“На чемпіонаті Америки трибуни заповнені вщерть: може бути 60 тисяч глядачів”
– Наталю Андріївно, ви людина, яка драйвить черлідинг у Львові та в Україні, розкажіть, як все починалося для вас?
Наталя Блажко: Спершу це було хобі. З 2013-го з’явилися думки, що моє покликання – бути тренером. Я дійшла висновку, що треба виховувати своє покоління, і наступного року ми почали набирати в групи маленьких діток. Я дуже багато їздила, зокрема на чемпіонат світу. Відвідувала США, дивилася на виступи тамтешніх команд такого рівня і на саму технічну організацію змагань.
– Цікаво про цей досвід почути. Тому що в Америці, мені здається, будь-який вид спорту візьми – це завжди шоу, вони вміють це маркетингово класно подати, залучити глядачів, спонсорів. Розкажіть, що вас там найбільше вразило?
Наталя Блажко: Вразила фантастична підтримка родичів, тобто наскільки вони залучені під час змагань. Я це побачила, коли поїхала дивитись чемпіонат Америки за запрошенням Всеукраїнської федерації черлідингу. Це змагання між коледжами та університетами, є декілька рівнів: A, B, C, D group. Тобто є різні рівні змагань, окрім вікових категорій, які ми перейняли і на нашому Super Cup запровадили.
І от на той турнір у США приїжджає вся родина. Це змагання, на які вони чекають рік, і збираються всі: батьки, бабусі, дідусі. У всіх є такий великий значок – фотографія внучки чи доньки, яка бере участь, назва команди або ім’я того спортсмена. Вони дуже активно вболівають, це так круто. Їх дуже багато, всі трибуни заповнені, не так як на чемпіонаті світу. Бо, звичайно, на ЧС всі родичі не можуть приїхати, і трибуни напівпорожні. А на чемпіонаті Америки – це щось вау, дуже круто. Може бути тисяч 60 глядачів.
Хотілось би, щоб у нас, звісно, так було. Воно й буде! Це такий командний вид спорту, який об’єднує як спортсменів, так і батьків довкола, воно все на позитиві відбувається.
“Спершу помпони робили з пакетів”
– За вашими відчуттями, за всі ці роки, коли ви розбудовуєте систему черлідингу, наскільки все змінилось, спрогресувало?
Наталя Блажко: Починали ми з того, що у 2015 році був перший чемпіонат області, у якому брало участь 30 людей. А ми завершили попередній сезон змаганнями Super Cup, який зібрав 1200 учасників, там більше тисячі, там 2 дні змагань.
Коли ми відкривали групи у Львові, то кілька місяців могли всього по 4 дитини займатися. Але мене це не зупиняло. Дивилася на перспективу. Зараз нема таких проблем. Перші роки, звісно, було складно, треба було розказувати тренерам, що це круто, це перспективно. Вони, по суті, просто довірилися мені. Все будувалось на хороших взаємовідносинах з тренерами. І от ми вже дійшли до такого рівня: чемпіонат світу – раніше ми могли про нього тільки мріяти, а тут поїхали, ще й такі чудові результати привезли!
Олена Козинець: Коли ми починали, теж була смішна кількість учасників. Десь 30. Зараз набагато більше. У 2010 році завдяки Тетяні Володимирівні Залогіній ми створили Камʼянську федерацію черлідингу, ну а згодом я відкрила свою школу "Прометей". Помпони робили власноруч з пакетів. Костюми були дуже простенькі. Зараз смішно згадувати. Але виходили з того, що мали. Тож вважаю великим успіхом те, чого вдалося досягти!
“Ніякого Діснейленду перед чемпіонатом”
– Розкажіть про характери своїх підопічних: який індивідуальний підхід до них знайшли?
Наталя Блажко: Настя взагалі унікальна. По-перше, вона прийшла в черлідинг у 12 років, раніше займаючись співами.
Прийшла дитина, у якої було шалене бажання, а я це дуже ціную. Тому завжди в неї вірила. Зі самого початку я казала, що в неї буде результат, бо вона не лише старалася на всіх заняттях, а ще й не не пропускала їх, взагалі.
Настя – дуже особлива індивідуальність. У неї на все є завжди своє рішення, своє бачення, і важливо до нього прислухатися. Часто я просто кажу: “Настю, мене цікавить твоя думка”, а далі вирішимо що і як робити.
Вона знає свої сили, свій організм, як для неї краще, і ми, звичайно, можемо посперечатися. Але часом я їй кажу: “Настя, розумію, що ти знаєш як для тебе краще, але зараз зроби так, як я тебе прошу”. Бо в мене добре працює інтуїція. “Добре, Наталю Андріївно”, – чую у відповідь.
У неї дуже сильний характер, тому що їй навіть доводилося протистояти батькам, коли вони казали: “Настя, їдемо влітку відпочивати”. А вона: “Ні. Я іду на тренування, я не можу пропускати”.
Вже згодом я дізналася, що вони сварилися вдома з мамою, бо вона йшла проти волі батьків. Втім, зараз мама прекрасно розуміє і дякує за те, що ми здолали такий великий шлях.
А ще Настя дуже самодисциплінована. На ЧС ми не дозволяли собі жодних розваг перед змаганнями. Не ходили на тривалі прогулянки. Бо гуляти – це втомити ноги. Ніякого Діснейленду перед чемпіонатом. Не ходили в басейн, щоб не нас не розморило. Відкладали телефони, щоб не розкисати.
Анастасія Малошенко: Спершу я займалася вокалом, ходила на телебачення, в мене були записи в студії. Моїм батькам це дуже подобалося. Але, насамперед, їм було важливо, щоб я добре вчилася, гарно закінчила школу, вступила в університет.
До речі, я ще трішки займалася народними танцями. Але дуже не любила їх. Бо я там була трохи лузером: маленька, дрібненька, мене там дуже ніхто й не помічав. І тут моя подружка почала ходити на гурток з черлідингу – я теж спробувала, мені сподобалося. Потім поїхала на 3 місяці в село, відповідно не відвідувала тренувань. А коли повернулася (як сьогодні пам’ятаю, це було восьмого жовтня), то все, більше ніколи не покидала черлідинг. Можна на пальцях двох рук перерахувати, скільки занять я пропустила за 8 років. Настільки цим загорілася!
Багато хто не може повірити, що я змогла досягти такого успіху, прийшовши в черлідинг аж у 12 років. Це справді дуже пізно! Є нюанси, які я не можу виправити, бо треба було займатися змалечку. Однак праця і бажання дуже допомагають.
Моя запорука успіху – не пропускати тренувань. Для мене це свята. У мене ніби очі зашторені черлідингом.
“Якби Лізу зараз запитати про її перше соло, вона би згадала”
Олена Козинець: Ліза дуже наполеглива, цілеспрямована, ніколи не здається. Коли даєш їй завдання, можеш бути впевненою, що вона його виконає на 100%. Та ні, викладеться на всі 200. Ліза дуже класно запам’ятовує вправи. Думаю, якби її зараз запитати її перше соло, вона би згадала. Вона ніколи не пропускала тренувань. Хіба коли хворіла. Ліза дуже самокритична. Іноді навіть занадто. Якби я її не підштовхнула, то вона, мабуть, не наважилася би стати в цей дует. Я дуже пишаюся і неймовірно вдячна долі, що колись маленька Ліза прийшла до мене і довірилася, тож у нас склався такий чудовий тандем.
Єлизавета Тимофєєва: Я теж почала займатися черлідингом доволі пізно – в 10 років. Перед тим хотіла почати займатися гімнастикою. Але не склалося. На щастя! (Сміється). Після першого тренування я подивилася фільм “Досягти успіху” про черлідинг, і він мене дуже захопив, зарядив шаленою мотивацією. Дуже загорілася цим видом спорту!
– “Золотий тандем” склався відносно недавно. Чи легко вживатися в парі двом сильним особистостям?
Єлизавета Тимофєєва: Насправді знайшли спільну мову дуже швидко. Збори були у Львові, рідному місті Насті. Вона мене дуже швидко прийняла, створила мені комфортну атмосферу. Коли почали працювати разом, зрозуміли, що круто доповнюємо одна одну. До речі, дуже схожі в своїй самокритичності.
Морально було непросто готуватися до ЧС. Збори відбувалися в Одесі та у Львові. Місяць не була вдома. Скучила та й переживала за рідних. Через війну ніколи не знаєш, що буде завтра.
“Боже, якщо ми будемо перші – це буде щось феноменальне”
– Де була складніша боротьба: на чемпіонаті світу чи Європи? Бо на континентальну першість ви їхали вже у статусі віце-чемпіонок світу.
Анастасія Малошенко: І морально, і фізично тяжче було на ЧС. Колись навіть не думала, що туди потраплю. Дуже багато працювала зі своїми емоціями. Виходила з бажанням просто отримати задоволення від виступу. Бо в моменті я вже нічого не можу вдіяти. Напрацювати за одну годину суперстрибок я не зможу, а от правильно налаштувати себе – це ймовірно.
Але насправді те, що ми зробили, дуже круто. Обійти, наприклад, японок, це історичний успіх. Після досягнення на чемпіонаті світу, провалитися на Європі, звісно, було би не ок. Це теж була велика відповідальність. До речі, на ЧЄ в нас була дуже потужна підтримка. Це так зворушувало!
Єлизавета Тимофєєва: Нашими фаворитами на ЧС були США, Еквадор і Японія (вони перемагали багато років поспіль, тож було честю змагатися на одній сцені). У японок була дуже феєрична постановка номеру, американки дивували своїми “фішками”, наприклад, появою третього помпона. А еквадорки були дуже стрибучими. Однак найвищі стрибки вдавалися нам з Настею.
Олена Козинець: Наші дівчата дійсно стрибають краще і вище за всіх. Ніхто їх у цьому не перевершив. Настя і Ліза до того ж невисокі. Антропометрія на їхньому боці. Підкреслю, що не можна казати, ніби ми готувалися до змагань пів року. Ми готувалися все життя. Багато років наполегливої праці, злетів і падінь. Увесь цей шлях ми пройшли разом і вірю, що відкриємо ще багато нових горизонтів . Дуже пишаюсь і тішусь, що наша робота дала такий потужний результат.
Наталя Блажко: Помпони – це дуже складно. У цій номінації Україна востаннє вигравала у 2013 році, а потім взагалі не мала призових місць на ЧС. Я розуміла, що навіть в трійку потрапити – це мегакруто. Коли ми у фіналі чекали на оголошення результатів, я думала: “Боже, якщо ми будемо перші – це буде щось феноменальне”. Україна завжди була в призах у джазі, а в помпонах це було дуже важко. Та ми зробили такий неможливий результат. Загалом з ЧЄ українські черлідери привезли 6 золотих кубків – це шалений прорив.
Інші інтерв'ю Марічки Кулачковської
