Росіян повертають у великий спорт: хто відкрив двері агресорам і чому Україну погано чують
Міжнародна федерація водних видів спорту дозволила росіянам і білорусам виступати під національною символікою. "Спорт 24" поговорив з президентом Федерації плавання України – як це стало можливим і чи можна закрити дірки, через які лізуть у великий спорт прихильники Путіна.
Росія та Білорусь фактично повернулися у світові водні види спорту – і це лише початок масштабного тренду. Чому міжнародні федерації дедалі активніше відкривають двері для спортсменів країн-агресорів, хто лобіює ці рішення та чи може Європа цьому протистояти?
В ексклюзивному інтерв’ю для Спорт 24 президент Федерації плавання України Андрій Власков розповідає, як World Aquatics поступово готувала повну реабілітацію росіян і білорусів, чому ігноруються докази зв’язків спортсменів із армійськими структурами РФ, які санкції можуть загрожувати Україні після скандалу у водному поло та який план дій Україна готує, аби не допустити росіян на чемпіонати Європи у Мюнхені та Парижі.
Україна отримала технічну поразку у матчі проти росії на КС з водного поло – відома причинаТакож у розмові – про непрозорі механізми допуску "нейтральних" спортсменів, вплив російського лобі в міжнародних спортивних структурах, мовчазну позицію європейських членів бюро та дилему, перед якою щодня опиняються українські спортсмени, коли змушені виходити на старт поруч із представниками країни-агресора.
– Андрію Анатолійовичу, як так сталося, що Росію і Білорусь фактично повністю поновили в правах у водних видах спорту?
– Як це сталося – це питання треба ставити самій Міжнародній федерації. Ми давно бачили, що вони до цього йшли і поступово вибудовували таку позицію. Чесно кажучи, це зараз загальний тренд: думаю, подібні рішення незабаром можуть з’явитися й в інших міжнародних федераціях.
Є офіційний лист. Там прямо сказано: мовляв, серед російських спортсменів немає тих, хто підтримує агресію, вони виступають за "чистоту спорту" і наполягають, що спорт має бути поза політикою. Це їхня аргументація, і саме на ній вони будують свої рішення. В умовах війни це неприйнятно. Спорт не існує поза реальністю.
– Була інформація, що раніше близько 700 росіян і білорусів пройшли, так би мовити, "перевірку" World Aquatics – якась дика цифра. Тобто це рішення не було раптовим, а до нього все давно йшло?
– Саме так. Це не сталося в один момент – усе поступово до цього підводили. У Міжнародної федерації своє трактування того, хто є "нейтральним" спортсменом, а хто ні. За якими саме критеріями це визначають, вони публічно майже не пояснюють, але на практиці ми бачимо, що допускають фактично більшість. У синхронному плаванні ситуація, на мою думку, ще більш показова – там контроль ще слабший.
Більше того, серед допущених є люди, які відкрито демонстрували підтримку Путіну чи російській владі. І це викликає великі питання до самої процедури перевірки. Складається враження, що критерії існують радше формально.
Моя особиста думка: президент Міжнародної федерації водних видів спорту Хусейн Аль-Мусаллам має дуже тісні зв’язки з російськими колами, і це помітно по багатьох рішеннях. Додайте до цього ще один важливий момент: зараз триває процес перенесення штаб-квартири федерації зі Швейцарії до Будапешта. А Угорщина, як ми бачимо, теж займає доволі специфічну позицію в багатьох міжнародних питаннях. Тобто тут формується цілий ланцюг впливів, який не можна ігнорувати.
– Тобто можна говорити про сильне російське лобі в міжнародних федераціях?
– Я б сказав так: вплив точно є, і він відчутний. Ми бачимо це хоча б із того, що наші офіційні звернення практично залишаються без реакції. Ми неодноразово надсилали листи, де пояснювали нашу позицію, наводили конкретні аргументи: Україна живе під обстрілами, наші спортсмени тренуються в умовах війни, часто без належної інфраструктури, без стабільного доступу до басейнів, без безпечних умов підготовки. Це очевидно нерівні умови в порівнянні з російськими спортсменами. Але у відповідь – тиша.
Жодної предметної реакції ми не отримуємо. Натомість приходять лише офіційні прес-релізи, де повідомляється, що бюро федерації ухвалило те чи інше рішення. А в самому бюро, між іншим, є вісім представників Європи. Протоколів голосування ми не бачимо, тому не можемо сказати напевно, хто як голосує. Але складається враження, що європейські члени бюро мовчки погоджуються з лінією керівництва федерації і підтримують рішення президента. Саме це і створює відчуття, що опору всередині системи практично немає.
Тому ми й запросили президента Європейської федерації до України – щоб він на власні очі побачив ситуацію і почув нашу позицію безпосередньо тут. Для нас важливо донести європейським партнерам, наскільки несправедливим є повернення росіян до міжнародних стартів, особливо в умовах, коли українські спортсмени щодня тренуються під обстрілами.
– Рішення World Aquatics поширюється на європейську федерацію?
– Цього року чемпіонат світу буде в грудні, але перед цим відбудуться два важливі чемпіонати Європи – юніорський і дорослий, у Мюнхені та Парижі. Рішення Міжнародної федерації фактично автоматично поширюється й на континентальні структури: це вже закладено в статуті. Якщо міжнародна федерація дозволяє допуск росіян, європейська федерація зобов’язана діяти так само.
Тому я майже переконаний, що незабаром буде офіційно оголошено: на дорослий чемпіонат Європи в Парижі російських спортсменів також допустять. І, найімовірніше, вже не в нейтральному статусі, а з усією символікою – прапорами та гімнами. Щодо юніорського чемпіонату, там рішення вже фактично ухвалене: позиція Європейської федерації така, що молоді спортсмени "не повинні бути обмежені в правах". Саме під цим формулюванням і відбувається їхнє повернення.
Ми це вже бачили торік на Юнацькому олімпійському фестивалі – тобто це не нова практика, а послідовний тренд. І якщо Європа не скаже чітке "ні", ця тенденція тільки посилюватиметься. Саме тому ми зараз активно працюємо з європейськими федераціями, переконуємо їх бодай на рівні континентальних чемпіонатів не відкривати двері для росіян.
Андрій Власков / Фото Ігоря Варчука
– Андрію Анатолійовичу, а хто має доводити причетність російських спортсменів до армійських клубів чи силових структур – це відповідальність України чи самої Міжнародної федерації?
– Ми свою частину роботи виконуємо. У нас є зібрана інформація, факти, документи, які ми офіційно передаємо до Міжнародної федерації. Ми вказуємо на конкретних спортсменів, на їхню належність до армійських клубів, до структур, пов’язаних із силовими відомствами Росії. Інше питання – як на це реагує сама федерація. І, відверто кажучи, з того, що ми бачимо, ці дані там або ігнорують, або просто не хочуть брати до уваги. Це і є головна проблема: механізм перевірки начебто існує, але реально він не працює так, як мав би.
Проблема ще й у тому, що сам механізм перевірки абсолютно непрозорий. Ми не знаємо, якими саме джерелами користується Міжнародна федерація, як вони аналізують інформацію і за якими критеріями ухвалюють рішення. Це все залишається закритим.
– Тобто ви передаєте їм конкретні дані щодо окремих спортсменів?
– Ми передали всю інформацію, яку мали й могли підтвердити. Звісно, не надсилаємо їм щодня нові списки – це був системний пакет даних щодо спортсменів, про яких нам достеменно відомо. Але треба розуміти: після того, як почалася хвиля таких звернень і перевірок, російські та білоруські спортсмени масово зачистили свої публічні профілі. Вони прибрали або приховали будь-які згадки, які могли б свідчити про їхню причетність до політики, армії чи державних структур.
Зараз залишилися лише поодинокі випадки, і вони здебільшого вже не стосуються самих спортсменів напряму. Водночас є речі, які взагалі не потребують додаткових доказів. Наприклад, належність багатьох спортсменів до клубів Динамо чи ЦСКА – це відкрита інформація, вона є у публічному доступі, її легко перевірити на офіційних сайтах. Міжнародна федерація це знає не гірше за нас, але свідомо не бере до уваги.
У приватних розмовах вони пояснюють так: мовляв, у багатьох країнах світу спортсмени формально числяться у військових чи силових структурах, але це не означає, що вони реально беруть участь у бойових діях. І саме тому федерація не вважає сам факт приналежності до таких клубів порушенням своїх правил чи принципів чесної гри.
Фактично це означає, що вони звужують поняття відповідальності лише до прямої участі у війні, ігноруючи сам факт належності спортсмена до системи, яка є частиною державної військової машини Росії. І саме в цьому – одна з головних розбіжностей між нашою позицією та позицією міжнародних спортивних чиновників.
– А щодо скандалу у водному поло, коли наша збірна відмовилася грати проти суперників з країни-агресора: які санкції можуть бути застосовані до України?
– Зараз важко сказати щось напевно, бо я не був присутній на Мальті й можу судити лише з того, що мені розповідають представники водного поло. Наскільки я розумію, це питання зараз перебуває на розгляді бюро Міжнародної федерації та її підрозділу з доброчесності спорту. Саме вони визначатимуть, чи будуть додаткові санкції.
На цей момент нашій команді вже зарахували технічну поразку – це факт. А далі можливі різні варіанти: від офіційного попередження до більш жорстких дисциплінарних рішень. Але прогнозувати зараз складно, бо остаточне рішення залежить від внутрішнього розгляду федерації, а він для нас непрозорий.
– Ви багато років були віце-президентом Європейської федерації водних видів спорту, добре знаєте систему. Можете припустити, як вони діятимуть?
– Так, а у World Aquatics – членом технічного комітету. Але треба розуміти: це була зовсім інша епоха. Відтоді підходи до управління спортом, до організації змагань і навіть сама логіка роботи міжнародних структур дуже змінилися.
Раніше і в міжнародній, і в європейській федераціях усе було значно більш сфокусовано саме на розвитку спорту. Ми працювали з розумінням, що головне – це спортсмени, змагання, правила гри. Зараз система стала набагато бюрократизованішою. З’явилося багато паралельних структур, департаментів, підрозділів, функції яких інколи важко зрозуміти навіть фахівцям. Через це процес ухвалення рішень став менш прозорим і менш передбачуваним.
І найпоказовіше – це комунікація. Ми регулярно звертаємося до Міжнародної федерації офіційними листами, ставимо конкретні питання, подаємо аргументи, просимо пояснень – і часто просто не отримуємо жодної відповіді. Це серйозна проблема. Я не можу сказати, чи так вони працюють з усіма національними федераціями, чи це лише наше враження. Можливо, справа в тому, що ми ставимо незручні питання і порушуємо теми, які їм не хочеться обговорювати. Але факт залишається фактом: реакції майже немає.
І саме ця закритість сьогодні є однією з найбільших проблем міжнародного спортивного управління. Коли федерація не пояснює свої рішення і не веде відкритого діалогу, це породжує недовіру – і до самих рішень, і до всієї системи загалом.
– А як узагалі українським спортсменам поводитися в таких ситуаціях – як, наприклад, у водному поло, чи стояти поруч на п’єдесталі? Якою має бути їхня позиція?
– У різних видах спорту такі ситуації вже виникали, і кожен спортсмен реагує по-своєму. Тут немає універсального сценарію, який можна нав’язати всім. Це дуже особистий вибір – залежно від обставин, від внутрішньої позиції людини, від того, наскільки вона готова до такого морального випробування. Ми бачимо, що хтось принципово уникає будь-якого контакту, хтось не фотографується разом, хтось відмовляється від спільних церемоній. І це право кожного спортсмена.
Україну погано чують / Getty Images
Наше головне завдання зараз – працювати на випередження, щоб таких ситуацій ставало менше. Саме тому ми концентруємося на тому, щоб принаймні на рівні європейських змагань не допустити повернення російських спортсменів. Якщо їх не буде на турнірах – не буде й цих морально складних дилем для наших атлетів.
У нас є певний план дій. Перший крок ми вже зробили: запросили президента Європейської федерації до України. Ми будемо зустрічатися з ним в Одесі, Києві, Львові, щоб безпосередньо обговорити всю ситуацію – не на папері, не в листуванні, а в живому діалозі. Нам важливо, щоб він побачив усе сам: у яких умовах живе країна, як це впливає на спорт, чому для нас це питання – не формальність, а принципова річ.
Звісно, президент Європейської федерації залежить від рішень Міжнародної федерації, бо це передбачено статутом. Але водночас він представляє Європу, а в європейських федерацій є власний голос і власне бачення. Саме на це ми й розраховуємо: що Європа зможе сформувати окрему, більш принципову позицію.
Що буде наступним кроком – говоритимемо вже після цієї зустрічі. До переговорів треба підходити дипломатично: спершу – діалог, потім – рішення й конкретні дії.
– Країни Північної Європи вже заявили, що не хочуть приймати у себе турніри під егідою федерації, якщо туди допускають росіян. Це може стати прикладом для інших?
– Офіційно я таких рішень поки не бачив. Можливо, це звучало на рівні заяв у пресі чи політичних меседжів, але мені не відомо про ухвалені документи. Якщо такі кроки справді будуть закріплені офіційно, це може стати дуже сильним сигналом для всієї Європи. Бо тоді це вже не просто декларації, а реальний інструмент впливу на міжнародні федерації.
Ми, безумовно, відчуваємо підтримку з боку європейських партнерів і розраховуємо на неї. Але поки що ця підтримка переважно залишається на рівні листів, заяв і декларацій. А сьогодні цього вже недостатньо – потрібні конкретні кроки й реальні дії. Саме над тим, щоб перевести слова у практичні рішення, ми зараз і працюємо.
У нас є чіткий план, і ми послідовно ним рухаємося. Наша мета принципова: зробити все можливе, щоб на найближчих чемпіонатах Європи – і у Мюнхені, і в Парижі – російських спортсменів не було взагалі, незалежно від того, під яким статусом вони намагаються виступати. Для нас немає різниці, чи йдеться про нейтральний прапор, чи про іншу форму допуску – сама їхня присутність є неприйнятною.
Більше ексклюзиву від Геннадія Чеховського