Тавромахія (від слів "бик" та "борюся") практикувалася ще до нашої ери. Згадки про запеклі ігрища з рогатою худобою дійшли до сьогодення, наприклад, на розписах стін древнього палацу у Кноссі. Це була стародавня держава на острові Крит. Проте найбільшого поширення і розквіту екстремальне видовище сягнуло на Піренеях, з легкої руки племені іберійців, отримавши назву corrida de toros.
Спершу з биком бився кабальєро – лицар на коні. Кров проливалася на великих центральних площах, де в інші дні проводили аутодафе – спалення єретиків на вогнищі. Піша корида зародилася лише на початку XVIII століття в Андалусії – і відтоді стала доступною для бідних верств населення, які не могли дозволити собі коня. На перший план вийшов матадор – відважний маестро мулети і шпаги, покликаний заколоти навіженого від болю бика на радість публіці.
Він – головний герой, але не єдиний. Кожен матадор має власну команду – квадрілью. Дует пікадорів верхи на конях атакує звіра уколами списів у загривок – щоб послабити силу м’язів і виміряти реакцію на біль. У другому акті на авансцені з’являються бандерільєро – їх троє. Це такі собі спритні бігунки із короткими піками, які впинаються у тіло бика поміж лопаток – щоб "розвеселити" його, максимально розлютити перед фінальним, смертельним актом. Є ще шостий учасник команди матадора – це зброєносець, "наглядач меча".
Кульмінація настає у третій терції, коли бик максимально скажений від дошкульного болю і готовий шматувати довгими рогами всіх, хто трапиться йому на шляху. Кілька разів він кидається в атаку на матадора, адже перед очима мерехтить червоне полотнище – мулета. У різника є 10 хвилин, щоб розправитися із твариною. Якщо цього не сталося, матадор отримує перше попередження і додаткові три хвилини. Коли ж після другої "жовтої" і ще 120 секунд бик досі живий – бій зупиняється, а тореро покидає арену з величезною ганьбою. До речі, не завжди вдається вчинити смертельний акт за допомогою шпаги. У такому випадку матадор бере у руки меч.
Це – фабрика смерті. У бика – жодних шансів вижити. Навіть якщо матадор капітулював, тварину однаково пускають під ніж. За найскромнішими підрахунками, упродовж року гинуло понад 30 тисяч биків. Але не так вже й рідко траплялися випадки, коли жертва прихоплювала на той світ свого ката. Упродовж XIX-XX століть лише в Іспанії загинули 350 пікадорів і бандерільєро, а також понад 60 матадорів. Ця історія – про одного з них.
***
Мануель Лауреано Родрігес Санчес виростав дрібним, непоказним, кволим хлопчиком. Слухався маму, читав багато книжок. Жінка встигла двічі овдовіти, тому всю свою любов і турботу віддавала синові. Вона молила Бога тільки про одне: "Вбережи його від кориди". Саме у кривавому колізеї загинули двоє її чоловіків. Та хіба можна ізолювати підлітка, навіть такого пасивного, як Ману, від зацікавлення коридою, якщо ти живеш у Кордові? Тим паче, рідним братом його дідуся був легендарний матадор Пепете. Він також помер від ран, завданих биком.
В 11-річному віці Лауреано пробрався на трибуни арени – побачене його настільки захопило, що гени одразу озвалися енергійною мелодією фламенко. Варто зазначити, що перша половина XX століття вважається золотим часом в історії іспанської кориди. Можна було не лише вкрити себе славою, але й заробити шалені гроші, забезпечивши майбутнє всієї родини. Попри протести мами, хлопець узрів перед собою чітку мету – і зробив перший крок назустріч мрії.
Новобранця прийняли у школу кориди в Монтільї. Спершу осягав теорію, потім шліфував прийоми та удари на дерев’яному манекені. Зрештою, у 1932-му, коли мав лише 14, зарізав свою першу жертву – то був молодий бичок, який не становив особливої загрози для юного матадора. На велику арену Лауреано вийшов через два роки і швидко вибився в топи.
Експерти відзначали рідкісну холоднокровність молодої зірки. Він підпускав бика впритул до себе, але щоразу відхилявся у міліметрах від гострого рога, завдаючи при цьому прицільного удару шпагою – прямо в серце. Авжеж, коли ти проводиш по 100 поєдинків на рік, поранень не уникнути, наскільки б ідеальною не була твоя техніка. Упродовж кар’єри Ману зазнав більше десяти серйозних травм. Від лівого кутика рота тягнувся глибокий шрам. Тореро вкрай нечасто усміхався – ще одна особливість, яка довершувала магічний ореол його персони.
У другій половині 1930-х іспанські націоналісти та республіканці з неймовірним завзяттям пускали один одному кров. Тим часом наш герой продовжував пускати кров бикам. Кінець громадянської війни він зустрів вже у статусі національного кумира. Іспанія нарекла його прізвиськом Манолете. Матадор із Кордови був настільки популярним, що йому присвятили пісні і сорт лікеру, під ноги встеляли пелюстки троянд, а на ринках успішно продавалися статуетки відважного тореро. Він став обличчям реклами. Щоправда, злі язики з цього приводу пліткували: "Манолете підсовують биків із вкороченими рогами. Хто ж захоче ризикувати контрактом, якщо звір випустить йому кишки?"
***
"Найгірший ворог тореро – жінка. Вона – як солодке вино. Задурманює розум і сковує ноги, позбавляючи блискавичної реакції". У 1944-му Манолете пересвідчився у правдивості слів свого колеги Жозеліто.
Він побачив її на одній із численних вечірок для знаті – і вмить забув про все на світі. Антонія Брончало Лупесіно була донькою мексиканських мігрантів, які перебралися на Піренеї у 1931-му. Тут чорноброва красуня зуміла зробити акторську кар’єру і вибитися у вищий світ. Усі знали її під гламурним ніком Лупе Сіно. Чоловіки мліли від пристрасного погляду мексиканки. Але поза спиною, дратуючись "бо не твоя", приписували їй зайву легковажність і навіть розпусту.
Для Манолете це не мало ніякого значення. Він запросив Лупе на свій черговий поєдинок. Спалахнув роман. Закохані виявилися ровесниками – ба більше, південноамериканка народилася на чотири місяці раніше. Вона взяла негласне шефство над тореро: навчила 60-хвилинних поцілунків нон-стоп, дбала про його гардероб, спонукала усміхатися частіше. А ще – нашіптувала прохання зав’язати із коридою. Манолете впирався рогом – це була єдина тема, в якій він не міг піти на компроміс. І тоді чув від красуні докір: "Я всього лиш коханка. Смерть – твоя жона".
Розлад у стосунки вносило найближче оточення. Мама матадора, ревна католичка, категорично не сприймала "розпусну дівулю" поруч зі своїм сином. Скептично до роману ставився і Пепе Камара – бізнесмен та менеджер Манолете. Він вважав, що тореро занадто відволікається на стосунки, від чого страждають спортивні кондиції. Кажуть, навіть іспанський диктатор Франсіско Франко, який був шанувальником таланту нашого героя, наполегливо натякав йому, що "з актрискою краще "порвати".
На якийсь час солодка парочка евакуювалася у Мексику, на батьківщину Лупе, подалі від зайвих очей і пліткарів. У країні ацтеків та текіли корида також була у пошані, тож Манолете продовжував займатися улюбленою справою. Але святе місце порожнім не буває. Іспанія дуже швидко знайшла заміну своєму вчорашньому кумиру.
***
Луїс Мігель Домінгін народився у Мадриді і увібрав всю велич столиці. З биками розправлявся безжально та ефектно. На відміну від Манолете, дарував шанувальникам сліпучу усмішку і відверто загравав із публікою, яка стрімко зростала. Особливою популярністю Домінгін користувався серед жінок і дівчат – стрункий, пластичний, не обділений вродою. Та ще й на 9 років молодший за Манолете! Спеціалісти кориди бачили у ньому величезну перспективу.
Повернувшись з Мексики, перший номер рейтингу матадорів із подивом виявив, що його позиції не такі вже й міцні. Невдовзі юний зухвалець кинув виклик визнаному майстру – той із задоволенням його прийняв. Стартувала серія корид у різних містах, де обидва суперники змагалися за прихильність вимогливої торсиди. Хто майстерніший? Хто ефектніший? Хто – істинний король колізею? Країна божеволіла від інтриги, жадібно ковтаючи кожне слово коментатора у радіоефірі і заздрячи заможним власникам омріяних квитків, які насолоджувалися видовищем з трибун.
Тим часом Лупе Сіно продовжувала "опрацьовувати" коханого. "Тобі вже 30 років, пора замислитись над сім’єю. Усіх грошей не заробиш". Манолете й сам це прекрасно розумів. Кажуть, він пообіцяв пасії зачохлити шпагу з настанням осені. Назавжди.
Літо 1947 року добігало кінця. На 28 серпня була анонсована чергова дуель – цього разу в Лінаресі, на півдні країни. Окрім команд Манолете і Домінгіна, сюди прибув третій матадор – Рафаель Вега, який претендував на чільні позиції рейтингу. Ману сумно позирав на трибуни – усі 9 тисяч квитків були розкуплені моментально, проте місце для його музи пустувало. Побивши з коханим горщики, Лупе залишилася вдома. Вона все ж передумає, сяде у машину і мчатиме в клятий Лінарес щодуху, передчуваючи лихо, але буде пізно.
Матадори виступали по черзі. Манолете розправився з першим биком і курив, понуро спостерігаючи за роботою Веги та Домінгіна. А в глибині стайні роздував великі ніздрі бик Іслеро. Йому пахнула кров, перемішана з піском. Інстинкт підказував звіру, що і його кінець невблаганно близький. Проте задешево продавати своє життя він не збирався.
Скрипнули ворота, Іслеро вибіг на арену. Публіка охнула від його грізного вигляду. Мускулистий і чорний, як ніч. Ранчо Міура, звідки рогатого доставили у Лінарес, славилося своєю габаритною бійцівською породою. Там відгодовували справжніх важковаговиків – по 500 кілограмів живої маси. Іслеро роззирнувся, випустив пару і кинувся в першу атаку.
На Манолете зненацька зійшло особливе натхнення. Він імпровізував на межі своїх можливостей. Публіка, спершу прохолодна до ветерана і прихильна до зухвальця з Мадрида, захоплено верещала від захвату. Кілька разів Манолете міг завершити муки чорного монстра, милосердно простромивши йому серце, але чомусь зволікав, затягуючи криваве дійство.
І ось, зібравши рештки сил, випускаючи з рота білу піну, Іслеро практично наосліп кинувся в напрямку мулети. Блиснула шпага, лише ковзнувши по корпусу тварини, натомість ріг розпоров матадору праве стегно. Зойк, метушня, блідий закривавлений тореро, якого виносять попід руки. Цей народ так любить драми!
Під лампами у хірургії виявилося, що справи Манолете зовсім кепські. Постраждала не тільки стегнова артерія, але й судини паху. Матадор швидко стікав кров’ю. А у коридорах клініки розгорталася інша драма – заплакану Лупе нізащо не впускали до коханого. Про це "потурбувалися" мама тореро і його менеджер. За однією з версій, вони боялися, що акторка встигне взяти з Манолете шлюб на смертному одрі, після чого у її власність перейдуть всі його багатства.
Серце матадора зупинилося близько п’ятої години ранку наступного дня. Лише тоді Лупе пропустили в палату. Вона гірко плакала і міцно пригорталася до тіла свого милого упродовж кількох годин. Дізнавшись про трагедію, диктатор Франко запровадив в Іспанії триденну жалобу. По радіо звучали траурні мелодії. Жінки у розпачі голосили і заламували руки, чоловіки пускали скупу сльозу. Кажуть, такого велелюдного похорону країна ще не знала.
"Я всього лиш коханка. Смерть – твоя жона". Слова Лупе Сіно виявилися пророчими.
Інше чтиво Спорт 24
Дружина футболіста: "найсексуальніша жінка планети", яка покинула Серхіо Рамоса через тиранію
