних збірних, чемпіонатів світу, нам розповідали, що коли рефері з боксерами рухаються по рингу, то три з п’яти суддів, які рахують удари, 35 відсотків поєдинку, як такого, не бачать. Тобто їм затуляє видимість спортсмен. Ми, тренери, бачимо з іншого ракурсу, але судді ударів не бачать і не враховують їх. Схоже було, здається, в поєдинку з Теофімо Лопесом і Девіном Хейні. Василь не погодився з рішенням суддів, але це вже нічого не могло змінити.
– Та й перший із трьох боїв, в яких Ломаченко поступився, проти Орландо Салідо, викликав чимало запитань.
– То взагалі брудний бій був. Суперник постійно цілив нижче пояса. Як на мене, то Ломаченко був кращим у тому поєдинку. Він – максималіст, чемпіон від народження. У профі він ішов не гроші заробити, а стати абсолютним чемпіоном світу. Про цілі краще в нього запитати.
– Він не дає інтерв’ю. Ось і з боксом попрощався, написавши російською пост у соцмережах.
– У мене в збірній усе було патріотично. Тоді, щоправда, інший час був. Не хочу ці питання зачіпати. Він по-іншому, напевно, на все дивиться. У нас на заході України інше виховання.
Четвертий рік війна, а подивіться навкруги, скільки людей розмовляють російською. Хоча скільки вже законів наприймали, закон про мову є, а вони не діють. Спортсмени, в тій же збірній України з боксу, не цураються мови тих, хто прийшов до нас із війною.
– Навіть у Києво-Печерській лаврі досі живуть монахи церкви московського патріархату.
– Самі бачите, наскільки все складно. Напевно, рішення мають знаходити на державному рівні.
Більше ексклюзиву Спорт 24 про бокс
Денис Берінчик: Повернуся за три місяці й чекатиму на суперника
