"Ми всі подорослішали. Не лише діти, але й дорослі. Бачу, як змінився погляд у людей. Не такий, як раніше, сум в очах, навіть коли усміхаються.
Я в шоці з тих, хто швидко організувався, почав волонтерити. Це герої. Бо я в перші дні хотіла щось робити, але не розуміла, що саме.
Потім вже були якісь дії, думки, що робити далі. Взагалі не думала, що поїду з Києва. Це було емоційне рішення, бо ніхто не знав, як правильно робити. Як далі організовувати життя. Важко, коли ти не знаєш, як планувати майбутнє.
Пам’ятаю, коли була ще в Києві, люди швидко розібрали хліб, цукор, сіль. А новий ніхто не випікав. А коли приїхали в Рівненську область, я зайшла в магазин і побачила хліб, його вдосталь. Не скажу, що я в Києві пережила голод чи щось подібне, але тоді я почала плакати.
Життя стало іншим. Ти їдеш на змагання, паралельно читаєш новини й висвітлюєш їх у соцмережах, бо спортсмени перетворились на інформаційний фронт.
Хоча вони схильні закриватись, не заходити в соцмережі на час змагань, відгороджуватись від такого життя. Але тут нема вибору, треба говорити про це, якщо є можливість.
Це додало відповідальності. Важко щось планувати, тому живеш сьогоденням і намагаєшся прискорити перемогу словом і ділом. Кожен потрохи", – цитує Левченко Трибуна.
Нагадаємо, Юлія Левченко володарка срібних нагород чемпіонату світу (2017) та чемпіонату Європи у приміщенні (2019).
