"Що це взагалі таке – сани влітку?": автор рекорду України на ЧС про дитинство на Сихові, загибель сусіда Кобзистого і вагу 0,001 секунди
Ексклюзивне інтерв'ю Спорт 24 зі санкарем Антоном Дукачем, автором найкращого в історії України результату на чемпіонаті світу (12-е місце).
“Перша причина, чому прийшов на санний спорт: там тренування починалися іграми з м'ячем”
– Розкажи, в якому середовищі ти формувався і як прийшов до цього доволі екзотичного для України виду спорту? Знаю, ти виріс на Сихові, спальному районі Львова.
– Частково на Сихові. Я там навчався, але до першого класу ріс в іншому районі. Як виглядав мій вільний час? Мабуть, як і всі хлопці, хотів побігати у футбол. Того, у кого був м’яч, в компанії любили найбільше. А коли він йшов додому, просили, щоб він той м’яч залишив. Напевно, це була перша причина, чому я почав займатися санним спортом – у них була хороша матеріальна база. І тренування починалися іграми з м'ячем: футбол, волейбол, “снайпер”. Певно, так нас заманювали (Сміється). Потім, звісно, залишалися лише витриваліші і сильніші.
– А як дізнався про санний спорт?
– Це, напевно, класична історія: прийшов тренер до школи, зібрав дітей і презентував свій вид спорту. Чесно, я не хотів іти. Подумав: “Що це взагалі таке – на санках влітку?!”. Але кілька моїх друзів почали займатися. Бачу – нема з ким гуляти. Думаю: куди вони поділися? Дізнався, що вони там футбол на початку тренування грають, подумав, що і собі хочу. Так і почалося (Усміхається).
– А що все-таки втримало на цій секції, а згодом надихнуло пов’язати зі санним спортом своє життя?
– Напевно, надихнули перші мінімальні успіхи і близькість до лідерів. Бо на перших змаганнях я став четвертим і поступився лише досвідченим суперникам, які вже на той час їздили на міжнародні старти.
Розумів, що наша жіноча збірна дуже потужна на той час була, а в одномісних санях серед чоловіків були доволі скромні результати. Тож було дуже цікаво спробувати себе. У нас дуже потужна дисципліна. Коли був малим, то дивився на дорослі траси і думав: “Я ніколи в житті звідти не спущуся. Настільки страшно і високо!”. Наприклад, тут, у Німеччині наш старт на 7 віражів вищий, ніж для “двійок”. У кваліфікації чемпіонату світу людей 5 впали вже на п’ятому віражі.
Коли розумів, що вже випереджав досвідченіших хлопців зі збірної на старті, це додавало мотивації розвиватися.
“На кілька міліметрів на віражі не туди зайшов – і перевернувся або втратив тисячні секунди”
– На чемпіонаті світу в німецькому Альтенберзі у першій спробі ти продемонстрував 16-й результат, але в наступному заїзді зміг покращити результат і фінішував 12-м. Які корективи вносив? І які особливості треку в цьому місті?
– Трек в Альтенберзі доволі специфічний. Він довгий, має багато поворотів, особливо у верхній частині, які впливають на розгін. Ціна помилок дуже висока. Зокрема, на четвертому повороті дуже складна робота. Якщо на трасі переважно з відчуттям легеньким працюєш, то на цьому віражі маєш 80% своїх сил витискати, щоб вдало проїхати цей початок.
Перший заїзд мені вдався доволі гарно, бо дуже хотів себе добре проявити. Так і вдалося – кваліфікувався у фінал. Під час другої спроби був більш розслабленим. До речі, кілька санкарів, які йшли лідерами після першого заїзду, у наступному “посипалися”. Важливо, що у нас були хороші тренувальні збори перед ЧС.
За кілька днів перед світовою першістю погода була дуже мінливою, і через це важко було забезпечити, щоб лід був дуже швидким. Доводилося підлаштовуватися. І мені, і Андрієві Мандзію (партнер по збірній України, – ред.) це добре вдалося.
Коли швидкість змінюється, доводиться робити менші навантаження на санки. Але в тому і полягає ризик. Якщо натиснеш заслабо, то можеш перекинутися. На кілька міліметрів на віражі не туди зайшов – і перевернувся або втратив тисячні секунди. Цікава історія: у категорії U-23 латвієць посів друге місце – німець в нього виграв одну тисячну секунди і став чемпіоном світу.
– Чи дуже повпливали на результат ЧС оці зовнішні фактори?
– Під основної дисципліни не дуже, але день перед тим ми змагалися в спринті. Погода була не дуже приємною, і траса ставала повільнішою з кожною хвилиною. Відповідно, ті, хто їхав в числі перших, міг краще себе проявити. Мені не вдалося потрапити в топ-15, бо спринт – така дисципліна, де відрізають 20 секунд стартового відрізка. А це по суті моя сильна сторона, якою я забезпечую собі хороший результат. Посів 20-е місце – це навіть краще, ніж те, на що очікував.
– Яка у тебе була максимальна швидкість на ЧС в Альтенберзі?
– Чесно кажучи, не стежив. Сама траса не є дуже швидкою, вона більш робоча. Якщо не помиляюся, близько 121-122 км/год.
– Як загалом оцінюєш свої результати у поточному сезоні?
– Він для мене почався доволі потужно: 13-е місце на етапах Кубка світу у Ванкувері і Лейк-Плесиді, бронзова медаль на Кубку націй. А от після нового року 2 етапи КС були не найкращими. Можливо, морально не встиг оговтатися від трагічних подій, які трапилися під час перебування вдома. Хоча не хочу з цим пов’язувати результати. А от на чемпіонаті світу все склалося: і удача, і перфоманс, виконання на трасі. Зізнаюся, не очікував такого високого результату.
До речі, у загальному заліку Кубка націй я наразі лідирую після 5 етапів, Андрій Мандзій йде другим.
“Якби мамина напарниця знехтувала повітряною тривогою, того дня була би ще одна жертва”
– Коли ти перебував у рідному Львові, росія здійснила ракетну атаку на твій район Сихів. Знаю, твоє житло постраждало. Розкажи, будь ласка, трохи детальніше про той темний день.
– Ми заховалися за правилом двох стін. Розуміли, що нехтувати тривогою не можна. Коли почули потужність вибухів, здалося, що це прямо в наш будинок прилетіло. Але пощастило.Та не всім. У нашій квартирі повибивало вікна, але це не найстрашніше. Скло вже замінили, все ок.
А от дуже шкода, що загинув чоловік з сусіднього будинку – екс-гравець збірної України з баскетболу Віктор Кобзистий. Велика втрата. У сусідньому будинку також постраждав брат однокласника. У людей машини погоріли. МАФ, в якому працює мама, відновленню не підлягає. Того дня була не мамина зміна. І, на щастя, її напарниця не пішла на роботу через ракетну небезпеку. Якби знехтувала тривогою, то була би ще одна жертва.
Фото Андрія Садового
– Чи цікавляться іноземні колеги війною в Україні, чи вже втратили інтерес?
– Цікавляться вже не так активно. Але стараємося спілкуватися і з міжнародною федерацією, і особисто з колегами. Давати інтерв’ю іноземним ЗМІ. Доносити правду. Не дозволяти забувати. І нагадувати, що війна близько. Вона не завершилася, а ситуація, навпаки, погіршується.
– Ти вже трохи згадав про передсезонну підготовку: де відбувалася і чи достатньо її було?
– Підготовка була дуже потужною: як в Україні (загальна фізична підготовка і технічні сани) так і на трасах в Латвії, Австрії. Цього, як мінімум, було достатньо, щоб не зразу їхати на змагання.
– А зараз який календар?
– Після чемпіонату світу залишилися в Альтенберзі, тут буде наступний етап Кубка світу. Потім їдемо в Оберхоф. І два заключні етапи будуть в Сігулді.
Інші інтерв'ю Марічки Кулачковської