"Намагався не усміхатись, щоб здатись "чотким пацаном": Середа – про Олімпіаду-2024, розчарування і фото свого будинку, куди "прилетіло"
Ексклюзивне інтерв’ю Спорт 24 з наймолодшим в історії чемпіоном Європи зі стрибків у воду та учасником Олімпійських ігор у Парижі Олексієм Середою.
"Тренери, як і я, мріяли про нагороду, але неповноцінна підготовка дала про себе знати"
– Олімпійські ігри вже завершились. Як взагалі оціниш свій виступ на цьому турнірі?
– Загалом, знаєте, міг би краще. Розчарований результатом і в синхронних стрибках, і в індивідуальних, але на це є причина. Напередодні я отримав травму, яка мені завадила показати свій найкращий результат. План підготовки був повністю змінений і стояло питання, чи буду я взагалі виступати на Олімпійських іграх. Тому, в принципі, якщо дивитись на результат з урахуванням травми, то нормально і навіть добре, але я готувався до цього старту три роки і в підсумку без медалей, тож прикро...
– Але коли вже вирішили, що поїдеш на Олімпіаду, то які перед тобою цілі ставив тренер? Все-таки здобути медаль чи покращити результат у порівнянні з минулими Іграми?
– Звичайно, вони розуміли, що я неготовий. Усвідомлювали, що у мене була травма, я не тренувався і не виконував той об'єм роботи, який виконували інші спортсмени для підготовки. Впевнений, що тренери хотіли та очікували на медаль. Вони, як і я, мріяли про нагороду, але, на жаль, ця неповноцінна підготовка дала про себе знати. У синхронних стрибках я завалив один стрибок і в індивідуалі там також не дуже гарно пройшовся.
– Які взагалі залишились враження від Олімпіади?
– Ну взагалі, якщо не брати мої результати, то позитивні. Мені все сподобалося. Вайб там прикольний в селищі, атмосфера така товариська. Було місце, де каву з іншими можна випити і поговорити. Прикольно було.
– Але досить багато спортсменів критикували умови в Парижі. Комусь їжа не подобалась, комусь відсутність кондиціонерів у кімнатах заважала. Ти теж казав, що харчування було не дуже...
– Ну так, були такі моменти. Їжа виявилась дійсно гіршою, якщо порівнювати з тією, що була на Іграх у Токіо. Кондиціонер у номерах точно не завадив би, адже пару днів у Парижі було спекотно. Але вже як є. Загалом, якщо так брати, то в Парижі селище мені сподобалося більше тим, що там були велосипеди і місця для відпочинку.
У Токіо такого нібито не було, але якщо і було, то тут більше сподобалось. У Парижі більше вайбових містечок, де можна посидіти, поспілкуватися, подивитись. Тож якщо порівнювати за умовами, більше сподобалась Олімпіада в Токіо, але за атмосферою, то, все ж таки, у Парижі, бо там було веселіше.
– Чим взагалі займалися в олімпійському селищі?
– Гуляли, спілкувалися з іншими спортсменами, відпочивали. Якихось грандіозних подій там не було.
"Моя мета – це олімпійська нагорода. І от коли вона буде, тоді я отримаю нові емоції"
– Ця Олімпіада була другою у твоїй кар'єрі, ти їхав вже у статусі лідера. Це додавало тобі додаткового тиску та відповідальності?
– Чесно, ні. Адже я розумів, що у мене була травма і я просто хотів відзмагатися. Приблизно так само все відбувалося, як і на попередній Олімпіаді. Емоції дуже схожі. Але вищі очікування мене навпаки мотивують, бо є до чого працювати.
– Згадай свої емоції, коли ти дізнався, що поїдеш на Олімпійські ігри в Токіо.
– Для мене це було дуже несподівано. Я виборов ліцензію у 13 років і це була якась сенсація. Раніше я змагався на рівні чемпіонатів України. Мене поставили виступати на дорослих чемпіонатах світу та Європи. Я взагалі не очікував, що можу потрапити у фінал, але якимось чином це вдалося. Я у 13 років виграв чемпіонат Європи і став наймолодшим європейським чемпіоном в історії. Ось це і плюс олімпійська ліцензія, тому що на тому чемпіонаті Європи розігрувались путівки на Олімпіаду. Сам факт того, що я виграв дорослий чемпіонат Європи, вразив.
Щоб ви розуміли, перед чемпіонатом Європи я навіть не знав, що розігрувались олімпійські ліцензії. Але то були круті емоції. Як зараз пам'ятаю ті події, адже для мене то було щось недосяжне.
– Пишався собою в цей момент?
– Так-так, але я не показував цього (Сміється). Я був дуже задоволений результатом. Ходив, а мене просто розпирало зсередини. Намагався не усміхатись, щоб здатись "чотким пацаном". Зараз, коли згадую, то досі дуже приємно.
– Цього разу емоції були спокійніші?
– Уже не такі, бо планка вища, більші очікування. Звичайно, якби я зараз виграв Олімпійські ігри, то радів би так само. Раніше мене цікавили медалі чемпіонатів світу та Європи, бо це було щось недосяжне. Зараз моя мета – це олімпійська нагорода. І от коли вона буде, тоді я отримаю нові емоції.
– У чому полягала основна відмінність підготовки до Олімпіади в Парижі і в Токіо, якщо не брати до уваги травму?
– По-перше, у мене тепер потужніша програма. Після Токіо з'явилися три нові стрибки із складнішим коефіцієнтом. Ну і загалом я почав більше уваги приділяти фізичній підготовці, більше качаюсь. Адже коли мені було 16 років, ще не можна працювати з великою вагою, бо травмуєш собі спину, шию, плечі, все що завгодно. Також я більше почав працювати з вагою.
"Я почав стрибати за тиждень до Олімпіади, і був шанс, що плече знову вилетить"
– Ти після своїх виступів давав досить такі емоційні коментарі журналістам. Після синхронних стрибків сказав, що будеш звинувачувати себе до кінця життя. Ті слова сказані більше на емоціях, чи досі так вважаєш?
– У той момент були присутні емоції, адже я був дуже розчарований. Мені хотілось комусь висловитись і все сказати, адже дійсно відчував якусь провину за те, що завалив стрибок. Там залишалось геть трохи – 10 балів для того, щоб посісти третє місце. Це майже нічого. Якби я зробив на пару балів краще, то медаль була би в нас.
Після цього вийшов до журналістів і сказав, що я такий поганий. Чи буду себе звинувачувати до кінця життя? Думаю, що все одно, згадуюючи ці події і цей виступ, картатиму себе. Не те, щоб я кожного дня ходив і про це думав. Але якщо про це згадаю, то, звичайно, буду звинувачувати. І себе підвів, і команду, і Кірілла Болюха в першу чергу, адже він добре відстрибав.
– Він розраховував на медаль?
– Та ми всі на неї розраховували, якщо чесно. У нас на чемпіонатах світу така сама конкуренція, ті самі спортсмени. У нас на ЧС є вже дві медалі: у Фукуоці ми посіли друге місце у синхронних стрибках і в Досі стали третіми. Ми дійсно бачили, що в нас були величезні шанси на медаль, але, на жаль..
– Кірілл якось підбадьорював тебе після результату в синхронних стрибках?
– Так, він мене заспокоював. Ми розуміємо, що таке може трапитися будь з ким. Якщо Кірілл погано стрибне, а я добре, то я так само його підтримую, тому що ти почуваєшся гірше, коли погано стрибаєш. Ми один одного підтримуємо і допомагаємо.
– Уже аналізував, у чому була причина помилки: травма чи психологічне налаштування?
– І те, і те, але в першу чергу – це травма. Адже всі плани підготовки були зруйновані. Ми взагалі зробили не ті об'єми стрибків, які мали зробити до Олімпійських ігор. Я там почав стрибати з 10-метрової вишки за тиждень-півтора до початку змагань. Я дуже довго відновлювався. Лікарі мені пришили суглобову губу плеча, яка відірвалась. Після цієї операції я ходив з бандажем і рука була в статичному положенні. Я так ходив протягом місяця, потім ще півтора-два місяці відновлювався. Коли вже зняв бандаж, то навіть не міг руку нормально підняти. Я поки відновив об'єм рухів, поки розтягнув, поки закачав.
І дійсно, я почав стрибати за тиждень до Олімпіади і був шанс, що плече знову вилетить. Якщо враховувати травму, то слава Богу, що я взагалі виступив. Але все одно розчарований, адже бачив, що навіть попри травму у мене був шанс. Можливо, він дуже малий, але дійсно був.
– Думав про те, яким був би результат, якби не травма?
– Так, я впевнений, що він був би кращим. Не можу казати 100%, що якби не було травми, то в мене була би медаль, але шанс на медаль був більший. Після травми я не тренувався і шанс на нагороду був 10%, натомість якби я підготувався, то приблизно 50%. Тренуваннями я би підвищив свій шанс на здобуття олімпійської нагороди.
– Погоджуєшся з фразою, що можеш на 100% бути готовим фізично, але якщо не готовий морально, то нічого не вийде?
– Так, 100%. Морально деколи навіть важливіше, особливо у стрибках у воду. Фізично, звичайно, також, але от більш морально, мені здається. Адже у нас координація і треба себе заспокоювати перед стрибком, вміти налаштовуватись. Також дуже важлива впевненість у собі, тому що коли ти невпевнений і маєш страх, то погано стрибаєш. А от коли нічого не боїшся і сміливо стрибаєш, то результат кращий, як показує практика.
Але все одно неможливо бути повністю безстрашним. У мене не було жодних змагань, щоб я не боявся. Завжди страх присутній, мандраж. Буває таке, що аж голова паморочиться від страху. А буває, що ти цей страх у собі переборюєш і впевнено стрибаєш.
– Як ти взагалі налаштовуєш себе перед стрибком?
– Коли я розумію, що мені прямо дуже страшно і їде дах, то роблю глибокий вдих і потім повільний видих. Якщо не допомагає, то ще роблю два-три рази. Мені це дійсно допомагає. Я себе так заспокоюю. І ще намагаюсь не думати на майбутнє, адже коли починаєш себе накручувати і думати: "А якщо я зараз класно стрибну, то що подумає моя мама, або в мене буде шанс здобути нагороду. Ну або навпаки, якщо я погано стрибну, то тренер розчарується". Тут головне себе не накручувати і все буде добре.
– У вашій команді є психолог? Чи проводить він з вами якісь додаткові розмови перед важливими стартами?
– Так, є. Кому прямо потрібна ця бесіда, то проводить. Мені ні, адже я сам себе налаштовую. Є такий тип спортсменів, які приїжджають на змагання і вже себе настільки накрутили, що не можуть спати і їм погано. А в них змагання аж за тиждень. У мене такого немає. Я починаю хвилюватись вже під час змагань. До цього я себе почуваю, як і на тренуваннях. У кожного по-різному, тому кому потрібний психолог, той і телефонує.
Перед Олімпійськими іграми нам психолог допомагала і розповідала, як правильно реагувати, що треба робити, а що ні.
– Чи присутній психолог з вами безпосередньо на змаганнях і чи є у цьому потреба?
– Ну от коли ми їздимо за кордон, то немає, але інколи він приїжджає до нас у басейн. Чи є потреба? Комусь потрібно офлайн спілкуватись, а комусь спілкування в кабінеті. Особисто мені байдуже. Для нас тренер свого роду теж психолог, який намагається налаштувати та підбадьорити.
– А якою була атмосфера безпосередньо під час змагань: більш дружньою чи все-таки конкурентною?
– Поза змаганнями конкуренцією навіть і не пахло, але під час – дуже конкурентна. Усі розуміють, що як тільки починаються виступи, то зараз ми суперники. Будемо друзями після змагань.
"Нам потрібно шукати талановитих дітей"
– Кого вважав найбільшими конкурентами? Китайців?
– Так, але там багато було конкурентів. В індивідуалі найбільшим конкурентом вважав китайця Цао, який виграв все ж таки. У синхронних стрибках теж китайці конкуренти.
– Чи реально нам наздогнати Китай?
– Думаю, що нереально. У нас немає стільки людей. У Китаї відбір кращий, а у нас такий спорт, у якому це дуже важливо. Нам потрібно шукати талановитих дітей, адже якщо в дитини проблеми з координацією, зайва вага чи високі батьки, то таке собі.
– На Олімпіаді ти спілкувався з іноземними журналістами. Чи запитували вони про війну в Україні?
– Мене навіть якщо і не запитували, то я все одно розповідав про війну. Але багато журналістів запитували, як ми готувалися і наскільки це було складно. Я намагався розповідати так як є, адже це жахливо. Доносив меседж, чому не можна допускати російських спортсменів. Це для того, щоб світ був у курсі подій та не забував про війну. У нас стільки спортсменів тренується у надзвичайно важких умовах, тому, я вважаю, що міжнародна спільнота має про це пам'ятати. А для цього ми, спортсмени, маємо нагадувати.
– А самі спортсмени запитували?
– Так, але я і сам показував різні фото і з Миколаєва, і фото свого будинку, в який був приліт, показував. Одна справа, коли вони бачать фото чи відео з Instagram, а інша, коли я їм показую фото зі своїм обличчям та голосом, які зроблені мною. Вони це геть по-іншому починають сприймати.
– Часто спортсмени після завершення однієї Олімпіади починають готуватися до наступної. Ти теж, чи про це ще рано говорити?
– Так само. Олімпіада – це найважливіші змагання у житті кожного спортсмена. Чемпіонати світу та Європи – це все, звісно, добре, але це більше підготовка до Олімпійських ігор.
– Поясни, у чому полягає важливість Олімпіади для спортсменів, адже ти сам казав, що на чемпіонатах світу, по суті, конкуренти ті самі?
– В Олімпійських іграх величезна історія. Приїжджають всі спортсмени, змагаються між собою, дружня атмосфера. Можна сказати, що Олімпіада – це грандіозне спортивне свято. Ну так має бути. До Олімпійських ігор всі спортсмени максимально готуються. Це титул, статус: "Олімпійський чемпіон".
– Чим плануєш займатись ось зараз, після Олімпіади?
– Найближчий старт у мене через рік, якщо я не буду брати участь у чемпіонаті України, тому просто відпочиваю. Зараз вдома, у Миколаєві, гуляю з друзями, знімаю відео в TikTok, проводжу ефіри. У мене тут потужні плани.
Ексклюзиви Олімпіади-2024 на Спорт 24