21 грудня відбудеться реванш українського чемпіона WBA, WBC, WBO та IBO Олександра Усика з британцем Тайсоном Ф'юрі. В Україні реванш Усик – Ф'юрі та весь файткард вечора покаже медіасервіс MEGOGO за передплатами "Оптимальна", "Спорт", "Максимальна" та "MEGOPACK XL". Сергій Лук'яненко прокоментує деякі бої андеркарду.
"Усі досягнення Усика можуть дозволити йому задумуватись про завершення кар’єри"
– Зовсім мало часу залишилось до реваншу Усика з Фʼюрі. Обидва боксери завершили свої тренувальні табори. Які у вас очікування від другого бою?
– Трохи переживаю, навіть не трохи, а сильно переживаю, бо перший бій вже залишився за Усиком, а другий ще треба виграти. І дуже сильно хочеться відсвяткувати перемогу. Дуже сильно хочеться, щоб в реванші Усик підтвердив те, що він сильніший за Тайсона та й загалом наразі найсильніший в хевівейті. А переживаю через те, що не знаю, як підготувався Ф’юрі. Не знаю, до чого готувався Олександр, як розвиватиметься бій. Це надважкий дивізіон і тут все може змінитися від одного удару.
Я лише вболівальник, який споглядає бій з боку, та насправді нервую останніми днями. І це ми ще навіть не підходимо до бою.
– Як думаєте, Ф’юрі зробив уроки з попереднього бою?
– Принаймні він говорить про це. Він каже, мовляв, йому треба бути більш зосередженим і серйозним. І, незважаючи на те, що Ф’юрі – не та персона, яка асоціюється з дисципліною, він таки спроможний взяти себе в кулак і підійти до цього бою в іншому ментальному стані.
Впродовж першого поєдинку всі помічали відрізки, коли він надто вже захоплювався собою і вважав, що все йде за його планом, особливо у середині бою. Зараз він усвідомлює, що все набагато складніше. Ймовірно, його фізична та ментальна підготовка буде на трохи іншому рівні.
– А, на вашу думку, чим Тайсон зараз може бути небезпечний для Усика?
– Та він і в першому бою був небезпечний. У першу чергу, в мене досі не вкладається у голові порівняння антропометрії Усика і Ф’юрі – 15 см різниці в зрості, 18 см різниці в розмаху рук, величезна різниця у вазі. Так само цікаво, чи зробить Тайсон ставку на те, щоб скинути трохи більше ваги і стати швидшим у порівнянні з першим поєдинком. Чи він спробує на рівних тягатися з Усиком в стилі боксу українця. Чи, можливо, Тайсон додасть ваги і спробує задушити Усика своїми ще більшими фізичними перевагами.
– А які слабкі місця в українця можете виділити? Часто кажуть, що він не тримає удар по корпусу. Дюбуа ледь цим не скористався.
– Насправді багато хто про це говорить, але ми не бачили Усика в профі на канвасі, особливо, після ударів по корпусу. Ми помітили велику кількість ударів від Ф'юрі по корпусу в першому поєдинку. Та насправді саме Усик в другій половині зустрічі переламав хід бою.
Зазвичай удари по корпусу називають депозитом – викидаючи їх, ти ніби робиш внесок у свій банк. Б’ючи по корпусу, ти забираєш повітря у свого суперника, змушуєш його сповільнитися. Але по Усику це не спрацювало. Незважаючи на те, що Ф'юрі володіє сильним ударом, який направляв по корпусу Усика, ми не побачили Олександра на канвасі й не побачили, щоб він якось сповільнився. Навпаки могли прослідкувати, як сповільнився Тайсон. Віддамо належне й Усику, який також дуже навіть достойно працював по корпусу візаві.
Мені сподобалася фраза Тайсона після того, як рефері відраховував йому. Він сказав: “Я всміхнувся Усику після його найкращих викинутих ударів. Я їх не відчув”. Але теж саме Усик може відповісти Ф'юрі.
Тайсон завдавав своїх найкращих ударів по корпусу Усика, та вони не мали особливого ефекту. Такого ефекту, який би безпосередньо вплинув на бій. Так, удари по корпусу були. Є таке відчуття, ніби Усик неохоче дає суперникам можливість доставляти їх за адресою. І цілком ймовірно саме над цим його команда попрацювала перед другим поєдинком. Але у мене немає відчуття, що це критична проблема.
Пригадую бій з Дюбуа... Але це був не удар по корпусу – це був удар у пах. І це велика різниця.
– У чому полягає найбільша перевага Усика над Ф’юрі? Можливо, у психології?
– Усик просто кращий. Можливо, навіть кращий не тільки за Ф'юрі, а найкращий серед усіх. Олександр робить неймовірні речі, які для звичайної людини були б неможливі.
Український чемпіон дуже класно розпочав перший бій. Ще один аспект, який неможливо не відзначати: він за габаритами менший боксер, але вийшов у ринг і зі старту продемонстрував, що також може сильно бити. Вже після першого раунду йому Юрій Ткаченко (тренер Усика – прим.) в куті сказав: “Ти бачиш, у Тайсона вже в очах темніє від того, як ти по ньому влучив”.
Олександр відразу заявив про себе, агресивно розпочав бій – це було класно. Цікаво, чи вдасться йому повторити це в реванші, адже перший бій вийшов досить рівним на записках суддів.
Чи буде Ф'юрі більш агресивним на старті реваншу, оскільки він вже знайомий з українцем? Чи зможе Олександр знову більш-менш легко забрати перші раунди? На це буде цікаво подивитися. Ну а щодо того, чим Олександр буде небезпечний, відповім: своїм боксерським IQ, чітким дотриманням плану на бій та боксерськими навичками.
– Зараз часто так говорять, що Усик може завершити боксерську кар'єру після реваншу. Ви в це вірите?
– Олександру в січні виповниться 38 років. У профі в нього, можливо, не так багато боїв. Але зважайте на його дуже насичену любительську кар'єру, напівпрофесійну кар’єру. Світ боксу дуже вимогливий до твого тіла. Питання тут не тільки у боях, бо в хевівейті, очевидно, зазнаєш чимало шкоди для свого організму. Та й сам Усик каже, що після кожного поєдинку його тіло просить більше не боксувати. Але він все одно продовжує працювати і виходити у ринг. Перед кожним боєм він змушений переступати через себе самого для того, щоб підготуватися належним чином.
З людської точки зору напрошується питання: “А скільки ще?” Але рівень амбіцій, бажання прославити себе та всю нашу країну – це те, що викликає у мене захоплення. Мені здається, після реваншу в Олександра залишиться лише одна мрія – відбоксувати в Україні на Олімпійському.
Усього іншого він вже досягнув. Я не уявляю, чого ще він може прагнути. Усі його минулі досягнення можуть дозволити задумуватись про завершення кар’єри. І ніхто його в цьому не дорікатиме.
"Це була би класна історія: подивитися на Володимира Кличка у ринзі проти Дюбуа"
– Чимало промоутерів кажуть, що Ф’юрі завершить кар’єру, якщо вдруге програє Усику. Як думаєте, це може статись?
– Він геть непередбачуваний. Він ледь не завершив кар'єру після найбільшої своєї перемоги над Володимиром Кличком, але бозна-як повернувся. Що з ним станеться, якщо він програє два бої поспіль? У травні Тайсон програв свій перший поєдинок у кар'єрі. І це уже великий удар.
Ф’юрі із подібним ще не стикався. Як він це переварить всередині себе? Він звик з усіх глузувати. Звик називати Усика середньоважковаговиком, звик говорити про те, що Олександр – “білий кролик”, аж раптом “білий кролик” його перебоксував. Зараз Ф'юрі чіпляється за те, що він начебто непогано провів бій. Тайсон мав перевагу і, ймовірно, він думає, що якщо буде більш дисциплінованим, не буде корчити гримаси, тоді у нього все вийде.
А якщо він програє і цей бій, хто знає, чи зможе Тайсон зібратися докупи. У чому він знаходитиме мотивацію надалі? Ф'юрі – це непередбачуваний персонаж. Ти не знаєш, що він скаже в наступну секунду. Не знаєш, як він відреагує на будь-який діалог, на будь-яку зустріч. І як розвиватиметься його подальша кар'єра і чи розвиватиметься взагалі… Хто його знає?
Ну і знову ж таки, результат бою – це дуже важливо. Тільки після цього можна буде про щось говорити.
– У ЗМІ така була інформація, що Володимир Кличко хоче повернутися в ринг заради бою з Дюбуа. Як думаєте, дійсно була така ймовірність?
– Зокрема, бій між Усиком і Ф’юрі не в останню чергу можливий через вплив Саудівської Аравії на світ боксу. Туркі, який є якраз обличчям цього впливу, відверто заявляє, що ще хоче побачити Володимира Кличка в ринзі.
Він каже, що готовий впливати на міжнародні боксерські організації задля того, щоб вони дозволили Кличку повернутися відразу титульним поєдинком. І ходять розмови, що Володимир дійсно хотів би побити рекорд Формана і стати найбільш віковим чемпіоном у хевівейті.
З погляду вболівальника, це була б класна історія: подивитися на Кличка у ринзі проти Дюбуа. Проти Даніеля, який побив Джошуа, а той побив Кличка, і таким чином можна трохи закрити ту поразку. Окрім того, Володимир точно бачив Дюбуа у поєдинку проти Усика. Це була б приваблива історія. Цей бій точно продався б.
Українські вболівальники, напевне, із захватом подивилися б цей поєдинок. А якщо Кличко ще виграє і завоює пояс, це буде просто неймовірно.
"Зеленський може трохи позаздрити Усику через його популярність"
– Давайте перейдемо конкретно до коментування: переважно вас знають саме як футбольного коментатора, але ви коментуєте й інші види спорту, зокрема бокс. Що більше подобається?
– Власне, це різні емоції, різний темп і різна відповідальність. Футбол і бокс – це геть різні світи. Футбольний матч триває 90 хвилин. Ти розумієш, що результат визначиться тільки після фінального свистка. Так, може бути матч, у якому все зрозуміло ще в першому таймі, але загалом гра триває всю дистанцію.
У боксі ти напружений кожну секунду. Не можна кліпати ні в ринзі, ні за його межами, бо можна пропустити найважливіший удар, головний момент. Через це ти постійно під адреналіном, коли коментуєш бокс чи MMA. У будь-який момент може трапитись нокаут, задушливий чи больовий прийом. І ось це для мене один із найбільших кайфів в тому, щоб коментувати світ єдиноборств.
Раніше я не зовсім розумів фразу, яку часто промовляють боксери: “We don't play boxing (Ми не граємо в бокс – прим.)”. Але, трішки позаймавшись, ти розумієш, що це насправді високоінтелектуальний вид спорту, хоч збоку може так і не здаватися. Тобі треба змушувати свій мозок, координувати всі свої кінцівки, контролювати не тільки свої дії, а й одночасно реагувати на дії суперника.
Окрім того, у футболі ти можеш відпочити, постояти, сподіватися, що хтось допрацює за тебе. У світі боксу такого немає. І кожна твоя помилка буде каратися. За цим також цікаво стежити. Це також цікаво коментувати. Щойно ти помилився, як відразу отримуєш від свого візаві вирок.
Футзал, до прикладу, – це більш динамічна версія футболу, на мою думку. Він мене трохи відганяє в дитинство, коли з хлопцями на вулиці грали.
Через те, що футбол став, можливо, занадто медійним, хлопці там бувають часом дуже тендітними і делікатними. А футзалісти справжні, трушні. Вони б'ються до кінця. Там і рівень контакту, боротьби набагато вищий, ніж у футболі. І це так само захоплює.
– У чому полягає особливість підготовки до боксерських ефірів? Як ви зазвичай готуєтесь?
– Особливість в тому, що у футболі є 22 людини, які грають на полі, а також запасні гравці. У цілому, тобі не треба детально знати про кожного з них. Тобі треба детально знати їх, як єдиний механізм. А бокс – це все ж про особистість. Одна людина виходить проти іншої людини в ринг. І ти мусиш розуміти, чого очікувати від одного й чого очікувати від іншого бійця. Бекграунд одного та бекграунд іншого.
Мені здається, світ футболу є найбільш відкритим та прозорим серед усіх видів спорту. Є багато доступної статистики, інформації від ЗМІ. Світ боксу навпаки закритий. Зараз ми знаємо насправді не так вже багато про табір Усика і про табір Ф'юрі. Через те, що це внутрішня інформація, вона може становити для них обох загрозу безпосередньо в ринзі.
У прогнозах ми можемо тільки ґрунтуватися лише на своїх здогадках за підсумками попередніх поєдинків, але ми не маємо стільки інформації зсередини, яку ми можемо отримати у футболі. У футболі ти орієнтовно знаєш, хто вийде в основному складі, і до багатьох матчів можеш це вгадати наперед. У боксі ти не знаєш майже нічого, якщо вони самі про це не розкажуть. Та і в цьому випадку ще можуть бути сумніви, чи варто вірити їхнім словам.
– Ви згадали про тренувальний табір. Було фото, як Ф’юрі спарингує з росіянином Алєксєм Дроновим. На вашу думку, це щоб позлити Усика, чи з якою метою це було зроблено?
– Не знаю, як це прокоментувати... Дійсно, це може бути спроба вплинути на Усика на кшталт: “Нам без різниці. У нас є хлопець, представник країни, з якою ви воюєте, але нам на те начхати. Я буду готуватися з тим, з ким захочу”.
Ми багато говоримо про боксерське протистояння Усик – Ф’юрі, адже вони насправді елітні боксери. Я впевнений, що перший бій передивлятимуться з неймовірним захватом через 20 і 30 років. І сподіваюся, другий поєдинок спіткає така ж доля.
Облишимо бокс, адже Усик – Ф’юрі це шалене протистояння й поза межами рингу. Ми згадуємо бій між Ф'юрі та Кличком, в якому Тайсон практично без жодного спротиву виграв психологічне протистояння.
Зараз Ф'юрі намагається знайти ключики до Усика. От тільки Олександр не відчиняє. Ба більше, через кватирку залітає до Тайсона. Мені здається, у психологічному плані Усик працює краще за Ф'юрі.
– Google представив запити українців у 2024 році. Серед людей найчастіше гуглили Усика (2 місце), Майка Тайсона (6 місце), жодного футболіста в топ-10. То який вид спорту в Україні найпопулярніший: футбол чи все-таки бокс?
– Популярний з якої точки зору: за кількістю людей, які займаються цим спортом, за кількістю уваги? Ви зможете назвати десятьох українських футболістів? А десятьох українських боксерів?
Усик в авангарді українського боксу. Усик – це зараз найсильніший український символ, якщо ми говоримо про персону. Найбільш позитивний, найменш контроверсійний. Особливо через те, що він зробив свій чіткий вибір після початку повномасштабного вторгнення.
Якщо раніше у людей могли бути якісь питання, сумніви, то зараз він чітко окреслив свою позицію. Він величезний молодець. Окрім того, що Усик чудова людина, він боксер, якого ми, здається, і визнаємо як елітного, але все одно до кінця не усвідомлюємо масштаб його досягнень. Через те, що він наш, що ми стежимо за ним протягом усієї кар’єри.
Можливо наші діти або ми років через 10 озирнемося назад, і зрозуміємо, що Усик зробив насправді щось просто геть нечуване. Зараз ми сприймаємо це як норму. Усик – це Усик, він для нас просто крутий. Ми звикли до того, що він ставить собі мету і досягає її. Але те, що він робить, це просто аномально. Люди згуртовуються довкола нього. Я не певен, чи бокс популярний в Україні настільки, наскільки популярний Усик.
Майк Тайсон – це просто легенда. Те, що він повернувся, це неймовірний хайп. Очікувано, що люди хотіли зрозуміти: що взагалі відбувається, чому він б'ється, чому проти блогера, як він йому програв, чому ходив з голою дупою. Люди хотіли це все загуглити і дізнатися. І тому цілком зрозуміло, чому Майк Тайсон потрапив в топ-10.
– А як ви взагалі оціните повернення Майка Тайсона? Йому варто було це робити чи ні?
– Я не дивився, бо є різниця між боксом і між ось цим усім. Але з маркетингової точки зору все було класно. Всі хотіли подивитися на Майка Тайсона, трошки поностальгувати.
Якщо не помиляюся, то цей поєдинок зібрав найбільшу аудиторію в історії. Це класно. Але, знову ж, з боксом це не має нічого спільного.
– Давайте повернемось до Усика. Він – найпопулярніший спортсмен в Україні?
– Немає нікого і близько, щоб порівняти з ним. І не лише у світі спорту. Звісно, я живу в спортивній бульбашці, але жоден співак, актор, політик не може скласти конкуренцію Усику. Мені здається, навіть Володимир Зеленський може трохи позаздрити Олександру через його популярність.
Усик найпопулярніший і найпозитивніший персонаж серед усіх. Йому зараз практично немає в чому дорікнути. Він виходить, робить свою справу не лише в ринзі, а й поза ним. Усик – найпопулярніший спортсмен із величезним запасом.
– Що чекає на Україну після епохи Усика? Чи достатньо в нас зараз талантів?
– Може, на нас чекає легке похмілля. Усик – це покоління 2012 року, Олімпійських ігор у Лондоні. Після нього люди хочуть бачити не просто чемпіонів, а домінаторів, які кожного бою знищують свого суперника. Домінаторів, які ставлять перед собою завдання не завоювати пояс, а стати абсолютом у своїй ваговій категорії.
І мені трохи прикро за тих хлопців, які не тягнуть цей рівень, бо він аномальний. Водночас вони, до прикладу, входять в топ-10 рейтингу боксерської організації.
Це також елітний рівень, оскільки бути на рівні Усика може тільки він сам. Навіть серед решти боксерів у світі на пальцях однієї руки можна перерахувати тих, хто дійсно конкурент в рейтингу pound for pound.
Але водночас нам буде за ким стежити. І будуть хлопці, які претендуватимуть на пояси чемпіона світу. Зараз в топ-10 рейтингів різних боксерських організацій вистачає наших хлопців: Хегай, Фаніян, Богачук, Лапін, Чухаджян. Ось нещодавно Юрій Захарєєв, наймолодший чемпіон світу серед любителів, з перемоги дебютував у професійному боксі.
Ну і все ж для розвитку профі-боксу дуже важливо, щоб закінчилася війна. Бо увесь світ спорту залежить від економіки, від добробуту населення, а світ боксу, можливо, залежить від цього ледь не найбільше.
Треба привозити сюди хороших боксерів, треба організовувати вечори боксу. Якимось чином нашим промоутерам це вдається, але не на тому рівні, на якому вони можуть це робити в мирний час.
Мені сподобалося інтерв'ю Усика, коли в нього запитали про його амбіції та мрії. І він сказав, що хоче змінити світ боксу. Коли запитали, яким чином, Олександр відповів, що дуже багато корупції зараз у любительському боксі.
У мене є надія, що Усик хоче персонально допомогти любительському боксу. Якщо він це робитиме з міжнародним боксом, думаю, і в українському трохи наведеться лад. Талантів у нас вистачає, велика кількість хлопців і дівчат займаються боксом. Але у них не завжди є можливість проявити себе.
– Назвіть своїх топ-5 улюблених світових боксерів сучасності.
– Усик – перший номер. Далі, хоч він останнім часом і не дуже активний, Теренс Кроуфорд. Третій – Наоя Іноуе. Четвертий – Джервонта Девіс. На п’яте місце проситься Канело, адже це гучне ім’я, як без нього. Та все ж п’ятим буде Джессі Родрігес.
– Давайте на завершення такий короткий бліц. Відбоксувати три раунди чи зіграти у футбол?
– Якщо в цих трьох раундах мене битимуть (Сміється). Якщо випустять рівного мені, щоб він мене не розбивав тотально, то можна і поспарингувати. Але футбол – це все ж більш безпечно.
– Яку музику любите слухати?
– Загалом я просто вмикаю YouTube Music і вибираю підбірку. Я не дуже сильно заморочуюсь із цим. Але головне, щоб не російську. Це відразу мінус.
– Що може вас вивести з рівноваги?
– Якась несправедливість, напевно. Здається, до хейту я став уже трохи спокійніше ставитися. Ну так, несправедливість просто в буденних речах, у спорті також. Але загалом я більш-менш врівноважений. Думаю, це добре.
– Що має статися, щоб ви вдарили людину?
– Та ні. Я дуже дружелюбний, навіть не знаю. Я хороший хлопець, не б’юся.
– Найбільший фейл, який траплявся з вами в момент коментування матчу?
– Я запам'ятав коментування матчу Барселона – Реал. Я тоді десь пів матчу називав Серхіо Бускетса Серхіо Рамосом. І це при тому, що Рамос не грав у тому матчі.
Це помилка, яку неможливо пояснити. Ти знаєш, хто такий Бускетс, ти знаєш, хто такий Рамос. Якщо ти вже дійшов до рівня коментувати Ель Класіко, то усвідомлюєш, що це за персони. Але так воно трапилося…
– За що вам соромно?
– Такі історії пов'язані з особистим життям. Є деякі речі, за які мені було соромно, і я знайшов у собі сили за них вибачитися. І мені здається, це важливо для багатьох людей – знаходити в собі сили часом вибачити самому собі, а часом вибачитися перед тим, кому ти зробив щось погане.
– Хто з коментаторів був вашим прикладом для наслідування?
– Віктор Вацко. Мені здається, що це якось невимушено сталося. Я цього не обирав. Тобто не в тому плані, що я рівнявся, дивився його матчі в повторі, виписував собі що і як. А в тому плані, що просто найбільше його вайб мені імпонував, та емоція, яку він завжди давав.
Ну і до того ж він коментував ті матчі збірної України, які врізалися в пам’ять. Зрозуміло, коли ти дивишся відповідальний матч і ця людина класно коментує, то у підсвідомості відкладається. Та сказати, що я когось наслідую, то такого не було.
– Найкращий матч, який ви коментували?
– Найстатусніші – це фінал Ліги чемпіонів, де Інтер грав із Манчестер Сіті, і фінал чемпіонату Європи Іспанія – Англія. Це дві галочки в резюме. Приємно, що до цього дійшло. Але не завжди від таких статусних матчів отримуєш багато насолоди. Десь можна перенервувати і не в найкращому стані підійти.
А той матч, який найбільше запам'ятався, то Динамо Загреб – Тоттенхем. Сам не знаю, як так трапилося. “Шпори” виграли першу гру з рахунком 2:0 і приїхали в Загреб. Здається, що у хорватів не було шансів проти команди Моурінью, але вони виграли 3:0 і мене просто розривало під час гри. У мене була істерика. Навіть зараз деякі люди досі згадують мені той поєдинок через те, що було класно. І той матч подарував мені прямо неперевершені емоції.
– Найприємніший спогад у житті?
– Знайомство із дружиною. Це було як у кіно: кохання з першого погляду. Таке не забувається.
Більше ексклюзивів Валерії Цюпи
