Дебют Дмитра Христича на посаді головного тренера національної команди видався якщо не успішним, то принаймні перспективним. Збірна посіла друге місце в групі Меморіалу Шаркозі із суперниками вищого класу – переграла Угорщину (5:4), поступилась Словенії (4:5) та Італії в овертаймі (0:1). Попереду – чемпіонат світу-2024. Перед штабом стоїть завдання підвищитись у дивізіоні та омолодити склад. Наставник підсумував три перші контрольні матчі на чолі "синьо-жовтих".
– Збір та турнір пройшли як ми й запланували. Ніяких ексцесів не трапилося. Усе – на високому рівні. Виступ нашої команди можна оцінити як задовільний, адже ми грали проти дуже сильних суперників і добре показали себе.
Друге місце з чотирьох команд, які грають у Дивізіоні 1А – це непоганий результат. Дуже задоволений тим, що команда може грати на тих швидкостях, які запропонували наші суперники. Можливо, якось несміливо розпочинали перші дві зустрічі, але все одно боролися на рівних з командами дивізіону, у який ми прагнемо потрапити.
– Які почувалися у статусі головного тренера збірної? Які емоції були у першу хвилину першого матчу?
– Пам’ятаю, дещо хвилювався. Але хлопцям сказав не нервувати, мовляв, для вас це діло звичне, а для мене таке вперше. Та після вкидання шайби все минуло.
– Що вдалося змінити за цей короткий період?
– У думках я хотів витримати темп, у якому грають команди Дивізіону 1А і вище. Мені здається, це вдалося. Усі 20 гравців були залучені до матчів. Можливо, завдяки цьому нам й вдалося втримати темп протягом усіх трьох ігор, які були день за днем. І вдалося побачити, що команда спроможна грати на такому рівні. Гадаю, на цей турнір поставлені завдання ми виконали.
– Збірна вже розуміє, що від неї вимагають?
– Гадаю, що так. З кожним днем, кожною грою команді потрібно було все менше пояснювати певні моменти. Але ще є час, аби гравці точно зрозуміли усе, що від них вимагають.
– Можливо, когось відзначите з гравців?
– Так, є такі, від кого чекали менше чи більше. Конкретно такі питання мають залишатись у команді, адже саме нам, тренерам, вирішувати, кого викликати на збори. Говорити про це публічно можна лише після завершення сезону. Протягом кампанії журналісти повинні мати свою думку, а тренерський штаб – свою.
– Якщо при попередньому тренерському штабі команда як мало пропускала, так і мало забивала, то тепер виникло багато проблем в обороні. З чим це пов’язано?
– Швидкості були більшими, ніж звикли грати у чемпіонаті України. А в нас більша частина хлопців з УХЛ. Тому були помилки… Наші воротарі з чемпіонату країни, можливо, отримують менше навантаження за гру чи за три гри поспіль, ніж на цьому турнірі.
Хай там як, дуже вдячні команді. Серйозний результат – 0:0 з Італією в основний час. Порівнювати складно. Ми незадоволені тим, що пропустили 10 шайб у свої ворота. Але змогли й забити 9 шайб.
– Щодо воротарів: у нас як Захарченко, так і Дяченко – це, певно, головні зірки чемпіонату України. Проте вже не перший міжнародний турнір демонструє, що в обох хлопців є проблеми з рівнем. Їм варто переходити за кордон, аби бути стабільними, чи вони можуть рости в УХЛ?
– Якщо немає змоги перебратись за кордон, то можна розкрити свої вміння й у тренувальному процесі. Це залежить від людини.
– У таборі збірної працював молодий воротар Ілля Семеха. Це просто людина для кількості?
– Ну на нашому зборі він був просто людиною для кількості. Але він в обоймі тренерів юнацької збірної. Тобто, так, він є кандидатом у дорослу збірну України. Ми йому сказали, що шлях у головну команду лежить через юнацькі колективи.
– Як можете прокоментувати першу спільну роботу із тренерським штабом? Чи одразу знайшли конект?
– Я задоволений. Команда працює, розуміння є. Рухатимемось вперед!
– Ви з Ігорем Карпенком знайомі з часів олімпійської кваліфікації 2002 року. Як це: спочатку разом грати у збірній, а тепер ще й разом її тренувати?
– Нормально. Усі зростають, переходять на новий етап життя. Тому співпрацювати з людьми, яких ти знаєш так давно, приємно.
– Який елемент гри нашої команди у нападі, захисті вам хотілося б покращити?
– У сильніших дивізіонах помітна швидкість гри у переході з оборони в атаку. Нам потрібно показувати таку ж швидкість у цьому аспекті. Ми працюватимемо над цим – і це даватиме результат.
– Канадець Нік Філан у вашому тренерському штабі виконує аналітичну роботу. Чи був від нього звіт по цих трьох матчах Меморіалу Шаркозі?
– Звичайно. Я спілкувався з ним майже щодня. Він нам надсилав матеріали по наших суперниках. А от звіт по усіх гравцях нашої команди ще не готовий. Попросив усіх наших тренерів висловити свою думку. Тепер ми збираємо цю інформацію докупи й будемо нею користуватись усередині штабу.
Для широкого загалу, як я вже казав, щось оприлюднювати можна лише після завершення сезону. Нік Філан зі мною на зв'язку. Можливо, ви навіть не помітите його роботи, але він постійно з тренерським штабом.
– Ваш дебют запам’ятався видовищною відкритою грою. Так було з Угорщиною. Чи готові цим іноді пожертвувати й зіграти на результат?
– Зазвичай у грі найважливіше – це оборона. Відкрита гра чи забивання шайб – це індивідуальний результат хокеїстів. Вони показали, що вміють забивати. Це треба підтримувати. Але оборона – це головне.
– Захисна ланка – це болюча тема?
– Якщо дивитись на перші два матчі, то так. Пропустити дев’ять – це забагато. У нас не повністю укомплектовані три пари в обороні й ще один додатковий гравець. Поки недоукомплектовані.
– В одному з інтерв’ю ви пригадували труднощі в роботі на чолі Едінбурґ Кепіталз. Чи немає у вас таких проблем у збірній?
– Це дві різні команди, два різні штаби. Там у мене навіть штабу не було. А тут кожен виконує свої обов’язки. Ніяких питань до партнерів немає.
– Чи звертали увагу на гравця молодіжної збірної Іларіона Купріянова? Можливо, збираєтесь його викликати в майбутньому в головну команду?
– Так, ми після грудневого чемпіонату світу отримаємо статистику хокеїстів молодіжки та плануємо 2-3 гравців залучити до наступного збору. Прізвищ я не називаю.
– На перспективу: наскільки реально викликати Артура Чолача у збірну на олімпійський відбір, чи на чемпіонат світу, якщо у нього триватиме клубний сезон?
– Усе залежить від бажання гравця виступати за збірну і від того, чи відпустить його команда. Америка – це не ближній світ. Але я його кандидатуру, звичайно ж, розглядаю.
Хокейне чтиво на Спорт 24:
