Українська біатлоністка поскаржилася на росіянок у збірній – їм платили більше

"Чи відрізнялася заробітна плата у натуралізованих спортсменок з росії та українок? Так, відрізнялася. У нас є основна зарплата – від міністерства. Хтось має ще ставку в силових структурах. Дехто має і доплати від регіонів, але за це говорити не можу. Перед Олімпійськими іграми також маємо стипендії, орієнтовно 300 доларів, які отримували частина спортсменів, зокрема і я. Також є премії від федерації, які виплачує президент.

Багато хто не отримує федеративних коштів та живе лише на зарплату в міністерстві. А росіянки, наскільки я знаю з особистих розмов з ними, отримують від 300 доларів на місяць і до 800-1000. Колись Володимир Михайлович виплачував і мені, але лише 3 місяці суму в 300 доларів, після чого позбавив цього з формулюванням “за надмірну вагу”.

Коли до нас прийшло троє дівчат мого віку, Катя Бех, Оксана Москаленко та Настя Рассказова з тренером, то вони перший час, десь до року часу, до прикладу, жили у двоповерховому будинку поблизу лижної бази, а не на ній. Потім вже дали кімнати на лижній базі.

Ще щодо ставлення. Наша болюча тема – тренувальні костюми. Нам дають один, він протирається, особливо штани. Просиш, натякаєш, що треба оновити. У відповідь: “Нема, де я вам візьму”. Коли приїхали росіянки, то вони були екіпіровані усім, що тільки можна. А нам немає. Коли приїхала Даша Сідорова, то, попри спортивний карантин, її возили з нами на закордонні збори, з тими, хто виступав на IBU. А дівчата, такі як Лєра чи Христина Дмитренко сиділи вдома, хоча, можливо, теж хотіли поїхати закордон тренуватися в кращих умовах чи виступити на IBU.

Розумієте, замінити можна, але нам потрібна гірська підготовка. Є у нас непоганий комплекс в Сянках, щось будують в Буковелі, хоча ніяк не добудують. Їздимо на змагання, а живемо в Ворохті. До речі, цікавий факт: ми живемо в Ворохті, звідки до старту їхати хвилин 40-50, а росіянки жили в Буковелі, у кращих умовах та ближче до траси, в межах хвилин 10-ти", – цитує Анну Кривонос Kamp-sport.