"Ми ще не збагнули, що зробили такий грандіозний крок": наставниця Ковтуна – про срібло Олімпіади, суддівство і результат України у спортивній гімнастиці
Ексклюзивне інтерв'ю Валерії Цюпи з Іриною Горбачевою (Надюк), тренеркою Іллі Ковтуна, срібного призера Олімпіади в Парижі у вправах на паралельних брусах.
– Вітаю вас та Іллю зі срібною нагородою Олімпійських ігор. Що особисто для вас означає ця медаль?
– Дуже вдячні вам за визнання, нам приємно. Уже минуло декілька днів, але зізнаюся вам, що ми досі не зрозуміли, що зробили такий грандіозний крок у спортивній гімнастиці. Маємо таке досягнення найвищого рівня. Звичайно, не най-най, але срібло Олімпійських ігор – це одне з найкращих і найвагоміших досягнень кожного спортсмена на його шляху.
Ще ні я, ні Ілля, ні його другий тренер не збагнули цього. Можливо, це через насичену підготовку, бо ми ставили дуже багато амбітних цілей і до кінця не реалізувалися. Не виконали всі вимоги, які поставили для себе, адже вони у нас завжди завищені. Проте вважаємо, що для України та наших збройних сил ми зробили дуже вагому підтримку. Найбільше, що розуміємо: ми боремося і поборемо, можемо усіх здолати.
– Цікаво, що Ілля з Черкас здобув срібло Олімпіади і Сергій Куліш теж із Черкащини і також здобув срібну нагороду. Чи привітав Сергій вас із медаллю?
– Так, звичайно. Ми спілкуємось та підтримуємо зв’язок. Ми не один раз зустрічалися після стартів. Можна сказати, що поруч йшли, тому усі один одного вітають. І Куліш привітав, і Ілля його. І ми, тренери, один одного привітали. Ми працюємо в одній черкаській спортивній школі олімпійського резерву. Жартівливо кажемо до Куліша: "У твоєму виді спорту ти не старієш, ще можеш їздити і їздити на Олімпіади, але, на жаль, наш вид спорту для молодих. Тобі зичимо більше і більше, а самі будемо намагатись найближчим часом реалізуватися". Вважаємо, що в Сергія ще десяток Олімпіад попереду.
– А хто найвідоміший вас привітав?
– Знаєте, нас вітає увесь світ із усіх куточків. Найкращі побажання і слова підтримки у нас були після першого індивідуального дня змагань у багатоборстві. Увесь світ вітав мене, Іллю та його другого тренера Степана Горбачева з п’єдесталом без медалі. Усі бачили, що ми маємо там бути, але так склалося. Це вказує на наші помилки і точно робить нас сильнішими. Це змушує не покинути цю справу позаду, а лише загартуватися, загострити свої зуби і йти далі до олімпійського золота.
Звичайно, після срібла посипалися привітання. І найбільш цінні як для мене, так і для Іллі, це від наших батьків, від моєї доньки та його сестри. Також дуже важливими були вітання від інших тренерів, які допомагали ставити Іллю на ноги: Моргунов Максим Вікторович, Гладкий Сергій Олександрович та Крижня Валентина Володимирівна. Також нас вітав лікар, який оперував Іллю, і німецький реабілітолог Сіріус.
Звичайно, були привітання і від Міністерства, і з НОК України, і з президентського офісу, але найцінніші привітання – це від простого люду, а також світове визнання. Бо ми їхали на Олімпійські ігри, щоб підтримати наш народ під час війни. Хотіли дати надію та впевненість, що ми переможемо, не дивлячись ні на що і ні на кого.
– Якими були цілі на цю Олімпіаду і чи повністю ви задоволені тим результатом, який показала Україна у спортивній гімнастиці?
– Вважаю, що команда не реалізувалася. Наша країна має одну з найбільших кількостей фіналів, але головне не кількість, а якість. Знаєте, зараз багато хто каже: "Ну зате у нас було багато фіналів". Та ні, у нас вже довго йде війна і цінне те, щоб ми один раз вже виграли і все. На мою думку, не досить добре кричати, що велика кількість фіналів – це чудово. Так, це показує, що ми могли, але все-таки – не змогли. Я вважаю, що має бути якість на першому місці. Медаль є медаль. Підняття на сходинку п’єдесталу є підняттям на сходинку п’єдесталу.
Вважаю, що команда могла і повинна бути в трійці. Якщо ви подивитеся, то всі команди, які потрапили до фіналу, мали по чотири багатоборці і по одному приладнику. У нас, на жаль, у команді була трошки інша ситуація. У нас були два багатоборці. Один – віковий Олег Верняєв, якому було дуже складно двічі поспіль тягти багатоборство. Другий – це габаритний Ілля Ковтун, якому потрібно багато часу на відновлення. Радомир Стельмах свою функцію виконав непогано. Ігор Радівілов на максимум дав команді два прилади. Є лише питання по Назару Чепурному. Він мав бути багатоборцем, адже Назар чудовий багатоборець. Ми всі знаємо його результати в юнацькій гімнастиці. Але, на жаль, на Олімпіаді вони з тренером робили ставку на опорний стрибок і більше туди готувалися.
Я вважаю, що тут було нам складно боротися, бо все-таки треба чотири багатоборці, щоб команда реалізувалася. Адже імена в нашій команді титуловані: Олег Верняєв, Ігор Радівілов, Назар Чепурний, Ілля Ковтун. Ці прізвища знає вся еліта світової гімнастики. Але трошки було недопрацьовано десь і нереалізовано. Також розлад у команді, який у нас вже не перший рік. Все це люди бачать і дивляться на це негативно.
Ми мали здобути більше медалей. Шкода, що Назар Чепурний не спіймав доскок в опорному стрибку в фіналі. Якби він зловив хоча б один доскок, то був би у трійці. Також шкода, що Радівілов упав під час виконання другого стрибка.
Стосовно Іллі, то в нас були великі амбіції. Робили ставку на багатоборство, бо я це найбільше обожнюю і ми планували бути в трійці. Адже багатоборство – це найкраще, що може бути в гімнастиці, бо воно показує різносторонність та дуже велику працю як тренера, так і гімнаста.
Також ми з Іллею хотіли потрапити у фінал у вправах на коні-махах та поперечині, але в перший день кваліфікації на коні ми припустились великої помилки. На поперечині ми впали і тому на цих приладах втратили шанси вийти до фіналу.
Але ми потрапили на вільних вправах, незважаючи на операцію та проблеми з ногою. Ілля там змагався із олімпійським чемпіоном, срібним призером, із фіналістами попередніх Олімпійських ігор саме у цьому виді, і став четвертим. Це дуже чудовий результат і для мене це вау, я вам чесно скажу.
Звичайно, ми планували бруси. Тут ми адекватно дивились і знали, що перше місце неможливе на цьому етапі, але готувалися, хотіли бути другими і не посунутися нижче. От тут ми дуже-дуже сильно хотіли і змогли реалізуватися.
Але є великий позитив, що ні команда не реалізувалася, ні Ілля. Отже, вони мають бути по-спортивному загартованішими. Вірю, що кожен із них зробить висновок, зануриться в себе і виправить усі помилки та недопрацювання. Сподіваюсь, що усі перестануть звинувачувати всіх навколо, закотять рукави і через 4 роки ми зможемо вийти і перемогти всіх і все!
Звичайно, завжди хочеться зараз і сьогодні, але Радомир Стельмах, Ілля Ковтун, Назар Чепурний ще дуже молоді. Якби вони тепер отримали все, то могли б покинути і до кінця не реалізуватися. А так вони зрозуміють, що не сказали ще всього у спортивній гімнастиці, тож продовжать пахати.
– Кого ви вважали найбільшим конкурентом для Іллі на цій Олімпіаді?
– Китай, Японія. Я вважаю, що спортивна гімнастика – це азіатський вид спорт. А ми, європейці, просто не гальмуємо, а наступаємо їм на п'яти і інколи їх випереджаємо. Розумієте, вони маленькі, худенькі, тоненкі, їм все робити легше. Верняєв генетично добре підходить до цього виду спорту, тому він і олімпійський чемпіон. Іллі складніше, бо він габаритний, у нього тяжка скелетна маса. Йому довше за всіх потрібно працювати.
Я ще дуже сильно полюбляю США. Система відбору в них була прописана чітко і конкретно. Вони вагались-вагались і все-таки поставили серйозну команду, піднялися на третю сходинку. Молодці, не прогадали!
Не можна списувати жодну країну, адже всюди є свої зіроньки. Просто чи знайдеться в кожній країні той майстер, який вміє обробляти цей діамант? Ось це вже інше питання.
Ви знаєте, я дуже рада за філіппінця, бо в нього був вельми складний шлях у житті. Йому завжди трошки не вистачало: то він був за Іллею, то повз медалі. Але було видно, що йому це дано. Також задоволена Курбановим із Казахстану. Цьому юнаку теж завжди чогось не вистачало, але цього разу нарешті пощастило. Над ним часто насміхались, але він ніколи не відповідав і мовчки продовжував працювати.
– Чи були у вас переживання через перший номер Іллі у фіналі на паралельних брусах? Адже не секрет, що судді притримують оцінки на початку. Назар Чепурний залишився незадоволений суддівством у фіналі опорного стрибка, де він виступав першим.
– Назара ніхто не засудив, я вам це відразу скажу. Чому б судді прискіпувались саме до Назара Чепурного? Йому не вистачало доскоку. І не можна так критикувати суддів. Чомусь Назар після кожних змагань, де у нього були невдачі, залишався невдоволеним балами. Хіба це правильно?
Ми не маємо нічого до суддів, вони не роботи. Там не один суддя сидить, там їх багато. Нам із цими суддями ще працювати і працювати. Це дуже складно судити найкращих гімнастів світу і працю найкращих тренерів світу.
На паралельних брусах важко підходити першим, бо дається мало часу на підготовку приладу. Іллі та Олегу було важко, адже у своїх четвірках вони були першими. Першому дається найменше часу, щоб намастити бруси. Другий, третій, четвертий номери мають більше часу, бо поки відсудять попереднього, поки поставлять оцінку, поки вона з'явиться на табло, потім поки дозволить телебачення викликати наступного...
Тут було хвилювання, що не встигнемо підготувати прилад. І, звичайно, ми не хвилювалися, що буде приціл по першому. Це природно, що по першому буде приціл. Так завжди в усіх сферах. Якщо на базар люди приходять о восьмій годині, то він і буде відчинятися о восьмій, а не о шостій. Ми знали, що задамо темп. Це навпаки – дуже гідно.
Жеребкування було найгірше у нас в команді, але на це ми вплинути не могли. Починали із поперечини, а закінчували брусами. У той час як і в Олега, і в Назара, і в Радомира, і в Іллі цей вид – один із найсильніших. Закінчувати ним останнім та виконати на максимальну оцінку дуже складно. Найкраще, аби ми починали з вільних вправ або з опорного стрибка.
– Ми знаємо, що спортсмени намагаються виходити на свої виступи з максимальною концентрацією. А що відчуває тренер у такі надважливі моменти? Присутнє хвилювання чи вже за стільки років роботи навчились стримувати свої емоції?
– Ви знаєте, я за Іллю завжди хвилююся, тому що знаю, де він може схибити, де ні. Знаєте, ми ж із ним багато часу на тренуваннях, і вже відчуваємо настрій один одного, налаштування. Усе це не дрібниці. Це бусинки одного намиста. Взагалі вважаю, що дрібниць у спортивній гімнастиці не буває. Хвилювання є і не лише за Іллю. Я також хвилююсь і за гімнастів з інших країн, які мені імпонують. І коли нас перемагають, то я обов’язково вітаю.
За Іллю хвилююся, але постійно намагаюся зберігати максимальний спокій і віддати йому більше позитивної енергії. Завжди прошу Бога, щоб допоміг Іллі зібратися і дав усе необхідне для реалізації саме в цей момент.
– З екранів телевізора видно було теплу атмосферу, яка панувала між учасниками, чи не так?
– Так, ви маєте рацію. І мені дуже приємно, що це було помітно. Іллю дуже люблять і він любить інших спортсменів. Йому навіть інколи з нашої команди деякі гімнасти роблять зауваження. "Як ти можеш за них так сильно вболівати? Це ж наші конкуренти". Але Ілля, як і я, дуже добра людина. Ми прості люди і це не для нього, щоб він щось погане побажав іншому гімнасту. Він завжди і своїх підтримає, й інших.
– Упродовж змагань ми бачили символізм у кожній деталі: у неймовірному прапорі України, який вишила ваша подруга; в одязі Іллі; у вашому патріотичному манікюрі. Хтось з іноземних гімнастів запитував про війну в Україні? Висловлювали слова підтримки?
– Ми з Іллею постійно розповідаємо про це. Від першого дня війни ухвалили правило, що кожного місяця будемо виступати на всіх можливих офіційних та неофіційних міжнародних стартах і піднімати прапор нашої країни, говорити про війну, показувати силу духу нашого народу.
Нам щотижня пишуть товариші із закордонних клубів. Ілля ж виступає і в німецькому клубі, і в італійському, і в угорському, і в Монако. Усі нас знають і розпитують про ситуацію в Україні, зокрема в нашому місті. Так само було і на Олімпійських іграх. Усі гімнасти, тренери до нас підходили і питали, які зараз зміни, чи прилітає. Питали про небезпеку для наших сімей.
– Ну і наостанок, що плануєте робити після Олімпіади? Можливо, поїдете на відпочинок?
– Ми вже сьогодні були на тренуванні. У нас робота, робота і ще раз робота. Необхідно навантаження зменшити поступово, а не одразу. Мені необхідно допомогти організму Іллі трошки відновитися. Звичайно, я хочу, щоб він побачився зі своєю родиною. Його другий тренер поїде на навчально-тренувальний збір. Буде продовження зборів, але у більш легкому режимі.
Зараз в Іллі до кінця року заплановано близько десяти змагань, але вони будуть не на максимум. Це не багатоборство. Це по 3-4 види, буде середня програма. Ми плануємо нагадувати світу про нас, щоб світ не дав тріщину, а продовжував підтримувати Україну. Щоб ми, врешті-решт, перемогли.
Ексклюзиви Олімпіади-2024 на Спорт 24