Олімпіада в Мюнхені повинна була стерти спогади про нацистські Ігри 1936 року. А натомість стала кошмаром для ізраїльської команди, спричинивши жахливі флешбеки. Ігри 1972 року мали вибілити образ Німеччини в очах світової громадськості. Так само, як і 36 років тому, на Олімпіаді було багато пропаганди. Щоправда, тепер ФРН подавала себе, як миролюбну країну з неприйняттям агресивного націоналізму в усіх його проявах. Організатори називали свою Олімпіаду "Іграми миру та радості". Все так і було, але лише протягом перших десяти днів. А далі на авансцену вийшов "Чорний вересень".
На жаль, привидів минулого поховати вкрай непросто. Олімпійський Парк (саме там розташовувалося селище для учасників ОІ) був збудований лише в 10 кілометрах від сумнозвісного концтабору Дахау. Задокументовано 32 000 смерті у цьому пеклі на землі, а скільки ще людей нацисти знищили без усіляких паперів. Парк стояв на місці аеропорту Обервайзенфельд, куди у вересні 1938 року на зустріч з Гітлером прилетів прем’єр Великої Британії Невілл Чемберлен (ці події увійшли в історію, як "Мюнхенська змова"). Повернувшись додому, він показував лондонцям аркуш паперу, який начебто гарантував світові мир на багато років. Але невдовзі Невілл зрозумів, що Гітлер обвів його навколо пальця. І цим папером можна хіба що підтертися. Після Другої світової територія екс-аеропорту слугувала сміттєзвалищем. Туди скинули близько 10 мільйонів кубометрів сміття, утвореного внаслідок бомбардувань Мюнхена союзниками.
Напередодні відкриття Олімпіади член оргкомітету Пітер Гарві заявив: "Ви ж бачите, що ми докладаємо багато зусиль, щоб назавжди стерти всі асоціації з тими жахливими часами. Ми хочемо, щоб ці Ігри були сповнені миру, спорту і нічого більше". Звісно, що німці найменше хотіли заплямувати свої руки єврейською кров’ю. Однак, на жаль, так і трапилося. Частково "подякувати" за це організатори повинні попереднім Іграм. За десять днів до старту мексиканської Олімпіади 1968 року уряд вбив сотні демонстрантів-студентів. Саме тому олімпійське селище у Мексиці оточили тисячами озброєних до зубів солдатів. Мюнхен же хотів показати, що у демократичному світі подібні заходи безпеки – зайві. Також оргкомітет жадав позбутися осоружного образу мілітаристських Берлінських ігор, який створив Гітлер та його посіпаки у 1936 році.
Жодного поліцейського чи солдата в уніформі не було помітно на олімпійських об’єктах чи у селищі. Їх охороняли лише невеличкі неозброєні загони служби Оліс, одягнені у світло-блакитну форму – колір обрали внаслідок опитування, згідно з яким ці барви оголосили найменш політичними. Так от ця "служба безпеки" інколи могла заспокоїти глядачів чи студентів, які дещо не розрахували власні сили у протистоянні з німецьким пивом, чи ловили зайців, що намагалися потрапити на Ігри без квитків.
Напередодні Олімпіади організатори попросили психолога-криміналіста Георга Зібера підготувати 26 сценаріїв потенційних терактів, щоб унеможливити їх під час заходу. Цікаво, що його ситуація №21 практично дублювала дії "Чорного вересня". Згідно з нею, озброєні бойовики вривалися у помешкання ізраїльської делегації, вбивали та захоплювали заручників і вимагали від Ізраїлю звільнити терористів, які утримувалися в його в’язницях, та просили надати літак, щоб вилетіти у якусь з арабських країн. Однак організатори відмовилися від сценарію № 21 та й від інших 25, адже вони не вписувалися в образ Безтурботних Ігор.
Глава ізраїльської делегації Шмуель Лалкін заявив, що дуже здивований не лише низьким рівнем безпеки, а й тим місцем, де поселили його команду. Адже ізраїльських спортсменів "вдало" розташували подалі від усіх, у невеличкому будиночку біля воріт. Німецька влада намагалася заспокоїти Лалкіна та стверджувала, що делегація отримає персональну охорону, але це виявилися лише слова. Для 42 представників команди Ізраїлю значення мюнхенської Олімпіади важко переоцінити. Громадяни молодої єврейської держави, багатьом з яких пощастило не опинитися в печах крематоріїв під час Голокосту, поверталися у країну, уряд якої кілька десятків років тому хотів знищити усіх євреїв. Тепер вони гордо крокували Олімпійським стадіоном під біло-блакитним прапором із Зіркою Давида. "Участь у церемонії відкриття Олімпіади за якихось 36 років після Берліна була однією з найпрекрасніших митей у моєму житті. Ми були на небесах", – згодом скаже фехтувальник Дан Алон. Невдовзі чверть єврейської команди дійсно опиниться на небесах…
Увечері 4 вересня ізраїльські спортсмени насолоджувалися фантастичною грою Шмуеля Роденськи у мюзиклі "Скрипаль на даху". Після чого мали трапезу із зірковим земляком. Далі вони вирушили до олімпійського селища. На зворотному шляху 13-річний син Лалкіна, який потоваришував зі штангістом Йосефом Романо та борцем Еліезером Халфіним, попросив у батька дозволу заночувати у їхній квартирі на Коннолі-штрассе, 31. Батько відмовив. Це було одне з найважливіших рішень у житті Шмуеля, адже воно врятувало сина. Думаєте, що "Чорний вересень" не чіпав би єврейського юнака? Помиляєтеся.
Звідки ж взявся той бісовий "Чорний вересень"?
"Після Шестиденної війни 1967 року палестинські терористи почали захоплювати контроль над клаптиками йорданської землі та багатьма районами столичного Аммана. Міста й поселення уздовж кордону з Ізраїлем стали базами бойовиків і вони ходили там у повному озброєнні. Так наче вони були у Палестині, а не в Йорданії. Вони не визнавали влади короля Хусейна і хотіли поступово захопити владу над країною, що дала їм притулок після поразки у Шестиденній війні. Палестинці вважали короля слабаком і думали, що він і надалі буде дивитися крізь пальці на усі їхні фокуси. Але йому увірвався терпець.
Якось під час візиту до одного з армійських таборів король побачив на танковій антені ліфчик, який там розвівався, наче прапор. Хусейн розлютився: "Що це таке?"
– Це означає, що ми жінки. І ви не можете послати нас у бій, – відповів йому командир танка.
Далі – більше. Палестинці вчинили кілька замахів на життя монарха. Король зрозумів, що слід діяти. 17 вересня 1970 року він кинув проти баз і таборів терористів регулярну армію. Йорданські солдати, які тривалий час накопичували агресію, зрештою дали вихід своїй люті. Фінал виявився прогнозованим. Терористів різали, мов худобу. Їх стріляли на вулицях, хапали і страчували без суду.
Деякі з бойовиків, діставшись палестинських таборів, полегшено зітхали. Проте вони помилилися. Йорданська армія користувалася давнім правилом: "Вбивайте всіх, Господь своїх впізнає". Артилерія просто розстрілювала ці табори, знищивши тисячі людей. Десятки терористів навіть перетнули річку Йордан і шукали порятунку в… Ізраїлі. Вони логічно припустили: "Краще камера там, аніж могила у Йорданії". Все ж більшість тих, хто врятувався від різанини, осіла у Сирії та Лівані. Число терористів, загиблих під час Чорного вересня, так палестинці охрестили цю масакру, оцінюється від двох до семи тисяч.
Ясір Арафат (на фото), лідер ФАТХ (Руху за національне визволення Палестини), жадав помсти. Він створив таємну внутрішню структуру, як мала виконувати найбруднішу роботу. Про існування цього елітного загону не знали не лише звичайні члени, а й більшість командирів ФАТХ. Щоб додати більше символізму, Арафат назвав його "Чорним вереснем". Така таємничість була зовсім не надмірною. Арафат намагався провадити респектабельний курс, яким хотів здобути для свого руху міжнародні визнання та симпатію. Очевидно, що у такій політиці не було місця "Чорному вересню". Ця організація мала атакувати ворогів палестинського народу, не зупиняючись ні перед чим. І якби "Чорний вересень" спіймали на гарячому, то Арафат міг би від нього відхреститися: "Що ви таке кажете? Ніякого "Чорного вересня" не існує".
Арафат призначив головою організації одного з лідерів ФАТХ Абу-Юсефа, а керівником операцій став молодий Алі Хасан Саламе. Його батько був головнокомандувачем палестинських сил під час арабо-ізраїльської війни 1948 року, на якій і загинув. Син заприсягнувся помститися за тата і робити все, щоб знищити Ізраїль. На жаль, він дотримав слова. Алі стане одним з головних ворогів Ізраїлю, адже природа нагородила його неймовірною хоробрістю та напрочуд креативним мозком. Спершу Ізраїль не зважав на операції "Чорного вересня", оскільки вони були скеровані проти Йорданії. Арафат і Кo хотіли помститися королю Хусейну за бійню 1970 року. Наймерзенніша операція організації проти Йорданії трапилася 28 листопада 1971 року. Тоді терористи у лобі каїрського готелю "Шератон" розстріляли екс-прем’єра Йорданії Васфі аль-Таля. Один з асасинів тоді притиснувся до тіла жертви й омив себе її кров’ю.
Однак палестинці, звісно ж, не могли довго утримуватися від нападів на громадян Ізраїлю. Адже усі вони мали на меті стерти з лиця землі цю ненависну їм державу. І ось у вересні 1972 року "Чорний вересень" гучно заявив про себе в Мюнхені. Архітектором цієї акції (на думку ізраїльських спецслужб) став Саламе, який тоді і отримав своє прізвисько Червоний Принц за одержимість убивствами та кровопролиттями", – пишуть Міхаель Бар-Зохар і Ніссім Мішаль у своїй ґрунтовній праці "Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки".
Палестина стане членом олімпійської сім’ї лише у 1996 році в Атланті. Але представники цієї країни вписали свої чорні імена в історію Ігор набагато раніше. "Чорний вересень" назвав операцію "Ікріт і Бірам" на честь двох палестинських християнських сіл, жителі яких були вигнані Армією оборони Ізраїлю під час арабо-ізраїльської війни 1948 року. Мерзенна вісімка палестинських терористів походила з таборів для біженців, розташованих у Лівані, Сирії та Йорданії. Бойовиків у Мюнхені очолював Люттіф Афіф на прізвисько Ісса (тобто Ісус). Лідера "Чорного вересня" важко назвати чистокровним арабом. Його мати була єврейкою, а батько арабом-християнином, до того ж, вельми багатим. До речі, цікавий факт для футбольних фанатів. Один зі смертельної вісімки, Халід Джавад, мав прізвисько Салах. Суттєву допомогу бойовикам у підготовці теракту надали західнонімецькі неонацисти.
Палестинці напрочуд ретельно підготувалися до акції. Афіф та Наззала зі старту Ігор працювали в Олімпійському селищі. І за цей час рознюхали всю необхідну інформацію. Згодом уругвайський атлет розповів, що бачив Наззалу у селищі 4 вересня, але не надав цьому особливої уваги. Адже помічав його тут і раніше. Тож припустив, що Наззала якийсь пересічний робітник. Інші ж члени "Чорного вересня" прибули до Мюнхена за кілька днів до нападу. Коли ізраїльська делегація насолоджувалася "Скрипалем на даху", над ними вже нависла смертельна небезпека. Якраз тоді Абу Дауд, один з лідерів ФАТХ, давав останні настанови терористам.
Невдовзі бойовики вирушили до олімпійського селища. Воно було оточене двометровою огорожею з сітки. Але вона не стала перешкодою для тренованих палестинців. Щоправда, спершу виникла неочікувана проблема – група п’яних американців (за іншою версією – канадців). Але ті не зрозуміли, що й до чого, та допомогли арабам подолати огорожу. Терористів помітили поштарі, однак теж не приділили особливої уваги незнайомцям. У бойовиків були речові мішки на плечах. Там лежали АКМ, пістолети ТТ і гранати. Опинившись у будинку, група скористалася викраденими напередодні ключами, щоб вломитися у квартири, в яких мешкали єврейські спортсмени. Спершу вони підійшли до квартири №1 (там жили тренери, судді та чиновники). Суддя Йосеф Гутфройнд, який мав перманентні проблеми зі сном, прокинувся від шурхоту, що спричинили бойовики, які поралися біля дверей. Коли він побачив, як двері відчиняються, а за ними стоять озброєні люди в масках, то миттєво зреагував. Йосеф навалився на двері усім своїм майже 150-кілограмовим тілом.
До речі, у цій трагедії можна знайти і український слід. Єдиним, хто вижив у квартирі №1, був тренер Тувія Сокольскі. Він народився у львівському гетто 1942 року. Вся родина Тувії загинула під час Голокосту. Але він примудрився врятуватися. Через майже 30 років Сокольскі знову довів, що народився у сорочці. Він прокинувся, почувши крики Гутфройнда. Тувія розбив вікно та вискочив у двір. До кінця своїх днів Сокольскі згадував, що завдячує своїм життям хороброму Йосефу.
Моше Вайнберг, який відповідав за підготовку борців, теж дав палестинцям бій. Після чого був поранений у щоку внаслідок пострілу одного з бойовиків. Терористи наказали тренеру провести їх до інших ізраїльським спортсменів. Моше зумисне оминув квартиру №2, де мешкали фехтувальники, легкоатлети та стрільці. Існує версія, що терористи хотіли вломитися у цю кімнату, але Моше переконав палестинців, що там мешкають учасники іншої збірної. Вайнберг сподівався, що вони зможуть врятуватися, до того ж, тренер розраховував, що мешканці третьої квартири – борці та важкоатлети – матимуть вищі шанси знешкодити бойовиків. Але не так сталося, як гадалося. Ті спали і нічим не допомогли Моше.
Тож Вайнбергу вкотре довелося брати ініціативу у свої руки. Коли бойовики вели шістьох атлетів з третьої квартири у першу, Моше знову накинувся на терористів, нокаутувавши одного з них, а потім, схопивши ножа для фруктів, вдарив ним лідера бойовиків Люттіфа, проте зміг лише розпороти йому нагрудну кишеню. Героїчна боротьба Вайнберга допомогла борцю Гаду Цобарі втекти через підземний паркінг, ухилившись від куль терористів, які спробували дістати його.
Спортсмен згадував, що він ніколи в житті так швидко не бігав: "Я мчав, мабуть, швидше, ніж Борзов (на тій Олімпіаді українець переміг на стометрівці та двохсотметрівці)". Та з огорожею Цобарі впорався за якихось кілька секунд. Діставшись прес-центру, він спробував щось пояснити журналістам, але ті нічого не розуміли. Спершу вони просто сміялися з напівоголеного атлета (він був лише у білизні). Минуло кілька хвилин перш ніж знайшли репортерку, яка володіла івритом і німецькою. Потягом наступних кількох годин Гад намалював на карті, що і де саме сталося. Завдяки цьому вдалося уникнути ще більшої катастрофи. Адже німці почали діяти і терористи не змогли дістатися до інших членів ізраїльської команди.
Цікаво, що племінник Цобарі зумів зробити те, чому, можливо, завадили терористи (експерти вважали Гада одним із головних претендентів на медалі Олімпіади у Монреалі), яхтсмен Шхар Цубері взяв бронзу у Пекіні-2008. Через 4 роки він стане прапороносцем ізраїльської команди на Іграх у Лондоні. У вересні 2022-го в інтерв’ю з нагоди 50-х роковин теракту Цобарі зрештою поділився, чому одразу після Мюнхена вирішив завершити кар’єру: "Ця катастрофа мене повністю зламала. Я ніяк не міг заснути, а коли зрештою виходило трішки кімарнути, мене починали мучити кошмари. Тож я почав заглядати у чарку. На жаль, Ізраїль, не кажучи вже про Німеччину, про мене забули".
Палестинці прошили Вайнберга кількома автоматними чергами, а потім викинули його тіло на вулицю. "Моше досяг висот, про які мріє кожен спортсмен. Тієї страшної ночі він голіруч вступив у бій з озброєними терористами. Вайнберг перегородив своїм тілом шлях злочинцям, і лише їхні кулі здолали його. Але саме героїзм Вайнберга врятував життя кільком нашим атлетам", – читаємо в одному з ізраїльських джерел. Цікаво, що у фільмі Стівена Спілберга "Мюнхен", присвяченому тим страшним подіям, роль Моше зіграв його син Гурі.
Завдяки Вайнбергу врятувалися усі п’ятеро мешканців другої квартири. Так, легкоатлет Шауль Ладані вистрибнув з балкона другого поверху і завдяки цьому врятувався. Він не вперше вижив у критичній ситуацій. Шауль хлопчиком провів кілька місяців у сумнозвісному концтаборі Берген-Бельзен. Його німці позиціонували, як "привілейований". Але це була чергова брехня нацистів. У цьому концтаборі загинули більше 50 000 людей. Інші ж єврейські атлети, шеф делегації Лалкін та двоє лікарів вирішили перечекати лихо в квартирі. Їм пощастило і вони уникнули фатальної зустрічі з "Чорним вереснем".
"Десь о пів на п’яту мене розбудили постріли. Спершу я подумав, що це чергова вечірка, яку влаштували спортсмени. І знову заснув. Але за хвилин 20 постріли стали настільки гучними, що я усвідомив – це зовсім не паті. Я вискочив з ліжка, підійшов до вікна і побачив двох озброєних бойовиків та понівечене тіло Вайнберга на тротуарі", – згадував ті трагічні події фехтувальник Дан Алон. Добре, що жінки жили в іншій частині олімпійського селища, адже тоді чорний список жертв Мюнхена міг би поповнитися ще двома прізвищами.
Під час переміщення заручників з кімнати борців у першу квартиру все могло скластися набагато краще для атлетів. В якийсь момент на сходах семеро спортсменів залишилося з чотирма терористами. Тоді важкоатлет Давид Бергер звернувся до партнерів на івриті: "Давайте нападемо на них. Нам же нічого втрачати!" Але один з бойовиків зрозумів Давида. І приставив автомат до його живота.
Штангіст Йосеф Романо теж чинив опір терористам. Він дев’ять років поспіль утримував титул чемпіона Ізраїлю з важкої атлетики. Йосеф брав участь у Шестиденній війні 1967 року. Тож не збирався здаватися терористам без бою. Успішно виступити на Олімпіаді Йосефу завадила травма, внаслідок якої йому довелося знятися зі змагань. Романо повинен був летіти додому 6 вересня, щоб зробити операцію. Проте не судилося. Коли терористи разом з заручниками опинилися у першій квартирі, Романо напав на зловмисників, вдаривши одного з них ножем в обличчя. Йосеф навіть зміг відібрати у нього АКМ, щоправда, не встиг ним скористатися. Штангіста розстріляв Мохаммед Сафаді. Розлючені терористи, намагаючись залякати заручників, кастрували мертвого Йосефа. Скривавлений труп Романо весь день лежав біля ніг його товаришів, як попередження: "Спробуєте утнути щось подібне – вам кінець". Це вбивство спричинило жахливий ефект доміно. Мати Романо, довідавшись про смерть сина, наклала на себе руки. Через декілька років вкоротив собі віку і його брат.
"Я дуже добре знаю характер і темперамент Йосефа та розуміла, що він не дозволить себе вести на забій. Тож мені не дивно, що він спробував чинити опір. Йосеф чудово розумів, що це може коштувати йому життя. Але він просто не міг вчинити по-іншому. Тоді це був би не Йосеф", – зазначила в одному з інтерв’ю вдова Романо.
Далі буде...
Телеграм-канал автора про спорт
Більше чтива від Володимира Войтюка
Самурай, який проспав Олімпіаду, або Як пробігти марафон за 54 роки і 249 днів
