Вперше незалежна Україна взяла участь у чемпіонаті світу з біатлону ще в далекому 1993-му. Перший реальний успіх показали Роман Звонков і Валентина Цербе-Несіна, які потрапили до п'ятірки найкращих за результатами індивідуальних гонок. Біатлоністу до бронзи забракло всього лише 0,5 секунди. Медального успіху довго чекати не довелося – вже через три роки після дебюту українки завоюють три медалі: Олена Петрова стане третьою в особистій гонці, і вона ж допоможе нашим спортсменкам у двох естафетах, де були завойовані бронза і срібло.
Найвдалішим із точки зору золотих медалей став 1999 рік, де в активі України відразу три золота, завойовані однією спортсменкою. Утім, зайвий раз згадувати перебіжчицю Зубрилову, яка пішла в збірну Білорусі, а незабаром і підтримала місцевого диктатора, не хотілося б.
Віта Семеренко та Олена Підгрушна з тренерським штабом після спринту / Фото: biathlon.com.ua/Maria Osolodkina
До сезону 2012/13 наша збірна підходила у "полярній" формі, але з медальними надіями на головний турнір сезону: жіночий склад був збалансований Оленою Підгрушною (після заміжжя у 2021 році взяла прізвище Білосюк, – Спорт 24) і сестрами Семеренко, які боролися за високі місця, а тренерський штаб поступово підводив до головних стартів молоду 22-річну Юлію Джиму. У чоловічій команді ситуація була менш оптимістичною – на перших шести етапах українці лише двічі заїхали до топ-10: Сергій Сєднєв став восьмим у гонці переслідування в Італії, а Андрій Дериземля посів дев'яту позицію у спринті Рупольдінга.
Жінки вже з першого змагального дня стали потрапляти на п'єдестал: Олена Підгрушна стала другою в спринті на етапі Кубка світу в Естерсунді, поступившись лише Турі Бергер, яка, забігаючи наперед, впевнено виграє Великий кришталевий глобус достроково і практично без конкуренції. За місяць до головного турніру сезону українкам вдалося вибороти золото в естафеті – вже тоді наші біатлоністки показували, що здатні щонайменше на рівних боротися з потужними норвежками. І вони знову це доведуть уже в лютому.
Чемпіонат світу 2013 року відбувся у Нове-Мєсто-на-Мораві – воно вперше приймало турнір такого рівня. Чеське місто, засноване ще у ХІІІ сторіччі, розташоване на південній околиці Ждярських гір. Траса пролягає мальовничим сосновим лісом і має перепад висот від 617 до 665 метрів над рівнем моря. За кілька років до заходу було вирішено провести суттєву модернізацію арени.
Першими змаганнями на світовій першості стала змішана естафета, на яку в тренерському штабі особливо не розраховували. Збірна України провела її в експериментальному складі з Андрієм Дериземлею, Сергієм Сєднєвим, Юлією Джимою та Наталією Бурдигою. Результат – дев'яте місце з одним штрафним колом і відставанням від лідерів (нескладно здогадатися, що це знову Норвегія) у 2 хвилини.
Чоловіча збірна України / Фото: biathlon.com.ua/Maria Osolodkina
Далі слід було б розділити чемпіонат світу-2013 на чоловічі та жіночі гонки, згадавши їх окремо, оскільки підсумки в них сильно відрізнялися. Починаючи зі спринту, нашим хлопцям не вдалося показати успішний результат. Дериземля фінішував лише 17-м з одним штрафним колом, але навіть за чистої стрільби українець ледь претендував на потрапляння до десятки найкращих. Решта біатлоністів виступили куди менш успішно і фінішували практично один за одним: Сєднєв став 39-м, а Семенов і Прима – 41-м і 42-м відповідно.
Після першої особистої гонки стала помітною головна проблема чоловічої команди – відсутність стабільності та швидкості, що дає змогу боротися з лідерами. З огляду на результати спринту, надій на медалі в персьюті практично не було. Попри дві чисті стрільби лежачи, український ветеран не зміг наблизитися до лідерів, а після чотирьох промахів на стійці фінішував лише тридцятим.
Що слід згадати про решту гонок? Андрій Дериземля і в індивідуалці, і в мас-старті єдиним з українців потрапив у топ-20, причому в останню він відібрався єдиним із нашої збірної. Естафетну гонку до активу занести теж не можна: повільний хід не компенсувався точною і швидкою стрільбою – Україна стала тільки 14-ю, пропустивши вперед слабші на папері збірні на кшталт Канади, Болгарії або США. Ближче до закінчення сезону Дериземля пояснив невдачі в першій половині сезону та на чемпіонаті світу в Нове Мєсто.
"Насправді, мотивація в мене завжди велика, але весь час не виходить поєднати точну стрільбу та швидкий біг. У цьому сезоні вдалося впоратися зі стрільбою на певних змаганнях, тому дуже радий, що все склалося. Ми дуже раді за наших дівчат, вони в нас одні з найсильніших. Звісно, хочеться підтягуватися, показувати такі самі результати, але конкуренція в чоловічому біатлоні набагато вища", – зазначав Дериземля після не найвдалішого для чоловіків турніру і сезону загалом.
Андрій Дериземля на вогневому рубежі / Фото: biathlon.com.ua/Maria Osolodkina
Великим контрастом після цього виглядають усі жіночі перегони, адже вже у спринті була зафіксована дуже приємна сенсація для українських уболівальників. Невелика передісторія: 2012 року лідерка жіночого біатлону Магдалена Нойнер заявила про відхід із біатлону у віці 25 років – німкеня хотіла зосередитися на сімейному житті. Після цього вакантне місце домінуючої біатлоністки захопила Тура Бергер. До чемпіонату світу вона підійшла з упевненим лідерством у загальному заліку, перемігши майже в половині гонок.
Перше і друге коло спринту теж йшли за сценарієм норвежки: Міріам Гесснер з Німеччини припустилася двох промахів і практично втратила шанси на успіх, а чиста стрільба Бергер забезпечила їй комфортну перевагу над суперницями. Лише на другій стрільбі вона припустилася промаху, тоді як Олена Підгрушна і Віта Семеренко знову відстрілялися на нуль. На фініші лідерка української збірної лише на 6 секунд випередила імениту "залізну" Туру і принесла Україні перше золото на світовій біатлонній першості за 11 років. Уперше майже за 15 років на п'єдесталі опинилися одразу дві наших спортсменки – Віта Семеренко стала третьою.
Віта Семеренко фінішує у спринті / Фото: biathlon.com.ua/Maria Osolodkina
"Це несподіваний результат для мене і для тренерів, мабуть, теж. Звісно, я мріяла про золото на чемпіонаті світу, але не думала, що це станеться сьогодні й з такими сильними суперниками. Це дуже приємний сюрприз. Ключів до перемоги було кілька, а суперники були дуже сильні, багато з них претендували на перемогу", – прокоментувала Олена Підгрушна результати золотого спринту.
Наступного дня, у персьюті, українки могли розраховувати на повторення успіху, але невдала стрільба Віти Семеренко викинула її з першої десятки. Переможниця спринту дійшла лідером до третьої стрільби, де, на жаль, двічі не влучила у мішень, ставши лише третьою. "Тільки" в такому випадку показує, наскільки високим був на той момент рівень жіночої збірної, адже нав'язати боротьбу за перші місця вони могли чи не кожного разу.
Індивідуальна гонка знову принесла нашим дівчатам медаль – бронза Валентини Семеренко. Тут варто відзначити не тільки успіх команди, але й стабільність. Віта Семеренко фінішувала п'ятою, а Підгрушна і Джима зайняли 11-ту і 13-ту позицію відповідно. Чотири українки в топ-15 – жодна інша команда не могла похизуватися навіть трьома представницями.
Четвірка, яка виступила в індивідуальній гонці, брала участь і в естафеті. Перший етап став дуже позитивним: Юлія Джима утримувала нас в групі лідерів, а норвежки зайшли на штрафне коло. Далі сестри Семеренко вивели Україну в лідери, і все йшло до другої золотої медалі, якби не... Звичайно, Тура Бергер: вона була не лише швидшою за Підгрушну ходом на трасі, але ще і використала всього один додатковий патрон на дві стрільби. Норвежка випередила нашу лідерку майже на 7 секунд на фініші.
Майбутня золота естафетна четвірка / Фото: biathlon.com.ua/Maria Osolodkina
П'ята медаль в чотирьох перегонах для жінок, а чи будуть ще? У запасі залишався мас-старт, куди кваліфікувалися три наших найсильніших біатлоністки: Віта і Валентина Семеренко разом з Підгрушною. На жаль, фортуна вперше відвернулася від дівчат: Валентина провалила перші три кола і знялася з гонки, а ось Віта та Олена боролися до останнього. На останній стрільбі обидві біатлоністки припустили по промаху, у результаті фінішуючи на 4-й і 10-й позиціях. Чиста стрільба практично гарантувала Семеренко бронзу, але не цього разу.
Як продовжився шлях тієї збірної? Чоловіки все ж змогли перервати чорну смугу і двічі до кінця сезону потрапляли на п'єдестал. Жіноча збірна продовжила стабільно набирати очки та готуватися до головного старту своєї кар'єри – золотої естафети на Олімпійських іграх. Так, та перемога в Сочі залишається особливою: перше золото за 20 років, причому вигране на тлі трагічних подій в Україні. Перемога, взята в країні, яка вже через лічені тижні почне військову агресію проти нас.
Олену Підгрушну зустрічають після тріумфального ЧС / Фото: biathlon.com.ua/Stanislav Malkin
Одне золото, одне срібло і три бронзи – в сумі п'ять медалей і третє місце в загальному заліку (поступилися Франції лише через меншу кількість срібних нагород, а Норвегія ж узяла вісім золотих нагород). Так високо Україна більше не підніметься, і завоює за наступні 11 років два золота – Валентина Семеренко у 2015-му і Дмитро Підручний через чотири роки – до речі, перша переможна гонка для чоловічої збірної.
Після 2021 року українці жодного разу не завойовували медалі. Вдалий старт чоловічої збірної у сезоні 2024/25 показує, що у нас є спортсмени, які готові боротися за високі місця і в індивідуальних стартах, і в естафеті. Можливо, пора переривати невдалу серію? Деякі творці того успіху все ще в строю.
Більше чтива на Спорт 24
