Для професіонального американського спорту, який збудований на принципі, що будь-яка команда отримує достатньо інструментів для успіху, тривалий час залишатися на вершині – завдання архіскладне. Якщо зовсім спростити: сильних – обмежують, слабким – допомагають.
Команди ж, які, попри все, добиваються кількох титулів поспіль, гордо іменують "династіями".
Випадок Голден Стейт Ворріорс унікальний навіть серед подібних собі. У 2015-19 роках "воїни" грали у п’ятьох поспіль фіналах – виграли 3. Два з них із Кевіном Дюрантом у складі – одним із найкращих баскетболістів у історії. Проте 2019 рік, за усіма законами логіки, мав стати кінцем казки.
Дюрант перебрався в Бруклін, один з найкращих гравців команди Клей Томпсон порвав хрестоподібні зв’язки коліна, лідер "воїнів" Стефен Каррі відсвяткував вже 31-й день народження. Два сезони поспіль каліфорнійці дійсно не могли навіть пробитися у плей-офф.
Історія династії здавалася завершеною, проте… відкинувши логіку і прогнози фахівців, Голден Стейт Ворріорс знову стали чемпіонами, розібравшись у фіналі з молодшими та голоднішими до перемог Бостон Селтікс. Спорт 24 називає головних героїв унікального тріумфу.
Ендрю Віггінс (статистика фінальної серії: 18,3 очок, 8,8 підбирань, 2,2 асисти, 1,5 блок-шоти)
Віггінс далекий від того, щоб його називали першою зіркою чемпіонської команди. Проте саме Ендрю є живим втіленням філософії Голден Стейт, яка і зробила їх чемпіонами.
В лігу форвард прийшов першим номером драфту в 2014 році з прізвиськом "Канадський Джордан". Після 5,5 сезонів у Міннесоті так його називали хіба що для того, аби познущатися з Ендрю. Відсутність лідерських якостей, відверта лінь, та, м’яко кажучи, не надто високий ігровий інтелект – це лише невелика частина докорів у бік канадця. І з більшістю посперечатися важко. Так було до моменту його переїзду в Сан-Франциско.
Вміння тренерського штабу "воїнів" знаходити підхід до гравців давно стало золотим стандартом ліги. Абсолютно несподівано для експертів Віггінс за якийсь сезон під керівництвом Стіва Керра перетворився в найкращого індивідуального захисника команди, почав реалізовувати триочкові з найкращим відсотком в кар’єрі та боровся за кожен м’яч, ніби від цього залежало його життя. Усю серію форвард оборонявся проти найкращого гравця Бостона – Джейсона Тейтума - і впорався з цією роллю бездоганно. Тейтум реалізував через Віггінса лише 37% своїх кидків.
У фінальній серії Ендрю збирав найбільше підбирань в складі чемпіонів і став другим скорером команди. Якби не феноменальна гра Стефена Каррі, Віггінс міг претендувати на титул MVP фіналу. І це гравець, на якому лише ледачий експерт не поставив хрест.
До всього, форвард втілює не тільки ігрову філософію Ворріорс, але й менеджерську. В американському спорті з його системою стель зарплат та суворих фінансових правил просто неможливо збудувати команду на кілька років без грамотної роботи менеджменту. У 2019 році Дюрант міг покинути Сан-Франциско без компенсації.
Та Голден Стейт зуміли отримати за нього Д’Анжело Рассела з Брукліна, який не надто добре підходив системі "воїнів". А вже невдовзі Рассела скинули в Міннесоту, отримавши не тільки Віггінса, але й два драфт-піки. Саме далекоглядність менеджменту дозволила каліфорнійцям відродити чемпіонську команду.
Клей Томпсон (17,0 очок, 3,0 підбирання, 2,0 асисти, 1,3 перехоплення)
Яким би банальним не було порівняння з феніксом, але відродження чемпіонських Ворріорс – це відродження Клея Томпсона. За 2019-20 роки захисник отримав дві найгірші спортивні травми – розриви хрестоподібних зв’язок коліна, а згодом - ахіллесового сухожилля. Вкупі з відходом Дюранта, старінням Каррі та Гріна, травма Томпсона мала поставити хрест на династії.
Проте небажання босів клубу міняти своїх зірок і майже сліпа віра в них – ще одна унікальна риса хлопців з Золотого Штату. Томпсон витримав 900 днів без баскетболу, повернувся лише в середині минулого сезону і мало нагадував себе старого.
Навіть фінальна серія стала далеко не найкращою в кар’єрі Томпсона, утім уявити без тріумф без нього – практично неможливо. Спортивне нахабство, з яким Клей реалізовував немислимі триочкові, та несподівано якісна оборона проти одного з ключових гравців Селтікс Джейлена Брауна зробили Томпсона одним з головних творців тріумфу.
Дреймонд Грін (6,2 очок, 8,0 підбирань, 6,2 асисти, 1,7 перехоплення)
Статистичною лінійкою виміряти внесок Дреймонда Гріна в перемоги Голден Стейт завжди було неможливо. "Воїнів" епохи Стефа Каррі заведено вважати однією з найкращих (якщо не найкращою) атакувальних команд в історії. Проте тим, що завжди ставало запорукою успіху Голден Стейт, була їхня оборона, яка незмінно в успішні сезони займала найвищі місця в рейтингах ефективності серед усіх команд ліги.
Цьогоріч Ворріорс доводилося багато ігрового часу проводити з двома "маленькими" на паркеті, які є природною ціллю в обороні для суперників. Клей Томпсон після усіх травм як не старався, не міг демонструвати той елітний рівень захисту, що раніше.
Склад Бостона за підбором гравців оборонного плану, на чолі з найкращим захисником сезону Маркусом Смартом, видавався на голову сильнішим. Та "воїни" буквально задушили "кельтів" у захисті. І головна роль у цьому саме Гріна. Вміння Дреймонда координувати дії партнерів, підказувати їм та страхувати – неоціненне. Завжди таким було.
Стефен Каррі (31,2 очка, 6,0 підбирань, 5,0 асистів, 2,0 перехоплення)
Усе написане вище не мало б узагалі ніякого сенсу, якби у 2009 році під 7-м номером драфту Голден Стейт Ворріорс не обрали Стефена Каррі. До захисника можна ставитися як завгодно – називати "пулялкою", переоціненою зіркою, глузувати над звичкою жувати капу та звинувачувати у зверхності.
Утім він зайняв своє місце десь на верхівці піраміди величі баскетболу задовго до цього фіналу. І річ навіть не в тому, що Стеф - один з найкращих снайперів, що будь-коли брали помаранчевий м’яч до рук. Каррі – найяскравіший баскетболіст в історії.
Стеф грає в ту гру, побачивши яку, нейтральні до того вболівальники закохуються в баскетбол. І при цьому він, можливо, найкращий лідер чемпіонської команди. Унікальна система атаки Голден Стейт майже десятиліття трималася на контрольованому хаосі. Постійний рух усіх елементів ставив перед обороною суперників задачі, до яких неможливо було знайти правильного рішення. Каррі на рівні з усіма партнерами був елементом цього хаосу і без проблем відходив у тінь, коли в кращій позиції опинявся будь-хто з "воїнів".
Проте Бостону, здавалося б, вдалося знайти відповідь – атлетичний склад хороших захисників, готовий мінятися практично кожен на кожного в обороні. Каррі у свої 34 роки зумів зірвати "кельтам" мозок. Коли це виявилося необхідним, захисник з подачі Стіва Керра цілковито змінив таку звичну систему атаки Голден Стейт. Стеф взяв м’яч до своїх рук і вирішив долю фінальної серії.
Титул MVP фіналу був останнім, чого дійсно бракувало до портрета безапеляційної величі Стефена Каррі.
Звісно, це не всі герої чемпіонського походу "воїнів". Головний тренер Стівен Керр вже з другого матчу почав ставити перед своїм візаві Іме Удокою завдання, які той так і не зміг вирішити. Кевон Луні та Гері Пейтон-молодший гризли паркет в обороні, Джордан Пул поливав з-за дуги, а Отто Портер латав дірки на обох половинах майданчика.
Зовсім незначною була роль молодих Джонатана Кумінги та Моузеса Муді. Проте вкупі з Джеймсом Вайзманом, який пропускав фінал через травму, та згаданим Пулом Голден Стейт уже має перспективний кістяк на майбутнє.
Завдяки своїй унікальній філософії Ворріорс не лише будуть одними з фаворитів на титул в наступному сезоні, але й уже забезпечили собі успіх на роки вперед.
Недаремно ж Каррі та компанія величають себе найкращою командою в історії.
