Прохолодний вечір накрив Арену Львів, і ще до стартового свистка відчувалося: матч буде не про "звичайний футбол". Тридцять очок у Шахтаря, 21 у Кривбасу – таблиця ніби натякала на інтригу, але справжній заряд почався раніше.
Гравці клубу з Кривого Рога зайшли до роздягальні ефектно й гучно – колонка в руках, ритм, що віддавався у трибуни, сміх, короткі репліки, легкість на обличчях. Атмосфера змінилася в одну мить: не просто передмова до гри, а такий собі саундчек перед великим вибухом.
І вже наступний кадр – розминка. Команди вийшли на поле, але музика ніби ще відлунювала в повітрі. Короткі паси, швидкі пробіжки, контроль м'яча – все виглядало спокійно, але під цією "спокійністю" щось бриніло. Туманилось у диханні, у поглядах, у кожному русі, мовляв "скоро почнеться по-справжньому". Потім підхопили трибуни.
Фанати Шахтаря зарядили барабани й кричалки так, ніби це не розминка, а вже останні хвилини матчу. Пісні рвали холод, а вітер тільки підкреслював ефект – здавалось, що навіть повітря втягується в ритм.
Свисток – і поле миттєво перетворилося на зарубу. Кривбас одразу поліз у боротьбу за кожен м’яч, Шахтар відповів швидкими комбінаціями. Арда Туран у технічній зоні поводився як диригент, тільки замість палички – руки, крики і буря емоцій.
Першими вдарили гості. Кривбас забив – і трибуни на секунду завмерли, а потім загуділи. Шахтар відповів швидко: 38-ма хвилина, Конопля головою, дотик Конате, і Очеретько ставить ногу – 1:1. Але до перерви Кривбас встиг увірвати ще один гол: Твердохліб виграв боротьбу, Вілівальд пробив – 2:1, і стадіон відчув, що це ще далеко не фінал.
Перерва. І тут бракувало всього одного – гарячого чаю. Холод був такий, що іноді слова реально не справлялися. Зрештою мені принесли чашку зігріваючого напою – не термос і не від баристи, але в ту мить це був найсмачніший напій світу. Поки я гріла руки, на трибунах кожен знаходив свій спосіб вижити: хтось розминав плечі, хтось пританцьовував, хтось просто сміявся з того, як усе навколо одночасно мерзне і живе.
Другий тайм стартував спокійніше, але напруга трималася, як струм у проводах. Арда Туран умудрився зловити жовту картку за візит у чужу технічну зону – момент виглядав навіть комічно, але додавав перцю. А з кожною хвилиною тиск зростав. І вже здавалось, що Кривбас дотягне до перемоги, але на 90+6 Егіналду врятував Шахтар – 2:2.
Фінальний свисток – і стадіон випустив усе, що стримував. У коридорах, роздягальнях, серед уболівальників із плакатами все ще стояли нерви, напруга, голоси. Холодний вечір раптом перестав бути колючим.
Гравці Шахтаря після матчу не горіли бажанням спілкуватися, але мені вдалося зловити Валерія Бондаря на кілька важливих слів. Капітан Кривбасу Максим Задерака теж поділився враженнями – лаконічно, але щиро. Відразу було видно: матч дався взнаки. А на прес-конференції Туран говорив стримано, однак так, що кожна фраза влучала в мішень.
Вечір завершився легкою ноткою: піца, напої, сміх колег, обмін враженнями – невеликий afterparty після великого футболу. Дорога додому була спокійною, але думки залишалися на полі. Ця ніч на Арені Львів нагадала, що футбол – не лише гра, а переживання, яке відчуваєш у грудях.
Більше про футбол на Спорт 24
"Збірній потрібен новий тренер? Потрібна перемога над моск*лями"
