"Хлопці плакали від щастя": найкращий форвард ЧС про камбек України в еліту хокею, премію, труднощі у Фінляндії та НХЛ
Форвард збірної України з хокею Данило Трахт в ексклюзивній розмові зі "Спорт 24" поділився емоціями від виходу в еліту чемпіонату світу.
Збірна України з хокею здійснила довгоочікуваний прорив, повернувшись в еліту чемпіонату світу вперше за 19 років. Про залаштунки вирішальних матчів, шалені нерви в роздягальні, розвиток українського хокею під час війни, побут у Фінляндії та любов до гри – в ексклюзивному інтерв'ю з найкращим нападником турніру Данилом Трахтом.
"Якби дивилися матч Польща – Литва з трибун, то це коштувало б нам залишків волосся на голові"
– Насамперед вітаю з виходом в елітний дивізіон! Минуло вже достатньо часу. Коли прийшло повне усвідомлення цього історичного досягнення? Мені здається, що такі речі усвідомлюєш не одразу.
– Дякую за привітання! Я думаю, ми повністю зрозуміємо це тільки наступного року в Німеччині, коли вже безпосередньо будемо там грати. Поки що це така інформація, яку важко повністю осягнути й опрацювати.Одразу після фінальної сирени вся команда шаленіла: хлопці раділи, кричали, співали й танцювали.
– І як довго тривало це святкування?
– Мабуть, усю ніч. Але потім усім потрібно було роз’їжджатися по своїх містах і клубах, тому, на жаль, свято швидко закінчилося.
– Наш вихід в еліту був надзвичайно драматичним і нервовим, бо залежав не лише від нашої збірної, а й від результату матчу Литви. Ви ж той матч дивилися з арени?
– Так, ми провели на арені весь вечір. Наша роздягальня розташовувалася поруч із роздягальнею литовців. Щоразу, коли вони виходили на лід перед черговим періодом, ми стояли в коридорі, підтримували їх, відбивали кулачки й просили, щоб вони виграли.
– У роздягальню до них не заходили?
– Та ні, такого не робили. Але підтримували як могли.
– Коли ви дивилися гру, емоції точно були на максимумі – переживання, нерви...
– Так, це були, мабуть, останні емоції, які взагалі залишилися. Деякі гравці дивилися гру з трибуни, але половина команди залишилась у роздягальні. Я теж не пішов на трибуни. Ми взагалі дивились лише текстову трансляцію, бо наживо було надто нервово. Це коштувало б нам залишків волосся на голові (Сміється). Ми просто сиділи й мовчки оновлювали текстову трансляцію, стежили за рахунком. Так було спокійніше.
– Головний тренер згадував, що в роздягальні після гри дехто навіть плакав. Це правда?
– Абсолютна правда. Хлопці не стримували емоцій, плакали від щастя. Таке досягнення трапляється не кожні 20 років.
– Коли їдеш на такі турніри, завдання-максимум – показати свій найкращий хокей. Але якщо говорити об’єктивно: ви вірили, що зможете вийти в еліту?
– Ми ще минулого року відчули, що спроможні грати на такому високому рівні. Тому цього разу на кожну гру готувалися з однією думкою – забирати три очки. Ми виходили тільки перемагати, а вже потім дивилися на турнірну таблицю.
– Тренер сказав щось особливе вам, коли вже остаточно повернулися в еліту?
– Знаєте, у той момент слова були просто не потрібні. Усі обіймалися, кричали від радості й ділилися чистими емоціями.
– Повернутися в елітний дивізіон – це круто, але ще краще зуміти там лишитися. Бо ось приклад з Великою Британією, яка через рік знову вилетіла назад. Обговорювали вже в команді, як втриматися?
– До цього ще далеко, тож ми поки ні про що таке не говорили.
– Окрім командного тріумфу, вас визнали найкращим форвардом турніру. Наскільки приємно отримати таке індивідуальне визнання? Очікували на такий успіх?
– Дуже дякую. Звісно, кожен нападник потай мріє про таку нагороду і робить усе можливе, щоб продемонструвати свій максимум. Але це важливо насамперед тому, що допомагає команді. Ти намагаєшся викластися на 100%, щоб твої партнери по ланці також могли показати свій найкращий хокей. Тому це заслуга всіх моїх партнерів. Хокей – командна гра і тут усе залежить від колективу.
– У нашій збірній стався приємний дубль – капітана визнали найкращим захисником турніру. Ви закинули 4 шайби на турнірі, а він – 3. Трохи нав'язав вам конкуренцію.
– Так, це подвійна й дуже приємна нагорода для всієї збірної. Оскільки ми граємо в різних амплуа, то розіграли різні номінації, але загалом це успіх усієї команди.
– На вашу думку, чому Україні не вдавалося пробитися до еліти протягом 20 років? Чи впливав на це рівень нашого внутрішнього чемпіонату? Чому ця темна смуга так затягнулася?
– Я не можу казати за всі 20 років, але можу сказати про останні чотири чемпіонати світу, у яких я зіграв. По-перше, ми суттєво додали в тактичному плані. Почали набагато краще контролювати шайбу, навели лад в обороні. Якщо згадати минулий чемпіонат світу, у нас була жахлива статистика реалізації більшості – 0%. На турнірах такого рівня гра в нерівних складах є вирішальним показником. Саме завдяки цим нюансам і виграються чемпіонати. Цього року ми провели серйозну роботу над помилками. Ну і, звісно, відзначу нашого воротаря – його внесок в успіх колосальний, це величезний відсоток нашої перемоги.
– Вплив тренера в це досягнення теж колосальний, думаю.
– Звичайно. Команда будувалася не один рік, і саме цього року це дало свій результат.
– Виходить певний парадокс: рівень нашого внутрішнього чемпіонату не дуже конкурентоспроможний, у ньому грає всього п’ять клубів, але збірна досягла такого потужного результату. Мабуть, вплинуло те, що більшість хокеїстів збірної грають за кордоном?
– Так, як усім відомо, рівень нашого чемпіонату зараз невисокий. І ви абсолютно маєте рацію: великий відсоток гравців виступає за кордоном. У Європі рівень хокею значно вищий, тому з року в рік наші хлопці там прогресують, стають кращими й потім допомагають національній збірній.
– Можна провести певну аналогію з футболом, де чемпіонат більш розвинутий, але збірній ніяк не вдається вийти на чемпіонат світу. З хокеєм у нас абсолютно протилежна ситуація, а команда досягла такого результату.
– Ну, мабуть, ми не можемо порівнювати футбол і хокей. Звісно, хочеться, щоб чемпіонат ставав сильнішим, але, мабуть, зараз це не є пріоритетом в Україні. Це завдання буде вирішувати Федерація хокею в майбутньому.
– До речі, за такий історичний результат збірної передбачені преміальні? Вас мотивували фінансово до турніру, чи це стало приємним бонусом уже після перемоги?
– Так, звісно, за такі високі досягнення у збірній передбачені преміальні. Вони напряму залежать від результату та виконання завдання. Нас точно не образили, все добре (Усміхається).
"Хокей – це моє життя, це те, чим я дихаю і займаюся щодня"
– Наші хокеїсти зазвичай не дуже медійні, про вас взагалі дуже мало інформації. Як почали займатися хокеєм, скільки вам було років?
– Мені було три з половиною роки. Друзі моїх батьків запросили нас подивитися якийсь хокейний матч і після цього вирішили віддати мене на хокей. Батьки хотіли подивитися – сподобається мені чи ні. Як бачите, досі подобається.
– Почати у 3,5 роки – це величезний шлях, а вам зараз лише 23. Чи не виникало за ці майже 20 років бажання все кинути? Можливо, у підлітковому віці? Як вдається стільки років залишатися вірним одній грі?
– Звичайно, в кар’єрі кожного спортсмена бувають дуже складні моменти, але так, щоб аж кинути хокей, то ні, такого жодного разу не було.
– Є фраза, що в хокей грають лише справжні чоловіки. За що ви полюбили цю гру? До того ж ви прийшли дитиною і одразу в професійний спорт, де доводиться багато чим жертвувати: прогулянками з друзями, святами і т.д.
– Чесно кажучи, я б і сам зараз запитав у тієї трирічної дитини, чому їй тоді так припав до душі хокей. Але сьогодні, у свої 23 роки, я можу впевнено сказати, що хокей – це моє життя, це те, чим я дихаю і займаюся щодня.
– Хокей взагалі доволі емоційний вид спорту і, мені здається, що саме це притягує в ньому, так?
– Так, це неймовірна емоційна гра. Як ви бачили наше святкування з литовцями – це емоції, яких ти не отримаєш в іншому місці.
– Батьки в дитинстві розглядали ще якісь варіанти крім хокею? Чи ви одразу рухалися лише в цьому напрямку?
– Колись було одне заняття з карате, але мені не сподобалося. Після цього вже був тільки хокей.
– А є якийсь інший вид спорту, який вас захоплює, у який ви любите грати чи просто дивитися? Зараз, наприклад, шаленої популярності набирає падл-теніс.
– Щоб я прямо сильно полюбляв, то ні. Але влітку я граю в падл, а також у різні ігри з м’ячем. Це для нас і цікаво, і корисно.
– А дивитесь щось інше, чи все переважно про хокей?
– Так, але треба іноді відволікатися від хокею й дивитися щось інше, що відбувається навколо, адже все життя не може крутитися навколо чогось одного.
– Скільки відсотків вашого життя займає зараз хокей?
– Під час сезону – це всі 100%. А от зараз, коли міжсезоння, я намагаюся балансувати десь 50 на 50.
– Як ви відновлюєтеся після виснажливих матчів та тренувань? Як любите проводити особистий час?
– Зараз існує багато методів для відновлення, але особисто для мене найкраще відновлення – це сон. Я дуже люблю поспати і вночі, і вдень. Це моє улюблене заняття..
– Дуже цікаво було б дізнатися про раціон хокеїстів. Чи є у вас в команді людина, яка контролює ваше харчування?
– Так, звичайно, у збірній за це відповідає наш лікар. Він рекомендує, що нам допоможе для відновлення і всякі різні спортивні добавки. Також контролює наш раціон, бо під час гри ми витрачаємо величезну кількість калорій, і їх потрібно одразу відновлювати. Тому спортивне харчування нам тут дуже допомагає.
– А що ви полюбляєте їсти і чи дозволяється вам "налягати" на піцу, бургери, фаст-фуд?
– Це дуже індивідуально. Думаю, усі хокеїсти полюбляють і піцу, і бургери, і суші. Якщо харчуватися винятково корисною їжею, можна просто збожеволіти.
– Ви зараз граєте у Фінляндії, абсолютно хокейній країні. Розкажіть про свій клуб та життя там. До чого було найважче звикати?
– Я живу у Фінляндії вже 8 років – це доволі тривалий час. Зараз виступаю за клуб Рауман Луко з маленького міста, де мешкає близько 35 тисяч людей. При цьому, тут є чотири закриті льодові арени, а взимку в місті ще додатково заливаються дві великі ковзанки на вулиці.
– О, то ви вже й фінську мову знаєте? Вона ж вважається однією з найскладніших.
– Так, я вже вільно розмовляю фінською. Десь п’ять років я вчив мову, щоб почати нормально спілкуватися і ось лише третій сезон поспіль, як я розмовляю в роздягальні виключно фінською. Хочу сказати, що це кардинально змінило ставлення місцевих до мене. Вони почали сприймати мене як свого. До цього все одно відчував, що я не вдома.
– У Фінляндії хокей – це культ. Розкажіть більше про вболівальників, бо на матчах, певно, аншлаги завжди. Ну і ви мене шокували, що на 35 тисяч населення одразу чотири ковзанки. В Україні у великих містах стільки не знайдеш.
– Фінська культура хокею – це як футбол в Україні. Хокей тут спорт номер один, усі за ним стежать, усі полюбляють і знають кожну новину. Наша арена вміщує близько 4,5 тисяч глядачів, і на кожному матчі трибуни заповнені мінімум на 80%. Є вболівальники, які просто приходять подивитися і без особливих емоцій, а є окремий фан-сектор з прапорами й барабанами, який створює просто неймовірну атмосферу.
– На вулицях у такому маленькому місті, мабуть, часто впізнають?
– Так, впізнають часто, але люди розуміють, що коли ти гуляєш чи прийшов у магазин, то хочеш просто відпочити, й зайвий раз не лізуть. Фіни дуже поважають особистий простір, тому можуть просто помахати рукою та піти далі.
– Було щось, до чого тяжко звикали у Фінляндії? Можливо клімат, бо він там доволі суворий і специфічний, погода змінюється декілька разів на годину.
– Клімат дійсно важкий. Взимку дуже і дуже холодно, а сонце встає десь на дві години та й то не щодня. Проте зараз, влітку, тут білі ночі – сонце взагалі не сідає. Країна мені подобається, але все заради хокею. Мабуть, якби не хокей, то не знаю, чи жив би тут.
– А що не так?
– Повністю інший менталітет у людей та й країна з не найпростішим кліматом. Це дуже сміливе рішення для людей, які переїжджають сюди.
– Ви сказали, що абсолютно різний менталітет. А чим фіни суттєво відрізняються від українців?
– Найбільше відрізняється те, що ми такий дружній народ, а фіни більш такі холодні.
– Важко було адаптовуватися, коли тільки приїхали у Фінляндію? Клуб якось допомагав вам? Хто став головною підтримкою для вас у той час?
– Коли я приїхав, то був ще підлітком. Мені було 15-16 років. Дуже допомогло, що я знав англійську мову і були хлопці, які взяли мене під своє крило. Це старші хлопці з команди, які мене всьому навчали, підказували й допомагали.
– Коли остаточно змогли звикнути до життя там і видихнути з полегшенням?
– Мабуть, коли я почав фінською вільно розмовляти.
"Якщо ти не потрапив в НХЛ у віці 18-19 років, то треба бути більш реалістичним. Краще розбити кар’єру на маленькі кроки й упевнено рухатися вгору"
– Якщо говорити про лігу Фінляндії, то яка за силою вона в Європі?
– Вона входить у топ-5 найсильніших у Європі.
– Мрія кожного хокеїста – це НХЛ. Які особисто у вас кар'єрні амбіції?
– Звісно, кожен гравець ставить собі за мету досягти такого космічного рівня. Проте я вважаю, якщо ти не потрапив в НХЛ у віці 18-19 років, то потрібно дивитися на ситуацію більш реалістично. Краще розбити кар’єру на маленькі, послідовні кроки й упевнено рухатися вгору. Одразу замахнутися на НХЛ – це занадто великий стрибок, який під силу далеко не кожному.
Мені дуже подобається швейцарський чемпіонат. Зараз ми бачимо, як виступає збірна Швейцарії на ЧС. Величезний відсоток їхніх хокеїстів грає саме на внутрішній арені, вони прогресують і показують чудові результати на світовому рівні. У майбутньому я був би зовсім не проти спробувати свої сили в Швейцарії.
– А прокидаєтесь вночі заради матчів НХЛ?
– Ні, вночі я ніколи не дивлюсь. Але зранку завжди, коли ми приходимо в роздягальню, то дивимося огляди.
– А чи є у вас кумир, на якого ви рівняєтеся?
– Мені дуже імпонує стиль гри Нейтана Маккіннона з Колорадо.
– До речі, про Колорадо. Вони вилетіли з плей-офф, що для мене стало шоком. Йшли чемпіонат без поразок, а тут таке фіаско.
– Хокей у регулярному чемпіонаті й у плей-офф – це дві абсолютно різні гри. На те він і плей-офф, що тут ніколи не можна гарантовано передбачити переможця. Саме тому цей період є найцікавішим.
– Зараз якраз триває чемпіонат світу (розмова відбулася наприкінці травня, – Спорт 24). Дивитесь матчі? Маєте фаворитів?
– Так, дивлюся. Дуже хочеться, щоб збірна Норвегії пройшла якнайдалі (норвежці поступилися у півфіналі Швейцарії – прим.). Вони зараз показують такий хокей, якого в їхній історії ще ніколи не бачили. Це однозначно найкращий їхній виступ за всі часи.
– Ну і наостанок, якби не хокей, то чим би займалися? Можливо, щось взагалі не пов'язане зі спортом.
– Гарне запитання. Хмм... Насправді я завжди думаю про хокей, тому про таке навіть ніколи серйозно не думав і не розглядав інших варіантів.
Наприкінці розмови Данило попросив мене передати велику подяку нашим воїнам, які обороняють країну. Він сказав, що завдяки ним у збірної є можливість грати в хокей.
Більше про хокей на Спорт 24
Воротар з іншого світу: брав шість Кубків Стенлі, вражав інтелектом, перемагав СРСР і помер від раку