"Усі медалі залишились в Криму": Різатдінова про життя після спорту, "Танці з зірками" і чому їй прикро до сліз
Друга частина великого інтерв’ю "Спорт 24" з Анною Різатдіновою – легендою української художньої гімнастики, бронзовою призеркою Олімпійських ігор-2016.
Анна Різатдінова не зупинилася на олімпійській бронзі. Тепер вона створює власну академію, тренує нове покоління і будує спорт майбутнього посеред війни, блекаутів і хаосу щоденності.
У цьому інтерв'ю вона відверто розповідає про те, як поєднувати особисте й публічне, як залишатися собою під вагою очікувань та хейту, і чому перемога на килимі – лише половина історії, а справжня боротьба відбувається за лаштунками.
Частина перша: "У Ріо я пішла, як танк": Різатдінова про Дерюгіну, весілля, ціну медалі і чому зайвий кілограм – це кінець світу
"Якби написала все чесно, у нашій родині гімнастичній, всесвітній, на мене, напевно, вже б не дивилися"
– Анно, ви створили власну академію і фактично будуєте нову систему. Які три уроки зі свого спортивного минулого ви вирішили не повторювати?
– По-перше, умови. Я зрозуміла, що діти проводять у залі по чотири години шість разів на тиждень, і ці години мають минати в комфорті. Це не ті старі радянські зали без опалення, які нам доводилося терпіти. Звісно, ідеальних умов немає, але у моєму уявленні діти повинні тренуватися в сучасних, світлих і теплих залах, де не тече стеля і де дійсно хочеться працювати.
По-друге, не виділяти когось особливо. У нашому виді спорту природно порівнювати себе з іншими. Але коли тренер демонструє "ось ця дівчинка зірка, а ти – ні", це дуже боляче б’є по дитині. Навіть якщо потенціал очевидний, не треба його підкреслювати публічно – всі повинні зростати в рівних умовах.
І, по-третє, більше позитиву. Нас привчали одразу забувати про здобутки і рухатися далі, але навіть у складні моменти треба вміти святкувати перемоги.
Я пам’ятаю, як ми виграли чемпіонат міста з академією – я замовила великий торт, і ми всі разом відсвяткували. Спорт завжди дисциплінує і вимагає жорсткості, але частка позитиву та підтримки – це теж робота тренера.
– Минулого року ви видали власну книгу "Мій роман зі спортом", де відкриваєте багато особистого. Яку правду про спорт або про себе було найважче винести на папір? І чи є речі, які ви свідомо залишили "між рядками"?
– Авжеж, щось я залишила. Якби написала все чесно, у нашій родині гімнастичній, всесвітній, на мене, напевно, вже б не дивилися. Людям не все потрібно знати. Найскладніше було писати про кожного тренера, адже важливо нікого не образити – не може бути так, що про когось більше, про когось менше, чи краще, чи гірше.
І, до речі, складно було все згадати, бо всі медалі залишилися в Криму. Я вже не пам’ятаю, скільки нагород виграла на Кубку світу в Будапешті у 2014 році. Слава Богу, є Вікіпедія, яка все нагадала, бо так реально неможливо все пригадати.
– В умовах війни український спорт переживає великі виклики. Як ви оцінюєте заяву Інфантіно про можливе повернення російських спортсменів на міжнародні змагання?
– Тут взагалі не може бути жодних компромісів щодо цих двох країн. Я багато спілкуюся з іноземцями і дедалі більше розумію: люди не до кінця усвідомлюють, що відбувається.
Я, як спортсменка, знаю: під час підготовки до великих змагань у спортсмена є чіткий план. Є періоди піку, а потім – зниження навантаження, бо неможливо постійно перебувати у піковій формі.
Тепер уявіть, як порівнювати психологічний стан наших спортсменів із атлетами інших європейських країн, коли у нас під час підготовки надзвичайно важливі рівень стресу, пульс, тиск, серцебиття і загальний психологічний стан – все це впливає на результат.
Коли у нас вночі тривоги, спортсмен виходить на тренування і не може працювати на повну. Це означає, що немає стовідсоткової віддачі, немає результату, немає відновлення. У спорті все пов’язано, і психологічний стан надзвичайно важливий.
Ми живемо в постійному стресі: холодно, світло відключають, літають ракети. У когось воює брат або тато – це зовсім інший рівень кортизолу і стресу. Наші спортсмени стартують не в рівних умовах.
Коли українські спортсмени з Парижа привозять золоті медалі, люди дивуються: як це взагалі можливо? Для мене це надлюди.
Не може бути жодних компромісів, але ми бачимо іншу тенденцію: росіяни вже заявлені на міжнародні турніри в художній гімнастиці, їх допускають всюди. Мені до сліз прикро. Я не уявляю, як би я була гімнасткою і мала розминатися з ними на одному килимі.
– Як ви переживаєте блекаути? Зараз багато людей виїжджали взимку за кордон. Чи розглядали ви такий варіант для себе?
– Я дуже хотіла, як людина, як мама. Розглядала такий варіант, але у мене є академія, і це певні рамки – ти вже відповідальний за дітей. Ми готувалися до дуже серйозних змагань в Естонії наприкінці лютого.
Я просто розумію, що не можу кинути свою команду, тренерів, дітей і поїхати в Дубай "пересидіти" там (розмова відбулася до початку війни на Близькому Сході, – Спорт 24). Хоча, повірте, могла б. Але тут вже питання цінностей – що обираєш. Тому я в Києві, і ми готуємося до змагань.
"Після "Танців з зірками" я перечитувала всі відгуки"
– Образ Анни Різатдінової добре відомий – сильна, емоційна, красива. А що залишилось за кадром і ким би ви були сьогодні – як жінка, мама, особистість, якби гімнастики в житті ніколи не було?
– Нещодавно я запитала себе: "Про що я, хто я?" (Сміється). Якщо відкинути олімпійські досягнення і роботу, то перше – я дуже добра. Це властивість, яка мені притаманна, можливо, навіть за знаком зодіаку – я Рак. У мені є доброта, відданість, ми дуже чесні і порядні – це факт. І це стосується як роботи, так і ставлення до тренерів.
Я щира. Для мене "грати" – складно. Коли на "Танцях з зірками" мені казали щось зіграти, це був виклик. Я дуже глибока, мене легко розчулити. Я емпатична, жіночна, сексуальна, цікава.
Я не для всіх відкрита книга. Багато людей кажуть: "Ми тебе не розуміємо, не знаємо, ти дійсно загадкова". Хтось вважає мене стервозною, хтось – закритою, хтось – що я не усміхаюся для всіх. Я дуже різна.
– Оглядаючись на все життя – від маленької дівчинки до публічної людини – яку правду про себе ви ще не сказали світу, але готові відкрити саме зараз?
– Цікаве запитання. У мене багато цілей і планів, які я хочу реалізувати – це стосується і особистого, і роботи. Але цілі та бажання не варто озвучувати наперед, тому зараз я не буду відкривати всі карти.
Я дуже структурна людина. Складно жити, коли чітко знаєш, як усе має бути, а в реальності це поки не відбувається. Але у моїй уяві є дуже чітка картина того, як все має виглядати: і академія, і я, і родина. У моїй голові це намальовано до найменших деталей.
– Анно, ви живете в публічному просторі вже багато років. А був момент, коли через хейт і постійну увагу замислювалися, чи не надто високу ціну доводиться платити за цю публічність?
– Багато чого було. Коли ти спортсмен, то здається, що робиш все чесно, і тобі повинно бути належне визнання. Коли ти відкритий з аудиторією, піднімаєш прапор, багато робиш для країни, думаєш, що люди завжди будуть на твоєму боці, що ти завжди залишишся прикладом і героєм.
Але це лише ілюзія. В один момент можна щось сказати чи зробити не так – і з героя перетворитися на суцільний згусток хейту.
Мені подобається бути публічною, бути корисною людям – це частина мого життя, я цього потребую. Водночас, перебуваючи в публічному просторі, я розумію, якою маю бути, як все має виглядати, і бачу, чого мені ще не вистачає та над чим треба працювати. Зараз я не можу сказати, що повністю задоволена собою: у всіх аспектах є свої цілі. Це стосується або спорту, або характеру, але до них потрібно йти.
– Який коментар або відгук змусив вас надовго задуматися? Щось, що справді спонукало переглянути власні погляди або дії?
– Багато таких коментарів було. Наприклад, після "Танців з зірками" я перечитувала всі відгуки, бо мені здавалося, що ми танцюємо класно, і не розуміла, що тут може бути поганого. А там стільки негативу: мовляв, їй легко, бо вона гімнастка; що нас тягнуть до фіналу; що я не емоційна, не сексуальна, не жіночна.
Тоді це був 2019 рік, і я дивувалася: звідки стільки злості у людей? Зараз я працюю над собою і не можу сказати, що зовсім не звертаю увагу на такі речі. Звісно, десь це проходить через тебе, але я вже навчаюся не брати це так близько до серця.
– Типовий день Анни Різатдінової, як він виглядає? Коли востаннє ви робили щось зовсім неочікуване?
– Я заводжу дитину в школу о восьмій ранку, далі – спорт, сніданок – залежно від настрою, або вдома, або іноді в класному місці. Потім – зустрічі, зйомки або Zoom.
З 16:00 до 20:00 у мене тренування в академії. Пізніше приїжджаю додому, вечеряю – і все.
Неділя, в принципі, єдиний вихідний, коли можу піти з дитиною в кіно або театр. А щось спонтанне… Наприклад, коли подруга каже: "Поїхали кудись!" – ми не думаємо і не плануємо, просто йдемо. Або в п’ятницю подруга каже: "Давай сьогодні ти в академію не йдеш, підемо щось влаштуємо".
– Якою ви себе бачите через два роки?
– Це стосується моїх мрій, тому тут я не можу розповісти все. Але про академію можу сказати: дівчата дуже класні, показують результати, у нас є світло і тепло, ми тренуємося без тривог. Можливо, навіть відкриються нові філії, хоча наразі просто не до цього.
У мене дуже розвинений особистий бренд і соцмережі, завдяки чому я багато допомагаю, співпрацюю з фондами, підтримую спортсменів, запроваджуємо гранти та стипендії.
Також мені дуже хочеться спробувати себе ведучою – у талант-шоу або в суддівстві. Всі питають: "Навіщо?", але мені справді дуже хочеться.
– У якому проєкті або шоу вам найбільше хотілося б реалізувати себе в ролі ведучої?
– "Україна має талант". Там, де є компетентні люди і де діяльність пов'язана з дітьми та молоддю – це мені подобається.
"Аню, ти змогла!"
– Гроші у спорті – свобода чи ілюзія?
– Свобода.
– Перша велика покупка після успіху – для себе чи для родини?
– Для себе.
– Стабільність чи ризик заради великого результату?
– Перед Олімпіадою – ризик, зараз – стабільність.
– Найулюбленіша страва, яку довго собі забороняли?
– Насправді багато всього: паста, тістечка і ще безліч іншого.
– Їжа – задоволення чи все ще контроль?
– Задоволення.
– Солодке після перемоги чи після поразки?
– Після поразки.
– Талант, про який майже ніхто не знає?
– Вмію слухати, вислуховувати людину.
– Тактика Реброва чи харизма Шевченка?
– Харизма Шевченка.
– Чоловік-спортсмен чи чоловік не зі спорту?
– Не зі спорту.
– "Холостячка" – табу для спортсменки чи цікавий експеримент?
– Цікавий експеремент, але табу для спортсменки.
– Риса характеру, яка найбільше допомогла і найбільше заважала?
– Цілеспрямованість.
– Ваше головне кредо сьогодні – одним реченням?
– "І це пройде".
– Як ви хочете, щоб вас пам’ятали в українському спорті? Не за медалі – за що?
– Одна з перших дівчат-спортсменок, яка змогла створити свій особистий бренд і розвивати свій вид спорту в Україні, будучи спортсменкою.
– Що з того, що вам подобається робити сьогодні, у спорті було б заборонено?
– Багато спати – точно заборонено.
– Який заголовок ви б придумали до своєї спортивної кар’єри?
– "Аню, ти змогла!"
Більше великого ексклюзиву на Спорт 24