"Я собі місця не могла знайти. Не було жодного дня, щоб я не перебувала в психологічному занепаді. Я часто нила та "конючила", плакала та істерила. Потім ми почали працювати, тоді ці речі теж були, але не так часто, бо все ж таки тренування трішки відволікали. Але почитавши новини, знов починала хвилюватися, знов накривало, знов емоції, знов те саме. Тобто підготовка емоційно була дуже складна.
Наші люди залишаються сильними, наші військові залишаються сильними. Отже, і я маю лишатися сильною. Я на своєму фронті не повинна давати задню – треба виступати, підбадьорювати людей і приносити позитивні новини. Робити те, що я вмію робити найкраще.
У мене за спиною не так багато виконано роботи для потрійного стрибка, але я люблю так починати свої сезони. Один раз пробігла по розбігах, один раз пострибала потрійний – і їдемо на змагання. Тому зараз не справлялась трохи технічно, із самим стрибком. Потрібно було "ловити кути", ловити відчуття. Але, слава Богу, вдалося зібратися і відчути бодай один стрибок, який був далеко не ідеальний.
Я не відчувала себе на змаганнях самотньою. Я була дуже щаслива. Я зайшла в сектор, і там були наші люди. Я почула щиру українську мову, почула людей, які кричали мені: "Марина, давай, у тебе все вийде!" Я побачила наш український прапор.
Мені додалося мотивації у два рази більше. Це дуже круто, бо я відчула енергію наших людей, коли ми всі разом – сила. Для мене це був просто нереальний кайф. Я насамперед стрибала для тих, хто прийшов на цей стадіон повболівати. І звичайно, для України", – цитує Бех-Романчук "Суспільне Спорт".
