"Кров заливає мені обличчя, а я кажу: не зупиняйте поєдинок": українські борчині вперше здобули золото Кубка світу

Жіноча збірна України завоювала перше в історії нашої країни золото Кубка світу. До складу синьо-жовтої команди входили Оксана Лівач, Катерина Зелених, Аліна Грушина, Юлія Ткач-Остапчук, Ірина Бондар, Тетяна Сова-Ріжко, Алла Белінська і Анастасія Осняч-Шустова.    

"У фінальному поєдинку мені на ходу латали губу"

– Оксано, твоє обличчя вкрите синцями. Це у якій сутичці їх отримала?

– Перший отримала у стартовій зустрічі, а потім лише додавалося. У фінальному поєдинку розсіклася губа повністю, мені її латали прямо під час сутички. Кров заливає мені обличчя, а я кажу: “Не зупиняйте поєдинок, я буду боротися”. Я була на такому куражі, така заряджена! Не хотіла, щоб суперниця відпочивала! Але добре, що медики таки втрутилися.

– У першому раунді Україна боролася з Монголією, тоді з Японією, а за золото позмагалася з Китаєм. Розкажіть про внесок кожної з вас у цю історичну перемогу.

Оксана Лівач: Представницям Монголії і Японії я поступилася, а у вирішальному поєдинку вже не мала права на помилку. Оскільки в мене найлегша вагова категорія (до 50 кг), я розпочинаю, і це завжди додає хвилювання. Розуміла, що мені потрібно задавати переможний тон.

Ми потрапили у підгрупу азіатів – у жіночій боротьбі вони вважаються топовими конкурентками. Зокрема, китаянки дуже сильні за фізичними даними, тож протистояти їм складно.

Чу Янг, яка дісталася мені у фіналі, є першим номером у світі в моїй ваговій категорії. Ми часто зустрічаємося на міжнародній арені. Востаннє боролася з нею на міжнародному турнірі в Польщі і теж перемогла з рахунком 4:4 за додатковим показником. У вирішальній сутичці Кубка світу я спершу програвала 0:2, бо пропустила дію, потім програла ще 2 бали. До кінця залишалося півтори хвилини, і щоб перемогти, я мусила або набрати більшу суму, або провести чотирибальний кидок. І ось я зробила ключовий видок, дотерпіла і перемогла. Ми більше хотіли перемогли, ніж китаянки. Настільки були сильні духом – словами не передати.

Катерина Зелених: У поєдинку з монголкою, коли рахунок був 10:10, я програвала за останньою дією. Залишалася одна хвилина, я розуміла, що оцінку я візьму, але треба буде вистояти і не програти. Тому я тягнула час до останнього, забрала оцінку на останніх секундах і вистояла – 12:10.

Перед зустріччю з японкою найбільше мандражувала. Хоча знала, як вона бореться, чомусь все пішло не так, як хотілося – 4:4.

У фіналі я перемагала 12:12, але на останніх секундах лягла на туше і програла. Було прикро, але так буває.

"Під пісню "Козацькому роду нема переводу" приємно візуалізовувати свої перемоги"

– Від тих відео, на яких ви вболіваєте одна за одну, аж мурашки по шкірі. Особливо запам’яталося, як дівчата підтримували вас, Катерино, під час сутички з монголкою, бо від неї залежало, чи проб’ється команда у наступний раунд. Чули ту емоційну бурю на трибунах?

– Коли я на килимі, то зосереджуюся на одній людині – на тренеру. Але на задньому фоні трішки чула дівчат. Звісно, це надавало крил. Це заряджало і мотивувало, тому що ми боролися не за самих себе, а за кожну з нашої команди.

– Оксано, як вдалося не впасти у психологічну яму після двох поразок і принести таку важливу перемогу в фіналі?

– Зокрема, допомагала музика. Дівчата називають мене душею компанії. Зразу сказали мені, що на змаганнях за музичне наповнення відповідаю я. Після 24 лютого виходить дуже багато патріотичних пісень українських виконавців. Вони дійсно торкаються серця, надихають прославляти нашу державу. З останнього, що сподобалося, Jerry Heil “Козацькому роду нема переводу”. Під неї приємно візуалізовувати, як ми виборюємо перемоги для України на своєму фронті.

"Ми нагадали всім, що просто зараз наш народ бореться за свою свободу"

– Що відчували, коли на вашу честь грав гімн України на Кубку світу? 

Катерина Зелених: Ми плакали від радості. Тому що в такий складний час змогли довести, що українці – сильний і незламний народ, і наша головна перемога – ще попереду. Це золото хочемо присвятити Україні і всім її захисникам.

Оксана Лівач: Було відчуття, що ми переписали історію, адже вперше Україна здобула Кубок світу. До речі, перед змаганнями зібралися в коло, сказали, що віримо одна в одну і будемо підтримувати до кінця. Воюємо на своєму фронті, репрезентуючи нашу країну на весь світ. Ми нагадали всім, що просто зараз наш народ бореться за свою свободу.

До речі, американська публіка нас дуже тепло підтримувала, вболівала за нас у фіналі. Інтерес до війни в Україні у мешканців Штатів не зникає.

– Катерино, ви родом з Бахмута. Зараз це одна з найпекельніших точок на карті України. Чи залишилися ваші близькі в місті?

– Зараз з моїх близьких там перебуває тільки двоюрідний брат. Він волонтерить: підтримує людей похилого віку, допомагає тваринам. Зараз це найгарячіше місце в Україні, тому там важко кожному. У місті майже не залишилося живого місця, було два влучання в наш будинок.

Фото Associated Press

– Які спогади викликає у вас згадка про Бахмут?

– Насправді, їх доволі мало, бо життя минало в спортзалах і на тренуваннях. Але асоціації дуже теплі. Бо куди б не пішла, кожен камінчик тут рідний.

– Залишаєтеся у США після цих змагань на збори?

Оксана Лівач: Так, шестеро зібрниць, які виступають у олімпійських категоріях, залишаються в Америці. Наприклад, ми вже встигли перемогти у популярних комерційних змаганнях "Битва вулиць" у Лос-Анджелесі.