Минає лише третій рік відновленої незалежності України. Майже кожен з нас – мільйонер. Гіперінфляція змушує Національний банк випускати купоно-карбованці номіналом 100, 200, а згодом і 500 тисяч.

У той же рік легким помахом руки тодішнього президента Леоніда Кравчука Україна втрачає ядерний статус. Зокрема, передає Росії боєголовок на 100 мільярдів доларів, за що отримує компенсацію 980 мільйонів – 1 % від суми.

Цього “старшим братам” виявилося замало і влітку 1994 вони вперше спробували відкусити від України Крим. Тоді півострів вдалося відстояти мирно, хоча пряме військове протистояння в якусь мить здавалося неминучим.

Врешті, у тому таки 94-му Леоніда Кравчука на посаді президента України змінив його тезка Кучма. Тож приводів для радості в українців тоді було не багато. Як це часто буває, справжньою віддушиною став спорт.

Перші спортивні успіхи

Саме в 1994-му футбольна збірна України провела свої перші офіційні матчі. У кваліфікації на Євро-96 підопічні Олега Базилевича поступилися Литві, а вже під керівництвом Йожефа Сабо зіграли внічию зі словенцями та розгромили Естонію 3:0.

На тоді ще Республіканському стадіоні київське Динамо у груповому етапі Ліги Чемпіонів знаково здолало московський Спартак 3:2, завдяки голам Леоненка і Реброва. З групи, де ще грали Баварія та ПСЖ, Динамо не вийде, утім свій перший гол на євроарені тоді заб’є 18-річний Андрій Шевченко.

Проте, найгучніший спортивний успіх потішив українців ще на початку 1994-го. 12-27 лютого норвезький Ліллехаммер приймав зимові Олімпійські Ігри. Це перша Олімпіада в історії на яку українці поїхали представниками власної незалежної держави. 37 спортсменів у 10 видах спорту і … обмаль шансів на нагороди.

Ліллехаммер-94

Ігри-94 багато у чому були унікальними. Вперше МОК вирішив розділити зимову та літню Олімпіади, тож змагання у Ліллехаммері відбувалися усього за 2 роки після попередніх ігор в Альбервілі. Попри те, що на мить проведення Олімпіади-92 Україна вже була незалежною державою, там ще виступила так звана "Об’єднана команда колишніх радянських республік". Відтак у Ліллехаммері, крім України, була ціла когорта дебютантів: згадані ексреспубліки СРСР, Чехія і Словаччина, які теж розділилися, Боснія та Герцоговина, Ізраїль, Східний Самоа, Трінідад і Тобаго…

На церемонії відкриття синьо-жовтий прапор із написом “Ucraina” ніс фігурист Віктор Петренко – чемпіон Альбервіля-92. Де-факто, саме Віктор став першим представником незалежної України, який здобув олімпійську медаль, проте в історію він увійде як чемпіон від “Об’єднаної команди”.

За медаллю у біатлоні без лиж і черевиків

Першою ж без усіляких “але” українською призеркою Олімпійських ігор стала Валентина Цербе. 27-річна біатлоністка не повинна була навіть їхати на Ігри.

“Напередодні Олімпіади я перебувала на самопідготовці – їхати на змагання не збиралася. Прибула у грудні на відбір, двічі виграла гонку. Тренери хитали головою: "Випадково". Мовляв, коней на переправі не міняють, у склад мене не візьмуть. Хтось дивувався і вигадував, начебто я чогось наїлася – натякали на допінг, – згадує Цербе-Несіна.

Та навіть коли Валентину таки взяли до Норвегії, виставляти її у спринті не планували. В останню мить тренери вирішили замінити Олену Петрову, щоб перевірити кондиції Цербе перед майбутньою естафетою (українки, згодом, фінішують там 5-ми).

Для Олімпіади Валентині довелося позичити лижі у іншої біатлоністки Ніни Лемеш, а черевики – у лижниці Марини Пестрякової, які ще й були завеликі для Валентини. Про вибір змазки для для лиж навіть не йшлося. Та її головним козирем стала не швидкість на трасі, а стрільба зі старенької гвинтівки Іжевського заводу.

Із 69 біатлоністок, які стартували у спринті закрити усі мішені змогли лише 8 і Цербе стала найкращою серед них. Українка показала третій результат, програвши лише 0.1 секунди власниці срібла білорусці Парамигіній. Чемпіонкою тоді стала Міріам Бедар із Канади. Зайве говорити, що медаль Валі виявилася справжньою сенсацією.

“На мене ніхто не ставив. Єдиним українцем на моєму нагородженні був двоєборець із Ворохти Олександр Просвірін, товариш мого тренера. На щастя, він захопив із собою український прапор”.

17-річне диво на льоду

Нагородження Цербе не єдиний раз коли організаторам Олімпіади знадобився український прапор. В той же день коли Валентина взяла свою історичну бронзу, на Іграх стартували змагання фігуристок.

17-річна українка Оксана Баюл приїхала в Ліллехаммер у статусі сенсаційної чинної чемпіонки світу і однієї з небагатьох реальних сподівань України на медаль. Наставниця Баюл Галина Змієвська настільки оберігала вихованицю, що навіть не відпустила її на церемонію відкриття, аби та не застудилася.

Втім навіть попри перемогу Баюл на чемпіонаті світу за рік до Олімпіади, фавориткою змагань її не вважали. Усі фахівці ставили на Ненсі Керіган. Талановита американка тоді була супер популярною. На весь світ гудів скандал з нападом на Ненсі, організованим її партнеркою по команді США Тонею Хардінг (у 2017 про цю історію змінуть оскароносний фільм “Я, Тоня”).

Так от, її потенційну перемогу у Ліллехаммері американська преса уже готувалася подати як неймовірний тріумф волі та фантастичний хеппі-енд для реальної трагедії. І спочатку все відбувалося за цим сценарієм. Керіган отримала найвищі оцінки за коротку програму, Баюл – друга.

Більше того, на тренуванні перед довільної програмою українка отримала серйозну травму. Вона зіштовхнулася з німкенею українського походження Танею Шевченко. Як наслідок, серйозна травма спини і розсічена ковзаном суперниці нога. Питання чи зможе Баюл продовжувати стояло дуже серйозно. Та на ногу наклали три шви, а спину знеболили уколами...

Оксана вийшла на лід і показала одну з найбільш пам’ятних довільних програм в історії Олімпійських ігор. Та навіть цього б не вистачило для перемоги, якби українка не змогла удосконалити свій виступ просто на ходу:

"Коли виїхала на останній потрійний стрибок, бачу – тренери мені кричать: "Дурочка, стрибай на каскад. Тобі потрібен каскад!!!" Я роблю дві перебіжки, стрибаю подвійний аксель і "приліпляю" якийсь маленький незрозумілий стрибок. Ось тільки виїхала, і зіграли останні акорди музики, – так згадувала найважливіші моменти кар’єри Баюл.

Саме ці стрибки, які Оксана додала наприкінці програми в підсумку і схилили суддів на її бік. Після виступу в українки буквально почалася істерика. Кадри з кімнати очікування, де Баюл ридає на плечі Галини Змієвської, пам’ятає кожен, хто дивився ту трансляцію.

Історичного нагородження довелося чекати ще близько години. В організаторів просто не було запису українського гімну, настільки несподіваним виявився тріумф Баюл. Вмикати хотіли уже радянський гімн, або гімн Національного олімпійського комітету. Проте, один із представників нашої делегації на автомобілі чкурнув в олімпійське містечко, де у сумці Галини Змієвської знайшов касету зі "Ще не вмерла Україна".

Згодом для Оксани Баюл усе складеться не просто. Переїзд у США, проблеми з алкоголем, нетривале повернення до України і врешті відмова від українського громадянства. Проте, який би паспорт не був у руках ексфігуристки вона назавжди залишиться першою в історії незалежної України олімпійською чемпіонкою.

Бонус: не здобута медаль

В Ліллехаммері-94 Україна повинна була завойовувати ще одну нагороду. Для 35-річного біатлоніста Тараса Дольного Ігри в Норвегії стали першими у кар’єрі – пробитися до олімпійської збірної СРСР йому не вдавалося. Вже під українським прапором в індивуальній гонці Тарас підійшов до останньої стрільби із другим часом.

Дольний влучив у всі 5 мішеней, проте через сильний мороз та застарілий механізм дві з них не закрилися. Звісно, на місці ніхто не розбирався. Тарасові додали дві штрафні хвилини і замість потенційної медалі українцеві дісталося 12-те місце підсумкового протоколу.