УКР РУС

"Вітер на швидкості 125 км/год дме в горло при температурі "мінус 20": як Україна здобула історичну медаль зі скелетону

15 січня 2024 , 10:30 / Читать на русском

Ексклюзивне інтерв’ю Спорт 24 зі скелетоністом Ярославом Лавренюком, який здобув для України першу в історії нагороду (бронзу) на юнацькому чемпіонаті світу.

"Вперше у моїй кар’єрі було настільки холодно"

– У соцмережах ви писали, що на юнацькому чемпіонаті світу в Ліллехаммері доводилося тренуватися і змагатися у доволі екстремальних умовах до мінус 25 градусів морозу. Як давали собі раду з такими температурами?

– Вперше у моїй кар’єрі було настільки холодно. Але нічого, впоралися. Під враженням від цих температур були всі. Пробували себе зігрівати. Наприклад під костюм, який є дуже тонким і обтислим для аеродинаміки, одягали термобілизну. Більше, на жаль, нічого не вдавалося туди помістити. Під шоломом дуже сильно задувало до горла на швидкості, тож ми одягали балаклави. На жаль, на змагання Міжнародна федерація заборонила балаклави. Було трохи складно: вітер на швидкості понад 125 км/год дме в горло при температурі мінус 20. Але це не завадило проїхати швидко і вдало.

– Від сукупності яких факторів залежить успіх у скелетоні?

 – Багато хто може подумати, що у нас простий вид спорту. І це ніби доволі логічні висновки, бо люди зазвичай бачать лише наш розгін і їзду. Але “за кадром” залишається керування, помилки, падіння тощо.

Дуже багато факторів допомагають їхати швидше. Насамперед, звісно, важливу роль відіграє екіпірування: костюм, шиповки, скелетон, ковзани. На кожен трек треба підбирати інші ковзани і полірування. На одному вони будуть мчати дуже швидко, на іншому – повільно.

Наступний фактор – стартовий розгін. Особливо він важливий на тих треках, де не треба багато пілотувати. Бо на складніших ти більше керуєш скелетоном. 

Далі йде чинник керування: наскільки добре ти знаєш віражі і майстерно їх проходиш. Чи використовуєш додаткові методи: наприклад, керування ногами. Це більш ефективно, але краде швидкість і час.

Керування – це взагалі дуже цікаво. Його ніхто не бачить, бо ми лежимо на животі, а пілотуємо за допомогою плечей і колін, також це робиться навхрест. Іноді можеш допомагати собі головою – відхиляєш її і завдяки аеродинаміці долаєш віражі.

У великих федераціях є можливість продуватися в аеротрубах, де продуваються нові Мерседеси чи Макларени. Це роблять, щоб визначити оптимальну позицію, яка буде найшвидшою. І це може допомогти виграти частки секунди, які можуть бути вирішальними у нашому спорті. У нас, на жаль, таких можливостей немає. Та, попри це, демонструємо хороші результати.

"Тренер нам любить давати розв’язувати задачі й приклади, оскільки в скелетоні важливо, щоб атлет був розумним"

– Ви вже сказали, що кожен трек потребує своїх коректив. Які особливості в Ліллехаммері?

– Доволі цікавий трек. Там не дуже складно дійти до самого фінішу, але там непросто пройти швидко. На деяких віражах минулого року не вдавалося пройти швидко. Ми з тренером багато передивлялися відео, аналізували, також Владислав Гераскевич допомагав. І врешті я знайшов оптимальну лінію. Там я розвинув швидкість 125 км/год. А мій особистий рекорд – 126 км/год – його встановив на попередньому ЧС серед юніорів у німецькому Вінтербергу.

А ще мені дуже подобається тамтешня природа – дуже гарні краєвиди відкриваються згори треку.

– Чи усвідомили історичність миті, коли здобули першу для України медаль на юнацькому чемпіонаті світу?

– Це усвідомлення прийшло вже після змагань. Бо перед ЧС не хотів себе накручувати, а просто показати хороший результат. Головні змагання зараз – це юнацька Олімпіада. Тому світовій першості не надавав мегавеликого значення для того, щоб залишити емоції на Ігри.

Я дуже вдячний, що мої досягнення так гідно оцінили. Дуже багато медіа і знайомих та незнайомих людей мене привітали. Сподіваюся, далі будуть лише вищі місця.

– У відеовізитівці на чемпіонаті світу ви розповіли про своє хобі – випічку десертів. Де навчилися і що вмієте приготувати?

– Іноді приходить натхнення. Якось був удома, мав вільний час і подумав: “А чому б щось не приготувати?”. Знаходив цікаві рецепти в інтернеті. Моїм друзям та сім’ї подобається, а від цього і мені на душі приємно. Готував банановий брауні, різні види кексів, торти.

– Ще на якісь захоплення часу вистачає?

–  Графік доволі щільний, тому вільного часу дуже мало. Особливо, коли паралельно зі змаганнями в мене ще є школа. Але поруч зі мною завжди є тато. Дуже сильно ціную його зусилля. Він правильно мене контролює, щоб я навчався, здобував знання і хороші оцінки. Маю ще й додаткові заняття з репетиторами, щоб бути обізнаним у різних сферах. Зараз якраз думаю над майбутнім фахом і вишем.

Але коли є вільна хвилинка, то стараємося їздити в місто, відвідувати музеї і змагання з інших видів спорту. Та й загалом намагаємося бути обізнаними у всіх зимових видах.

– Скелетон – доволі для України екзотичний вид спорту. У нас навіть немає жодного тренувального треку. Як ви прийшли до цього захоплення?

– У спорті я змалку – батько привів на айкідо, коли мені було 4 роки. Але згодом захотів змінити вид спорту і розглядав різні варіанти. Одного дня тато просто запитав, чи не хочу я займатися скелетоном. У Facebook знайшли сторінку Федерації скелетону і бобслею України – вони якраз виставили оголошення про набір.

Потім поїхали в Київ у легкоатлетичний манеж, де я вперше зустрівся з Михайлом Гераскевичем, президентом федерації. Він провів мені основні тести: моєї швидкості, стрибків, розумових здібностей. Були різні запитання і математичні приклади. Тренер нам любить часом давати розв’язувати задачі й приклади, оскільки в скелетоні важливо, щоб атлет був розумним і знав, що робить.

Михайло Гераскевич дав відповіді на всі запитання, але попередив, що це важкий і небезпечний спорт: забої, синці, травми. Але водночас це дуже цікавий спорт. 

Я захопився і вже через кілька місяців поїхав у німецьке місто Кьонінзеє, де є спеціальна льодова естакада. Оскільки в Україні, на жаль, досі немає умов для тренувань. Багато чули обіцянок про естакаду, але результату наразі нема.

Нам лише власними силами і коштом вдалося збудувати рейку в Житомирі. Є ще одна в Києві. Але цього недостатньо. Бо рейка йде по горизонтальній поверхні, а ми біжимо зі скелетоном під нахилом. Але все ж це краще, ніж нічого.

Після Кьонінзеє ми поїхали в латвійську Сігулду, де я вперше спробував скелетон на льодовому треку. Було справді холодно і страшно. Під час дебютного тренування на третьому заїзді я впав, і коли прийшов до готелю, не міг зрозуміти, чи мені подобається і що це взагалі було (Усміхається). Але подзвонив батькам, вони мене підтримали – зрозумів, що треба продовжувати. Зараз дуже задоволений, що не здався.

"Одного дня ти маєш виступити на висоті 100 метрів над рівнем моря, а через кілька днів – на 1800 метрів"

– 19 січня у південнокорейському Канвоні стартують зимові Юнацькі Олімпійські ігри. Ви не раз бували у цій країні на змаганнях. Які можуть бути труднощі з акліматизацією тощо?

– Звісно, у нас доволі специфічний вид спорту, адже треки розташовані на різних континентах і кліматичних зонах. Наприклад в Сігулді трек розташований на висоті 100 метрів над рівнем моря. Одного дня ти маєш виступити там, а наступного полетіти у швейцарський Санкт-Моріц, де трек розташований на висоті 1800 метрів над рівнем моря.

У Південній Кореї, звісно, акліматизація триває довго. Є джетлаг, коли тобі переміщуються день і ніч. Також доволі складним є переліт: м’язи втомлюються, забиваються.

Звісно, це складно, але захисникам України значно важче. Вони нас мотивують!

– Бачила у вас пост про дітей з деокупованих територій, яких ви знайомили зі скелетоном. Чи почав хтось із них займатися?

– Влітку нашою Федерацією скелетону і бобслею в Україні проводили благодійні тренування на окупованих територіях. Наприклад, в Чернігові на розбомбленому стадіоні. Там були я, Влад і Михайло Гераскевичі. Ми дали їм покататися, розповіли деталі. Багато з тих дітей почалися займатися нашим спортом і з дуже великою віддачею. У нас є вихованці з Чернігова, Києва, Бородянки. Серед них діти, в яких росія забрала будинок чи когось зі знайомих – вони у своєму юному віці навчитися розрізняти на слух тип бомб чи ракет, які літають над їхніми головами в небі. Тому дуже важливо надати їм можливість займатися спортом, який є для них, по суті, психологічним відновленням, а також фізичним оздоровленням та зміцненням.

Ми дали їм мрію – взяти участь в Олімпійських іграх. Робимо все можливе, щоб ця їхня мрія здійснилася.

– Ваш Житомир поміж перших прийняв удар російських окупантів 24 лютого. Де ви були в цей день?

– Я з сім’єю повномасштабне вторгнення зустрів вдома. На щастя, з рідних ніхто не постраждав, але війна змінила наше життя. Коли перебуваю на тренувальних зборах, кожен ранок починається з того, що треба перевірити, як минула ніч в Україні. Дізнатися, скільки ракет, бомб або дронів ворог запустив по наших містах і селах. Запитати у близьких людей, чи з ними все добре. 

Особливо важко буває на змаганнях, коли треба сконцентруватися, а ти знаєш, що зранку був ракетний обстріл. Ти досі не знаєш, чи зі всіма рідними все добре. Але ми віримо в перемогу України і намагаємося наближати її. З першого дня майже всі учасники Федерації волонтерили. Ми з татом пішли у нашому місті в волонтерський фонд. Я робив бронеплити для наших захисників. Михайло і Владислав Гераскевичі заснували свій благодійний фонд. Ми разом возили гуманітарну допомогу в різні міста, зокрема, Чернігів через декілька днів після його деокупації. Також наша Федерація завдяки друзям з-за кордону привозила дуже багато гуманітарної допомоги. Зокрема, дуже підтримують німецькі друзі з Athlethes for Ukraine.

Додам, що нашою Всеукраїнською федерацією скелетону та бобслею був пророблений великий обсяг робіт для відсторонення росіян від змагань Міжнародною федерацією скелетону і бобслею з перших днів повномасштабного вторгнення. Тож зараз я не мушу змагатися з ними і взагалі їх бачити.

Інші інтерв'ю Марічки Кулачковської

"Перед моїми іграми за збірну тато-військовий 2 тижні не виходив на зв’язок": гандбольна воротарка про історичний ЧС і зцілення усамітненням

"Зі Шварценеггером перекинулися поглядами": історія чемпіона світу зі стронгмену, який у складі ГУР МО вибиває окупантів з української землі

"Ночами розказувала бабусі підручники з біології напам’ять": потужна історія бойової медикині “Госпітальєрів”, яка стала чемпіонкою "Ігор Нескорених"