"Включайся, бо все – глина": дворазовий олімпійський чемпіон – про Ігри-2024, відсутність масажиста і повернення до збірної
Юрій Чебан вважає виступ веслувальників на Олімпіаді задовільним, проте, як пояснив Спорт 24, не хоче миритися з людьми, які працюють не на розвиток спорту, а для власних забаганок.
Найуспішніший український веслувальник Юрій Чебан знає секрет перемог на найважливіших стартах у житті. Дворазовий олімпійський чемпіон, дворазовий чемпіон світу, він жодного разу не перемагав на чемпіонатах Європи. З його вмінням підходити до головних змагань можна було сподіватися, що принаймні на Олімпіаді в Токіо він піде за черговою перемогою. Втім, каноїст несподівано вирішив зупинити спортивну кар’єру.
Але зі спорту не пішов. До Ігор у Японії він вже готував команду в якості головного тренера збірної з веслування на байдарках і каное. Під його керівництвом збірна України завоювала 10 медалей чемпіонатів світу (3 золоті, 2 срібні, 5 бронзових), 17 медалей чемпіонатів Європи (3 золоті, 4 срібні, 10 бронзових). Дует Людмила Лузан – Анастасія Четверікова (Рибачок) у Токіо-2020 здобув срібну нагороду, а у Парижі-2024 повторив успіх трирічної давнини. Для веслувальників нагорода у Франції стала єдиною, хоча сподівання в уболівальників були принаймні на ще одну медаль.
– Пане Юрію, ви, як колишній головний тренер збірної, яку дасте оцінку виступам веслувальників на Олімпіаді?
– Якщо коротко, то виступ загалом можна назвати задовільним. Є срібна медаль в каное-двійці на 500 метрів, на цій же дистанції четвірка байдарочників стала четвертою.
– Були також сподівання на вдалий виступ Людмили Лузан на 200-метрвіці, але вона зазнала травми. Четвірка байдарочників у складі Олега Кухарика, Дмитра Даниленка, Ігоря Трунова та Івана Семикіна довгий час йшла в медальній зоні, але не витримала темпу на фініші.
– Детальніше мені важко проаналізувати, бо я не опікую зараз команду і не знаю внутрішньої кухні. Але, звичайно, спілкуюсь зі спортсменами і певною мірою знаю про процеси в команді. Ці екіпажі, байдарка-четвірка і каное-двійка, склалися за моєї каденції головного тренера.
Хлопцям не вистачило зовсім небагато. Були певні проблеми з підготовкою. Наскільки мені відомо, то Федерація каное України посварилася з польською федерацією і довелося скасувати останній передолімпійський збір у Польщі. Зіграла, мабуть, негативну роль і відсутність на Іграх кваліфікованих масажиста й медика.
– Вони мали бути в команді веслувальників?
– На Олімпіадах у Пекіні, Ріо й Токіо вони були. Звичайно, їхня відсутність могла вплинути на остаточний результат. У кожному заїзді спортсмени викладаються максимально. Фінал, за правилами, відбувається за дві години після півфіналу. За цей час можна швидко відновитись за допомогою якихось приладів, масажу, якихось медичних препаратів. І якщо певна складова з цього комплексу відсутня, то відновлення відбувається не досить ефективно. Тобто знову показати максимальну швидкість дуже важко.
– Хто має входити в команду?
– Класичний склад команди – це тренер, спортсмен, масажист, фізіотерапевт, медик і хтось з широкого профілю, зазвичай водій, який носить човни, ремонтує їх і так далі. Тобто в нас у звичайному житті чемпіонатів світу, Європи, звичайних переїздів кудись із однієї локації на іншу – все це є.
– А на Олімпіаді, виходить, вирішили зекономити?
– Мені ця інформація не відома, я не знаю, в чому тут справа. На мій погляд, це запитання треба ставити тим людям, які узгоджували склад команди і затверджували його.
– Тобто якби були масажист, фізіотерапевт, медик і хлопці самі не тягали човен, то четвірка могла поборотися за медалі?
– Зараз важко сказати. Дуже легко стверджувати, що могло бути в минулому. Зараз ми не про це кажемо. Можна говорити про інше. Коли Олімпійські ігри відбуваються раз на чотири роки, то треба передбачити всі деталі, з якими можуть зіштовхнутися спортсмени. Тим більше, якщо Олімпійські ігри відбуваються не десь на іншому материку, не в Китаї, не в Японії, не в Америці, а у Європі. Тобто можна, грубо кажучи, машиною з Києва доїхати до Франції, всіх привезти, розселити навіть поза межами олімпійського селища, але щоб всі і все було під рукою.
– Перед Іграми у Токіо ви створили пару Лузан – Четверікова. За яким принципом формуються дуети?
– Виправлю вас. Екіпаж створювали Сергій Іванович Батуманкоєв, Микола Іванович Мацапура і я в тому числі. Відібрали найкращих за підсумками чемпіонату України – Людмила й Анастасія на той час їхали приблизно однаково. Рішення посадити їх у двійку виглядало логічним. Треба було їх підлаштувати одну під одну. Це дуже непросто. Тим більше, що вони обидві гребуть з одного боку, а класично двійка має складатися зі спортсменів, які веслують з різних боків.
– Обидві правиці, так і перевернутися можна.
– Ні, це виключено. Спортсменки вже досвідчені і вміють гребти правильно. На той момент дивилися на їхні антропометричні дані – це перше, на що звертає увагу тренер. Розмах рук, вага, м'язовий потенціал – це все присутнє у дівчат. І вони ще й стабільні психологічно. Вишенька на торті. На кожних змаганнях вони підсилюють цю стабільність, не переживають, контролюють свої дії, гонку, бачать своїх суперниць. Це все приходить з досвідом, а вони вже мають за спиною два олімпійські цикли. Це унікальні спортсменки.
– У Рибачок на Олімпіаді була неприємна ситуація, коли її змусили заклеїти напис на човні "Я – українка". Як на мене, то ніякого політичного підтексту немає.
– Я теж не бачу, але є міжнародні правила, які регламентують такі надписи. Може бути напис країни, а все інше підпадає під пропаганду чогось неспортивного, того, що не стосується спорту. Якби на інших човнах було написано "Я – француженка" чи "Я – американка", то була б така сама реакція організаторів.
– Пане Юрію, ви доволі рано завершили спортивну кар’єру. Чому?
– Можливо і зарано, але вже справа була зроблена. Дистанцію 200 метрів зняли, тому і рішення прийняв відповідне.
– У чоловіків скасовують дистанцію 200 метрів, жінкам її додають. З чим пов’язані такі зміни?
– Вони відбуваються постійно. В історії веслування було багато нововведень в олімпійській програмі. Колись на перших Іграх веслували 10 кілометрів. Зараз дистанції скорочують. Це робиться для зацікавленості людей до виду спорту, юних спортсменів, щоб програма змагань була насиченою й цікавішою. У міжнародній федерації є свої аргументи. Звичайно, я цьому не радів, бо був найкращим у своїй дисципліні й міг далі розвиватися.
На змінах відбивається й прагнення МОК до гендерної рівності. Щоб у дівчат і хлопців була рівна кількість дистанцій. Так у каное, так само й у байдарці.
– Ви пішли з водної доріжки в 30 років. По 30 років буде Людмилі Лузан і Анастасії Рибачок на Іграх у Лос-Анджелесі. Є занепокоєння, що й вони можуть залишити спорт. Часом не знаєте, налаштовані дівчата поборотися за медалі на Олімпіаді в США?
– Скажу так: якщо в жіночому екіпажі каное-двійки в Лос-Анджелесі у нас буде медаль, то неважливо, хто сидітиме в човні. Головне, щоб ця нагорода була. Бо все одно виграє Україна.
У спорті ж все вирішує конкуренція. На Олімпіаду їдуть найкращі. Сьогодні це Людмила й Анастасія. Якщо вони будуть найкращі в наступному олімпійському циклі, то і в Лос-Анджелесі представлятимуть країну. Не вийде в них, то змагатимуться інші спортсмени. Погодьтеся, трохи дивно, коли на третій-четвертий цикл їздять одні й ті самі спортсмени. Тоді створюється враження, що в Україні або людей немає, або тренери щось неправильно роблять.
– А є у нас веслувальники, які можуть скласти конкуренцію сьогоднішнім чемпіонам?
– Звісно, що є потенціал, є резерви, але вони не такі, які були до війни. Багато людей пороз'їжджалося, як спортсменів, так і тренерів. Але попри обставини, є в байдарці гарні хлопці, які можуть підсилити екіпажі. У каное є дівчата, які досить непогано виглядають. До речі, землячку Людмили Лузан Ірину Федорів – вона з того ж клубу Івано-Франківська, можу відзначити.
– Пане Юрію, а скільки в нас узагалі центрів підготовки веслувальників на байдарках і каное?
– Я не можу з вами поділитися такою інформацією. Її, по-перше, в мене немає, а по-друге – її має надати українська федерація веслування. І щось мені підказує, що й там нею не володіють. Було б краще, щоб вони контролювали цей процес.
– Щось підказує, що ви пішли з посади головного тренера збірної через певні непорозуміння з керівництвом федерації веслування.
– Пішов якраз через власні переконання: у мене немає довіри до людей, які зараз прийшли в наш вид. Вони не працюють на розвиток спорту, а тільки для власних забаганок.
– Ситуація може змінитися. Після Олімпіади звично оголошують конкурси на посаду головних тренерів з видів спорту. Будете подавати заявку?
– Будемо пробувати. Ситуація така, що самі тренери і спортсмени приходять до мене і кажуть, що Юра, потрібно вже включитись, щось робити, змінювати, бо все – глина.
Ексклюзиви Олімпіади-2024 на Спорт 24