"Ракетні удари – від безсилля": український голкіпер приєднався до ЗСУ та збирає речі для бригади на фронт

"Я перевівся з територіальної оборони у Збройні сили України. Усе заграло новими барвами. Інший розпорядок, інший стиль життя. Доводиться нелегко. На базі – тренування. Прокидаєшся, ранкова пробіжка, бруси, турнік. Потім – перепочинок. А далі – робота зі зброєю. Увечері – знову тренування. Буває, їдеш на завдання, кілька днів без зв’язку. Зрозуміло, всього розповісти не можу.

Сам пішов у ЗСУ. Міг поїхати, як багато інших – і в Іспанії були варіанти продовження кар’єри, і всюди. Це, звісно, вибір кожного. Але для себе прийняв рішення залишитися. Вважаю, що кожен чоловік у нашій країні повинен чимось допомагати. Не обов’язково брати в руки зброю – можна займатися волонтерством, наприклад. Або навіть банально йти працювати, щоб підтримувати економіку країни. Але не виїжджати, не сидіти перелякано в кутку.

Коли потрапляєш під обстріл, коли над тобою літає авіація – це такий екшн, що передати неможливо. Завжди страшно, але потрібно долати свій страх і залишатися собою, наскільки це можливо. Зберігати холодну голову і виконувати поставлене завдання.

Звичайно, вони (росіяни) – боягузи. Особливо після того, що накоїли з цивільним населенням України. Жоден воїн, який себе поважає, такого собі не дозволить. Для нашого батальйону навіть звичайне мародерство – це розстріл. А для них – нормально. Отже, такий їхній народ, така культура.

Ракетні удари – від безсилля. Вони нічого не можуть вдіяти. Навіть тими ж літаками бояться залітати, адже їх постійно збивають. Окупанти зазнають величезних втрат. Плюс – нам на руку зіграли погодні умови. Земля розкисла, болото. Вони змушені пересуватися дорогами, а це для нас – ідеальний тир. Росіяни – боягузи. Вони зрозуміли, що у них немає тієї армії, про яку багато років розповідали міфи.

Нас взули, одягнули – за це спасибі. Але що стосується техніки – тепловізорів, нічників і "пташок" (дронів) – з цим дуже важко. Своїми силами, як можемо, підсилюємось. Якраз зараз вкрай потребуємо один "тепляк", один нічник та дрон. Тоді наша група буде повністю укомплектованою. Кожен із цих приладів різко підвищує шанси вижити і виконати поставлене завдання.

Що зроблю після перемоги? Скину військову форму, схоплю футбольний м’яч, візьму тренера або молодшого брата, піду на поле і почну тренуватися. Це моя мрія. Можу чесно зізнатися, що мені дуже важко без всього цього. Футбол – це моє життя. Не бачу себе без футболу. Дуже сподіваюся, що після того, як ми переможемо, знайдуться люди або клуби, які нададуть мені можливість потренуватися і набрати оптимальну спортивну форму, яка була до початку війни.

Просто сісти поруч із близькими, вдягнувши цивільний одяг, і спокійно поспілкуватись за келихом вина. Розуміти, що все у нас гаразд. Найближчими днями вирушаємо в одну з гарячих ділянок фронту на постійне базування і працюватимемо там вже до кінця війни", – розповів Федотов для "Футбол 24".

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ

5375 4141 1832 2212 Федотов Микита

https://www.instagram.com/fedotovnikita_7070/