“Не вірю у прикмети, але тоді подумала: “Може, це добрий знак?”
– Ваш вирішальний бій за золото на Олімпіаді в Лондоні відтермінували на годину через те, що у другому півфіналі кореянка опротестовувала результати. (Німкеня Брітта Хайдеманн завдала трьох уколів за одну секунду своїй суперниці Сін А Рам – Спорт 24). Ця затримка змусила вас трохи понервувати?
– Чесно кажучи, вже не дуже хвилювалася, бо виходом у фінал як мінімум забезпечила собі срібло. Навіть тренер дивувався. Казав: “Яно, ти завжди така емоційна, а тут така спокійна”. Напевно, так зірки склалися. Можливо, досвід допоміг. До речі, я сама не розуміла, як німкеня за секунду нанесла ті три уколи.
Кореянка плаче після поразки
– Раніше ви розповідали, що любите виступати в першій половині дня, щоб довго не чекати на поєдинки. Пам’ятаєте той доленосний ранок? Коли прокинулися, як себе налаштовували, яку музику слухали, з ким спілкувалися?
– Дуже рано прокинулася. Останній тиждень я дуже хвилювалася. Спочатку рахувала дні, потім години. Але старалася перемикатися: лізуть в голову змагання – йду читати книжку, слухати музику чи дивитися якісь відео в інтернеті.
Пам’ятаю, того ранку Анфіса Почкалова запропонувала мені поїхати на розминку. Вона фехтує в такому ж стилі, що я – мені з нею дуже важко. Тож коли на розминці потренуюся з нею, завжди потім добре йдуть змагання.
Насправді, страшний оцей момент виходу в зал. Бо ти тренуєшся в маленькому приміщенні, де немає трибун і глядачів. А потім виходиш – а там освітлення інакше, музика, шум. Оце треба пережити!
Олена Кривицька, Анфіса Почкалова, Яна Шемякіна, Ксенія Пантєлєєва
– Може пригадаєте, що дивилися-слухали на Олімпіаді, щоб відволіктися?
– Любила тоді американську музику і російську. Зараз, звичайно, вже не слухаю російську. Повидаляла зі всіх плей-листів. Старалася слухати щось драйвове. Головне – не повільне, щоб не заснути.
– Напередодні фіналу вас переплутали з Оленою Костевич і привітали з бронзою. Сприйняли це як добрий знак, чи було неприємно?
– Знаєте, я в прикмети не вірю: оце про чорну кішку чи порожнє відро. Але тоді подумала: може, це хороший знак, і я теж виграю медаль? Коли завоювала золото, то потім згадала про цю ситуацію. До речі, ми з Оленою дружимо, вона дуже хороша людина.
“Почувалася, ніби це останній бій в моєму житті. Не сконцентруюся – помру”
– Фінальний бій з німкенею Хайдеманн був дуже нервовим. Все вирішила додаткова хвилина (Яна взяла гору з рахунком 9:8 – Спорт 24). Пам’ятаєте перебіг дуелі, як справлялися з важкими моментами?
– Я багато поєдинків у той період виграла в один укол. Пам’ятаю, як я собі сама в голові тоді говорила: “Яно, не виконуй зараз цей прийом. А суперниця тепер зробить так”. Почувалася, ніби це останній бій в моєму житті. Не сконцентруюся – помру. Я тоді повністю занурилася в бій. Не реагувала ні на трибуни, ні на те, що німкеня безкінечно волосся поправляла.
Мене потім запитували: “Тебе не дратувало те, що вона постійно знімала маску і зав’язувала волосся?”. Але мене це не бісило. Я розуміла, що суперниця хоче мене спровокувати. Розуміла: якщо почну просити суддю дати їй жовту картку, то буде гірше мені. Бо я відволічуся, розконцентруюся. Тож я просто виконала свою роботу і завдала вирішального уколу.
– Певний час вас навіть називали “Міс Один укол”. Як ви до цього ставилися?
– Позитивно. Я вам скажу, останні бої в команді не кожен вміє фехтувати. Це треба мати сталевий характер. А вигравати з перевагою в один укол – це взагалі дуже складно. Все має скластися, як пазл. Можливо, цей фарт закінчився на Олімпіаді-2012, бо потім такого вже не було.
– Ваш тренер Андрій Орліковський згадував, що у фіналі теж поводився дуже спокійно, на відміну від інших етапів, де міг проявити емоції…
– Це людина, яка мене вчила з дитинства. Всяке бувало: часом сварилися. Але зараз я розумію, наскільки складно працювати тренером. Андрій Орліковський дуже тонко відчуває психологію спортсменок. Бачить, коли до Яни краще не підходити, коли насварити, а коли похвалити. Він ніколи мені зайвого слова не скаже.
“Президент повторював: victory, victory. Кажу чоловікові: “Давай так назвемо донечку”
– Чи усвідомили ви відразу, що вам вдалося зробити на Олімпіаді? Які емоції в душі вирували?
– Дійсно, не відразу усвідомила. Відчула всю вагомість досягнення, вже коли ми повернулися в Україну. Дуже шкода, що все так швидко закінчується. Здається, Лілія Підкопаєва плакала, стоячи на п’єдесталі в Атланті. І в неї запитували: “Чому ви плачете? Ви маєте радіти, ви ж перемогли”. А вона відповіла: “Розумієте, завтра все – почнеться нове життя, нові травми, поразки”.
– Які події в житті подарували вам схожі емоції тріумфу до тих, які ви переживали після золота в Лондоні?
– До народження донечок олімпійська медаль була на першому місці. Тепер відсунулася на другий план. Народження дітей – це найкраще, що подарував нам Бог.
– Наймолодшу донечку ви назвали Вікторією. Чи вкладали символізм у це ім’я?
– Так-так. Я слухала інтерв’ю нашого президента англійською, і він повторював: “Victory, victory”. Ми з чоловіком перебрали багато імен, але не могли на одному зупинитися. І я кажу: “О, давай Вікторією назвемо. Можливо, швидше наша перемога настане!”.
– Ваші старші доньки займаються художньою гімнастикою. Ви якось згадували: попри те, що вони двійнята, мають кардинально різні характери. У чому це проявляється?
– Дарія дуже активна. Їй завжди треба бути першою. Ні хвилини не має спокою. А Серафима виважена, дуже спокійна. Хоча вона теж завжди прагне перемагати. Та вони одна одну доповнюють і підштовхують ставати кращими. Надіюся, це допоможе їм у житті.
Нещодавно запитала донечок, чи хочуть вони займатися фехтуванням. Бо я часто переглядаю бої, вони це бачать. А вони: “Ні, нам подобається художня гімнастика!”. Але вони ще дуже маленькі. Можливо, з часом думка зміниться.
“Члени FIE голосують за гроші, замазані кров’ю”
– Бачила, що ви стежили за Європейськими іграми-2023. Перше золото у фехтуванні Україні принесла Фейбі Бежура. Що скажете про її виступи?
– Дуже сильним, наприклад, був її бій за вихід у фінал з естонкою Кірпою, олімпійською чемпіонкою в команді. Фейбі дуже добре фехтувала на цьому турнірі. Не зважала на статусних, досвідченіших суперниць. Раніше Фейбі часто не вистачало того одного уколу, тієї фортуни. А тут зірки зійшлися.
– Нещодавно Європейська конфедерація фехтування (EFC) усунула всіх російських і білоруських спортсменів від змагань під своєю егідою. Натомість Міжнародна федерація відверто лобіює інтереси представників держави-терористки. Чому така різниця в політиці двох організацій, на вашу думку?
– Міжнародна федерація фехтування корумпована російськими олігархами. Це точно. Вони дуже багато років спонсорують FIE. За президентства Усманова (російський мільярдер, – Спорт 24) вона дуже добре зажила, всі члени федерації почали дуже добре заробляти, вони звикли до тих грошей. Усманов і суддям доплачував. Тому зараз члени FIE за гроші, замазані кров’ю, голосують. Для мене це дивно. Має бути якась повага до себе. Знаю, що є деякі країни, які підтримують нас, але голосують на користь росіян і білорусів.
Якби я фехтувала зараз, то не змогла би виходити з ними на одну доріжку. Я летіла літаком недавно, вони поруч сиділи. Ледве це витримала, дуже неприємно було.
Вважаю, що не можна допускати російських фехтувальників до змагань. Бо вони всі “під погонами”, в армії. Жоден знайомий спортсмен з рф після початку повномасштабного вторгнення мені ні слова не написав. Хоч би просто запитав: “Яно, як ти?”. Я, звісно, не відповіла би. Але все одно, дивно, що ніхто не поцікавився. Я вважаю, якщо людина не має власної гідності, свого слова, то не варто з нею спілкуватися!
Інші інтерв'ю Марічки Кулачковської
