Шість років тому Марина Герасименко, 16-річна школярка з Вінниці, переїхала до Польщі у пошуках кращого майбутнього. Зараз українка завершує бакалаврат за спеціальністю “Адміністрація, соціологія бізнесу та медіа”, працює офіс-менеджером в адвокатській конторі та паралельно знімається для реклами одягу.
В моделінгу Марина може похизуватись чималими успіхами. Адже цього року вона стала, ймовірно, першою українкою в історії, яка презентувала домашню форму варшавської Легії – найтитулованішого клубу Польщі. Команда 15 разів ставала чемпіоном Екстракляси та виграла 19 Кубків країни.
Як клуб війська польського довірив представити свою футболку українці? Які особливі умови прописала Легія у контракті? Від якої футбольної команди фанатіє Марина – усі відповіді читайте в інтерв’ю Спорт 24.
“Якби мені підкинули ідею заробляти на Onlyfans або PornHub, то я нізащо не пішла б на це – але якщо мені б написали з Victoria’s Secret, ну тоді я не знаю…”
– Щоб потрапити в модельний бізнес тобі довелося йти на якісь жертви – худнути, регулярно займатися в спортзалі?
– Худнути, йти на жертви (сміється і показує в камеру відкриту пачку чипсів, – Спорт 24)? Зараз я не сильно цим переймаюся, та коли підписувала контракт з модельним агентством, мені сказали, що треба схуднути. Вийшло так, що саме в цей період я змінювала роботу і мала проблеми з харчуванням. Я дуже мало їла і ненавмисно схудла десь на 6 кілограмів. Агентство саме тоді й зняло мої зменшені мірки, та потім я знову набрала вагу, бо недобре себе почувала. Пригадую, мама на мене дивилася і казала: “Боже, дитино, що ти з собою зробила?”
– Чи багато українок працюють моделями в Польщі?
– Тут є дуже багато наших вродливих дівчат, які працюють моделями. Але найчастіше я співпрацювала не з моделями-українками, а фотографками з нашої країни. Навіть порахувати не зможу, скількох класних наших фотографів я тут зустріла. Це дійсно талановиті люди.
Українці можуть бути на зйомках будь-яким членом команди. Бувало, ми працювали в такому колективі: я була моделлю, інша українка – фотографкою, ще одна – організаторкою.
– Скільки можна заробити, працюючи моделлю в Польщі?
– Забезпечити себе і непогано заробити в моделінгу можна. Але у цій професії, як і в будь-якій іншій, треба дуже-дуже багато працювати – розсилати фото, пропонувати себе, робити більше фотосесій, розвивати соціальні мережі, щоб тебе помітили.
Якщо тебе запросить одна велика фірма, друга, третя, тоді запуститься ланцюгова реакція і ти станеш доволі успішною моделлю. У тебе може бути по п’ять фотосесій на місяць – житимеш в шоколаді. Все залежить від мотивації та важкої праці. Треба дуже старанно потрудитися, щоб тобі усюди пропонували співпрацю.
– Пам’ятаєш максимальну суму, яку тобі вдавалося заробити за одну фотосесію?
– Я ще ніколи не заробляла більше ніж 400 доларів за одну зйомку. Гадаю, це не величезна сума. Тому я й не обираю своєю основною роботою моделінг. Коли я отримую якусь пропозицію, то першим ділом дивлюсь, скільки зароблю. Тоді порівнюю: погоджуватися на цей варіант, чи посидіти в адвокатській конторі й отримати таку ж суму. Мені здається, заробляти лише на зйомках дуже тяжко. Можливо, це в мене не вистачає мотивації та терпіння, щоб займатись лише цим. Мені потрібно іноді змінювати роботу, щоб не знудитись.
– Чи є в тебе якісь табу щодо фотосесій? На що ти ніколи б не погодилась?
– Якщо я отримую пропозицію, яка мені подобається, якщо мені підходить цей концепт, то я радо погоджуюсь на співпрацю. Якби мені підкинули ідею заробляти на Onlyfans або PornHub, то я нізащо не пішла б на це.
Найголовніше для мене, щоб марка одягу відповідала моїм моральним цінностям – не потрапляла у скандали, не була занадто відвертою. Зазвичай всі звичайні бренди жіночого чи спортивного одягу мені підходять. Якби зі мною зв’язався виробник еротичних іграшок або щось на кшталт цього, то я б точно відмовилась. Це саме той бар’єр, який я не хочу переходити.
Але якби мені написали з Victoria’s Secret, ну тоді я не знаю… Напевно, обговорила б це з близькими й тоді приймала б рішення. Чому я повинна робити те, що мені не подобається? А потім ще й дивитись на ці фото і соромитися себе. Так що ні, нізащо.
Я погодилася знятися для Легії, бо добре знала цей клуб. Якби це була інша маловідома команда, замішана в брудній історії, я б ніколи не пішла на це.
“На фотосесіях трапляються неприємні ситуації. Хтось з команди може натякати моделі на інтим”
– Розкажи детальніше, як тобі вдалося стати моделлю нового комплекту форми для Легії – клубу війська польського?
– Як то кажуть, Варшава ніби велике місто, але все одно мале. Я навчаюсь в університеті разом з хлопцем, який працює в структурі Легії. Він мене і раніше кілька разів рекомендував клубу для співпраці. І от, коли вони вчергове шукали модель для фотосесії нової форми, він скинув колегам мою сторінку в Instagram.
Мої світлини передивлявся клуб та представник виробника форми – Adidas. Я їм підійшла. Тоді мені в приватні повідомлення написала працівниця клубу. Спитала, на який гонорар я розраховую, уточнила час, місце і всі інші деталі.
– А ти взагалі фанатієш від футболу?
– Мій хлопець Мачек дуже любить футбол і я від нього підчепила це захоплення. Зазвичай дивлюся матчі з ним. Ми рідко ходимо на стадіон, бо він не палкий фанат варшавських клубів. Хлопець мріє поїхати в Лондон на матч улюбленої команди – Челсі. Але поки що з цінами на туристичну візу у Велику Британію, я сиджу вдома.
Зате я вивчила напам’ять майже увесь склад “синіх”, знаю як звати тренера і слідкую за трансферами. У нас є знайомі, які вболівають за інші англійські команди. Хлопець їх терпіти не може, я теж підхопила цей “вайб” і можу комусь з друзів у запалі сказати, що Ліверпуль – дно.
З дитинства я фанатіла від нашого Динамо, ще за часів, як Шевченко грав. Пам’ятаю Євро-2012, той гол, який нам не зарахували. Це просто удар ножем в спину… Мій батько ніколи не був палким вболівальником, головним футбольним фанатом в нашій родині була я.
– Як поставилася до того, що Абрамович продав Челсі?
– Слава богу, вони здихалися того росіянина до біса, ну і Марину (російську футбольну функціонерку, директора Челсі – Спорт 24). Вона, на мою думку, насправді робила дуже хороші трансфери. Але проблема у тому, що вони обидва – росіяни. Ну тоді йдіть слідом за своїм кораблем.
– Як твій хлопець відреагував на те, що ти станеш моделлю для нової домашньої форми варшавської Легії?
– Він знав про фотосесію для Легії з самого початку, адже на цю роботу мене порекомендував наш спільний знайомий. Ця пропозиція його серйозно вразила. Він казав мені: “Боже, Марино, це ж Легія! Ти взагалі розумієш, який це крутий клуб? Так, все добре, головне не переживай”. Хоча це не його улюблена команда. Найбільше Мачека захопило те, що це саме домашня ігрова футболка, а не гостьова. Це мала бути дуже гучна прем’єра.
– Ти перед пропозицією від Легії була знайома з цим клубом? Можливо, відвідувала їхні матчі?
– Вперше я потрапила на матч “легіонерів” невдовзі після того, як перебралась навчатись в Польщу. Мені було 17 років. Вчитель з нашого ліцею фанатів від цього клубу. У нього були футболки Легії, шарфи та багато іншого. Він придбав усьому класу квитки на матч і роздав нам атрибутику. Тоді я вперше потрапила на гру такого серйозного рівня. Це було дуже класно. У мене досі збереглися фото “Жилета” (сектор ультрас Легії – Спорт 24). Я навіть пам’ятаю, що Легія тоді виграла.
– Як відбувалася зйомка нової форми?
– У ній брали участь я та ще один відомий польський блогер Кшиштоф. Дуже класний, позитивний хлопець. Ми з ним познайомились вже на фотосесії, багато сміялися, говорили. Дуже приємний у спілкуванні, без якихось “понтів”. Гравці клубу знімалися окремо. Ми вже закінчили сесію, а тоді почали фотографувати них. Я з ними взагалі не перетиналася.
В клубі була чудова атмосфера. Всі допомагали одне одному. Ніхто мене не напрягав, я собі спокійно працювала. Що важливо, добре порозумілися з фотографом.
– Чи залицявся до тебе блогер чи хтось з команди під час фотосесії?
– Я вже навчилася викручуватись з таких ситуацій. Коли потрапляю у компанію чоловіків на фотосесіях і знаю, що до мене можуть почати підкатувати, починаю кидати фрази: “Ой, а мені хлопець таке розказував… А мій хлопець…” Триста разів про того хлопця згадаю, і до мене вже ніхто не захоче залицятись.
Можливо, я не поводжуся дуже відверто і не прикидаюся бозна-ким. Але в мене ніякої такої історії не було. Хоча знаю, що на фотосесіях трапляються неприємні ситуації. Хтось з команди може натякати моделі на інтим.
Гадаю, що це залежить від того, як ти спілкуєшся з колегами. Треба дати зрозуміти, що ти зайнята і ні на що не погодишся. Я не з тих, хто буде стрибати навколо колеги, мовляв, ти такий відомий фотограф. Просто треба бути обережною.
– Чи були в тебе якісь особливі умови контракту з Легією?
– Фотосесія футбольної форми – це дуже конфіденційно. Якщо десь спливе новий дизайн, то люди можуть його продати за шалені гроші. Хлопець просив мене, щоб я по секрету скинула йому фотографію нової футболки Легії. Але я не могла цього зробити за контрактом. Тому він побачив усі світлини вже після офіційної презентації. Ми з Мачеком дуже чекали на цей день.
Зйомка форми – це було щось з чимось! Організатори постійно переймалися за те, щоб ніхто не побачив нову футболку. Щоб ніхто з перехожих не сфотографував її та не виклав у якусь групу. Все відбувалося дуже таємно. Я тримала у секреті новий дизайн десь місяць. Хлопець у мене постійно випитував деталі, а я з нього трохи знущалась: “Ой, та що там, вийшла біла футболка з літерою “Л”. Фоток нікому не відсилала. Я ж ледь не кров’ю підписала той контракт. Тож не буду руйнувати все своє майбутнє. Не можна, то не можна.
– Після презентації нового комплекту форми варшавської Легії про тебе написали кілька українських та закордонних спортивних сайтів. Як ти до цього поставилась?
– Я не сприйняла то аж так серйозно. Коли ти мені написав, я подумала: ну сесія, як сесія. Що тут такого? Я досі чекаю на гроші. Головне, що про мене писали в хорошому світлі. Не було якогось негативу до того, що я, українка, презентувала форму найвідомішого польського клубу.
Наступного ранку після представлення футболки мій хлопець побачив, що один відомий польський спортивний журналіст підписався на мене в Instagram, полайкав фото і написав якийсь коментар. Тепер жартує наді мною, мовляв, познайом мене з ним!
А взагалі я зараз готуюся до екзамену, тому сплю мало. Але після презентації форми зробила собі вийняток – виспалась досхочу. Коли прокинулась, відкрила Instagram і побачила дуже велику кількість лайків, підписок. Вирішила відкласти все на потім, бо мені треба ще багато чого вивчити до іспитів. Не було часу, щоб натішитися славою.
“Дікпіків” у повідомленнях не помітила, слава богу. Якийсь чоловік мені написав: “Ви така гарна! Ваш чоловік має таку красу біля себе”. Я дивлюсь на Мачека, показую йому свою праву руку й кажу: “Ну і де моя каблучка?”. Посміялися з ним.
– Якщо з тобою через рік зв’яжеться головний конкурент Легії та запропонує втричі більшу суму за фотосесію в формі, ти погодишся?
– Ніколи. Справа не в грошах. Я ж ходила на матчі Легії, а тепер ще й презентувала їхню домашню форму, тому вже якось зв’язана з цим колективом. Вважаю, що знятися для їхніх суперників – це моральне падіння і служіння грошам.
– Тоді у футболці якого клубу ми побачимо тебе в майбутньому? Реал? Барселона? Київське Динамо?
– Якщо вже обирати, то побачите мене у футболці Челсі. Поки що чекаю на пропозиції. Зберу усі варіанти, а тоді вирішуватиму (Усміхається).
“Знайомі поляки зробили для моєї родини та друзів набагато більше, аніж наші родичі з росії”
– Не можу оминути таке питання. Як ти зустріла 24 лютого?
– Того ранку дуже сильно пекло сонце. Десь о 6-й годині мене розбудив хлопець і подав телефон. Я побачила, що телефонує мама: “Доця, у нас почалась війна”. Я отетеріла, не розуміла, що відбувається. Сказала їй якусь маячню, мовляв, добре, бувай.
У Польщі на 24 лютого припало свято Тлустий чвартек. Цього дня люди зазвичай їдять багато пончиків. Для мене це завжди було дуже позитивне свято, і саме на нього ці виродки напали на нас. У мене весь світ тоді зірвався. Світило яскраве сонце і я думала: як у такий чудовий день може відбуватися щось настільки жахливе в країні, де я народилася, де живуть мої батьки та друзі?
Було таке відчуття, ніби ти боїшся і неймовірно злишся одночасно. Мене колотило всередині. В голові – тисячі думок про те, кого забирати та що далі робити. А найгірше, що я говорила про загрозу повномасштабної війни з батьками та Мачеком і була впевнена, що її не буде. Я переконувала їх у тому. Я знаю, що велика кількість українців почувалася ще гірше. Мені взагалі немає на що скаржитись, але це був болючий удар для мене.
– Як до широкомасштабного вторгнення росії поставилися твої знайомі поляки?
– Мені написало дуже багато поляків, і не тільки друзі, а й просто малознайомі. Питали, що відбувається в Україні. Пропонували якусь допомогу, місця для біженців, гроші. Прикро, що знайомі поляки зробили для моєї родини та друзів набагато більше, аніж мої родичі з росії. Тут люди віддавали свої квартири, будинки, речі. Привозили гуманітарку на кордон.
Я була до сліз вдячна батькам Мачека та друзям за те, що вони дали моїй мамі та подрузі житло. Але не розуміла, чому родичі з росії ніяк не реагують на цей жах. Коли моя мама у перші дні писала, що нас бомблять ваші війська і вбивають людей, вони навіть не спробували чимось допомогти.
За місяць війни бабуся, не рідна, все ж написала нам кілька слів. А от двоюрідний чи троюрідний дід взагалі ніяк не зв’язався, хоча він нам кровно ближчий. Ну а навіщо? Живіть як хочете, ми за вас помолимося. Мене це розлючує.
– Про що ти мрієш?
– Хочу вже нарешті отримати диплом бакалавра та рухатись далі. Мрію завести нарешті собаку. Мене потішить, якщо про це напишуть, бо я хлопцю вже мільйон разів про це говорила. Мені подобаються шпіци та йорки. Але понад усе мрію, аби якнайшвидше закінчилась війна і всі наші близькі були живі та здорові.
Інші інтерв'ю Спорт 24
