"Увесь цей час ми жили в підвалі, адже поруч із базою все стріляло, падало, вибухало. Було дуже добре чути. На 10-й день пропало світло, і там стало зовсім небезпечно. Плюс – ми часто бачили військових, як наших, так і російських.
Ти нічим допомогти не можеш, а сидіти на місці та чекати, коли на голову прилетить снаряд, не сильно хочеться. У підсумку нам дуже пощастило – ми виїхали. Думаю, усі бачили, що сталось із лижною базою, що там загалом відбувається. Кажуть, що в тому районі, де ми були, залишилось тільки чотири будинки. Ті будинки, де ми були, майже знищені.
У день, коли нас обстрілювали дуже сильно, не було часу навіть впасти на землю. Там було б без шансів. Нам пощастило – ми були в домі, і ще більше нам пощастило з тим, що саме в той день в нього не влучило. Те, що ми чули, це – "вибух – упало", "вибух – упало", "вибух – упало". Навіть зреагувати не встигаєш.
Кілька разів я думала, що можу померти. Найяскравіше це відчувалось, коли ми прокинулись о четвертій ранку від того, що летить літак. Ми тоді ночували в будинку, а не в підвалі. Спочатку здалось, що він пролетів далі, але він зробив коло і почав знижуватись прямо над нами. Було дуже гучно. Найстрашніше – ти не розумієш, коли саме він скине бомбу. Не знаєш, чи залишишся живим за кілька секунд. Коли влучає в будинок, там навіть не залишається фундаменту, не говорячи вже про людей. Нам пощастило – літак рушив далі, але комусь, скоріше за все, не пощастило. Прилетіло десь далі, але все одно було дуже гучно, дім нормально так "підстрибнув", – розповіла Блашко в коментарі "Суспільне.Спорт".
Додамо, що біатлоністка займається волонтерством. Блашко разом зі словенською гірськолижницею Анною Буцик відправили гуманітарну допомогу до Чернігова, а також закупили дрони для військових.
