Вже майже місяць українські спортивні медіа пишуть не про "голи, очки, секунди", а на теми війни – тотальної, кривавої і безпрецедентно жорстокої у виконанні ворога. Ми захищаємо своє право на життя та свободу.
Напад рашистських варварів стався через чотири дні після офіційного закриття зимової Олімпіади у Пекіні. Грунтовно, по "гарячих слідах", розібрати успіхи і провали українських олімпійців ми не встигли. Ось і з Владиславом Гераскевичем вдалося поспілкуватись лише тепер. Про його активну патріотичну позицію читайте у попередній частині розмови. Сьогодні ж говоримо про причини невдалого виступу у Пекіні, специфіку "Формули-1 на льоду" і Гераскевича-боксера.
"Коли Сі Цзіньпін помахав рукою…"
– Олімпіада у Пекіні – вже друга для вас. У чому полягали принципові відмінності від Ігор-2018 у Пхьончхані?
– Перша велика відмінність – це ковід. У Китаї обмеження, пов’язані з коронавірусом, абсолютно дикі – вони не йдуть в жодне порівняння з Україною чи будь-якою європейською країною. Дуже багато заборон, тестів і вимог. На жаль, саме у нашій збірній трапився справжній фурор захворюваності. Напевно, у жодній іншій команді не було такого відсотка хворих. Дехто взагалі не зміг вийти на старт. Звичайно, це серйозно вплинуло на підсумковий результат.
Щодо спортивних об’єктів, то китайська траса дуже гарно зроблена. Набагато краща, ніж у Південній Кореї. У принципі, інфраструктура – хороша. Але через ковідні обмеження в олімпійському селищі не було звичної святковості, не було відчуття спортивного свята. Панувала напруга. Якщо у Кореї я перезнайомився з багатьма спортсменами, постійно спілкувався з ними, у період відпочинку ми грали в настільний футбол – і це додавало настрою, то в Китаї нічого такого не було. Ми навіть харчувалися у своїх окремих кабінках. Ось так проминула вся Олімпіада – "у кабінці".
– Китай – комуністична держава. Жорсткий режим, цензура, репресії проти народу уйгурів. Дух тоталітаризму витав у повітрі?
– Так, відчувається, що ніхто з китайців не робитиме того, що йому хотітиметься. Всі чітко виконують вказівки свого керівництва. Показовою для мене стала церемонія відкриття Олімпійських ігор, яку я переглядав у своєму селищі на великому екрані. Показували виступ Сі Цзіньпіна – лідера держави. Коли він почав махати рукою, усі 15 місцевих волонтерів, як по команді, підвелися зі своїх місць і помахали телевізору у відповідь. Через деяку мить сцена повторилася. У якомусь плані вони діють, як роботи. Але у звичайному спілкуванні, коли це не стосується зони їхньої відповідальності, китайці – дуже добрі люди. Привітні, веселі.
– Упродовж Олімпіади українські спортсмени неодноразово скаржилися на суворі погодні умови – мороз і вітер. Ви дискомфорту не відчували?
– Усе залежало від розташування селища – їх було три, далеко один від одного. Чув нарікання наших лижників – у них справді сильно дув холодний вітер. Натомість на моїй трасі не відчувалося протягів, плюс – повністю закрита зона для розминки, тож було тепло.
– У Кореї ви продемонстрували 12-й результат, зараз – 18-й. Як проаналізуєте цей сухий підсумок?
– На жаль, на цих Олімпійських іграх все склалося для мене максимально погано. По-перше – хвороба. Повернувшись із чемпіонату Європи, я дуже сильно захворів. Не знаю, що це було. Можливо, ковід, хоча тест виявився негативним. Можливо, отруєння. Коли здав аналізи – виявили високу інтоксикацію. У якийсь момент температура підстрибнула до 41 градусу. Той день погано пам’ятаю, бо навіть втрачав свідомість. Як і надію, що взагалі поїду на Олімпіаду.
Але таки встиг одужати. Сподівався, що у Пекіні все буде добре і зможу показати хороший результат. На чому базувався мій оптимізм? На результатах, здобутих у сезоні. Проте дива не сталося. Вплинула також заміна скелетона, а також ще один момент.
– Розповідайте.
– По прильоті у Китай мій тест на ковід виявився позитивним – одразу відправили на ізоляцію. Комунікація нашого НОК із китайцями була небездоганною. Комітет виявився неготовим працювати в екстремальних умовах коронавірусу. Повторний тест могли зробити того ж дня – до 11 години вечора, щоб вже наступного я зміг вийти на трек для тренування (всього таких тренувань передбачалося п’ять). Заселили мене тільки об 11:30. Я вимагав повторного тесту, але представниця НОК заявила, що не будитиме китайців уночі.
Лише втручання головного лікаря нашої збірної змусило її зателефонувати організаторам. "Наш робочий час – до 11 вечора. Прийдемо о 7-ій ранку". Цього, звісно ж, ніхто з НОК не проконтролював – вони прийшли лише ополудні. За 4,5 години до тренування. Перший результат тесту я отримав тільки о шостій годині вечора, а другий – аж наступного ранку. Тож тренування було пропущене, я півтора дні просто так просидів в ізоляції. Відповідно, не встиг відтестувати ті ковзани до скелетону, які у нас були. До всього, ми сильно поступалися конкурентам у спорядженні. У цьому напрямку належить дуже серйозно попрацювати.
Попри те, своїми заїздами я задоволений – припустився мінімальної кількості помилок. Але всі фактори, які склалися навколо – стартовий розгін, брак техніки через пропущене тренування – призвели до невтішного результату. Вісімнадцяте місце мене не влаштовує. На етапах Кубка світу я цю топ-п’ятірку перемагав. Тепер працюватиму над виправленням усіх нюансів і помилок, щоб надалі потрапляти у призові місця.
"Потекла кров. Тренер гукнув: "Все, ми закінчуємо". А я вперся рогом"
– Ви – перший український скелетоніст в історії Олімпіади. Вам належить визначення: "Скелетон – це Формула-1 на льоду". Чим вас підкорив цей вид спорту?
– Мій тато тренував богатирів, у нього розпочинав, зокрема, Олексій Новіков. Я теж займався цим видом спорту. Якось у Латвії спробували скелетон – у хлопців вдалося погано, у мене ж взагалі нічого не вийшло. Але з дитинства люблю Формулу-1 і все, що пов’язане зі швидкістю і машинами. Тож захотілося пізнати скелетон глибше. Через два місяці вийшов на трек із льодом. Страшенно подобаються відчуття, коли долаєш трасу. Люблю адреналін. А ще імпонує те, що цей спорт змушує до серйозного аналізу – потрібно розуміти особливості треку, прораховувати свої дії.
– Легендарна санкарка Лілія Лудан мені розповідала, що навантаження на організм при подоланні траси мало чим поступається навантаженню, яке відчувають космонавти. У скелетоні – те саме?
– Так, у нас приблизно однакові швидкості і треки. Відмінність лише у векторі цього навантаження. Санкарі лежать на спині, ми ж – на животі, мчимо головою уперед.
– Вартість амуніції – від взуття і до шолома – влітає в копієчку?
– Почнемо з взуття. Пара "шиповки" з великою кількістю маленьких цвяшків і накладкою на носок – трохи більше 300 євро. Раніше купували в Adidas, зараз з’явилися інші марки, вони можуть бути трохи дешевшими чи дорожчими, але приблизно в цих межах.
Вимога до комбінезону – максимальна аеродинамічність, бо у нашому спорті все вирішують соті однієї секунди. На ньому не може бути жодних зморшок. Плюс – він повинен надійно захищати тіло від поранень при падіннях. Вартість такого комбінезона – від 600 євро. Якщо є спонсорські написи – його ціна зростає.
Аеродинамічність важлива і для шолома. Навідміну від бобслею, він має бути легким, адже у нас велике навантаження припадає на шию. Ціна – 400-500 євро. Рукавиці – це ще 20-40 євро.
Ковзани до скелетону – змінні. Вони мають малюнок (фрезу), який важливий під конкретний трек і погоду. Тобто, повинен бути цілий комплект ковзанів (5-7 різновидів) на всі випадки. Одна пара коштує 1200-1300 євро. Потрібно оновлюватись, щоб встигати за провідними скелетонними країнами – там над ковзанами працюють цілі заводи і лабораторії.
Сам скелетон – це близько 10 тисяч євро. Якщо хочеш полегшений варіант – потрібен титановий варіант, а не сталевий. Він, зрозуміло ж, дорожчий. Хоча верхньої межі немає, є скелетони, які ти не купиш. Наприклад, у німецької збірної, яка посіла 1-2 місця на Олімпіаді. У них є своя лабораторія – виготовляють власні скелетони та ковзани, застосовуючи для тестувань аеродинамічну трубу.
Кошти знаходити нелегко, але проблема навіть не в цьому. Ми говоримо про спорт високих досягнень – Кубок світу, Олімпійські ігри. Усі команди, які перед нами, мають або свого виробника, або ж отримують найкращі зразки від загальнодоступного джерела. Відповідно, дуже важко роздобути техніку, на якій можна боротися за медалі. Залишається сподіватись, що коли війна закінчиться, власну лабораторію отримають і українські спортсмени. Адже проблема з технікою існує не тільки у скелетоні, але й в бобслеї, санах, лижних видах, біатлоні, ковзанярстві. Наразі в Україні немає інфраструктури для занять зимовими видами спорту. Те, що є, – у дуже маленькій кількості.
– З 2018-го вам обіцяли збудувати естакаду, вартість якої приблизно 5 млн гривень. Зараз – війна. Згодом держава буде займатися відновленням цілих міст. Як оцінюєте перспективи таки отримати цей важливий спортивний об’єкт?
– Важко сказати. Але дивлячись на те, як українці реагують на війну, розумію – для наших людей і для нашої держави немає нічого неможливого. Гадаю, після війни Україна відбудується дуже швидко. Зокрема, з’являтимуться нові спортивні об’єкти. Ми не впізнаємо нашу державу, у хорошому сенсі. Я у це вірю.
– Тобто, можна буде помріяти навіть про зимову Олімпіаду-2030?
– Зимова Олімпіада – це дуже складно. У найближчі роки Україна не буде готовою до цього форуму. Але на 2034 чи 2038 рік спокійно можна спробувати замахнутися. З величезним задоволенням стану частиною цього спортивного свята. Поживемо – побачимо.
– Раніше, до приходу у скелетон, ви займалися боксом. Доводилося застосовувати ці навички у нестандартних ситуаціях?
– Бокс справді був у моєму житті доволі довго – з 5 до 12 років. Багато тренувався, виступав на змаганнях. Хлопцем виростав важким – не товстим, а м’ясистим – тож мені не могли знайти суперників. Їх банально не було у моїй ваговій категорії! У 9-річному віці, коли дебютував на турнірах, бився із суперниками, старшими на 2-3 роки. В одному з таких поєдинків мені розбили ніс. Потекла кров. Тренер гукнув: "Все, ми закінчуємо". А я вперся рогом: "Ні, ми не закінчуємо. Буду йти до кінця!"
– Ого! І з кого ж брали приклад?
– На одному із заходів мені вдалося сфотографуватись із братами Кличками. Ця світлина потім довго висіла у мене на стіні. Минули роки, але я продовжую стежити за боксом. Надзвичайно високий рівень демонструють Усик та Ломаченко. Дуже прихильно спілкуюся із Тарасом Шелестюком і Денисом Берінчиком. Серед закордонних зірок подобався Флойд Мейвезер. Зараз імпонує Канело – неймовірний рівень боксу! А взагалі, головним прикладом для мене ще з дитинства був мій тато. Я рівнявся на нього в усьому.
Інші інтерв'ю Спорт 24
