"На жаль, з росіянином доводилося битися за правилами. Бо так диктує Федерація карате"
– Почну з, мабуть, найяскравішого моменту цього чемпіонату світу – вашої перемоги над росіянином Шарафутдіновим у півфіналі. Моя стрічка кілька днів вірусилася відео, на якому ви святкуєте цю звитягу, і дуже піднімала мені настрій. Але чи не було у вас певного страху виходити на поєдинок з цим суперником? Це навіть не пересічний росіянин, а людина, яка відверто підтримує війну проти України. Якби ви поступилися, то радісний вірусний ефект був би на болотах.
– Це дійсно був, мабуть, найважливіший поєдинок за всю мою кар’єру. Це другий півфінал ЧС у моєму житті, і попередній я програв. Тож емоційно мені ця дуель була дуже важлива. Плюс те, хто був моїм суперником і що мені треба було битися на тільки за себе, а за всю нашу команду, за всю нашу країну. Я розумів цю всю відповідальність.
Але всі емоції я зумів спрямувати в правильне русло завдяки нашій команді. І скажу відверто: стільки сил, як у цьому поєдинку, в мене не було ще ніколи раніше. Так, я розумів усю відповідальність. На жаль, доводилося битися за правилами з росіянином. Бо так диктує Федерація карате. Але був впевнений у своїх силах, хоч і розумів, що це буде непросто. Бо він також титулований спортсмен, чинний чемпіон Європи. Але склалося, як і мало статися. І ми показали, що дійсно є кращими за них у всьому.
– Можливо, цю перемогу комусь персонально присвятили?
– Насправді всі наші спортивні перемоги присвячені нашій головній Перемозі. Ми всі запалені однією ідеєю. Усі мої нагороди від початку повномасштабної війни присвячені тим людям, які захищають Україну, які віддали багато свого ресурсу, а дехто і своє життя. Знаю багато своїх тренерів, які зараз захищають нас, і тих, кого, на жаль, вже не повернути. Тож цю перемогу присвячую їм.
– Після такого складного фізично і морально поєдинку, як вдалося перемкнутися на фінал? Чи не вдалося?
– Був момент усвідомлення: те, що я мав безпосередньо зробити на цьому чемпіонаті, я вже виконав. Але далі йшов по золото, намагався максимально сконцентруватися. І вважаю, що я був готовим. Але це спорт. Тут не завжди перемагаєш, і треба вміти з цими емоціями справлятися. Так складалося, що я зустрічався у фіналі ЧС в Єгипті з єгиптянином, тож було непросто. До судді запитань не було. Це більше про емоції вболівальників, які створювали тиск на суддів. Але я вдячний своєму супернику за фінал. Ми тут усі поважаємо один одного. Звісно, це не стосується росіян – там жодної поваги бути не може.
– Звернула увагу, як ви з Валерієм Чоботарем підтримували один одного. Я так розумію, ви друзі не лише на татамі, а й поза ним?
– Так, з Валерієм ми доволі давно дружимо, підтримуємо один одного. Він мені також допомагає з тренерської точки зору. Можливо, завірусилося відео, де він із трибун за мене вболівав. Це такі класні емоції. У його категорії також є росіяни, і на попередньому ЧС Валерій переміг представника рф у поєдинку за третє місце. Стараємося не пропускати їх у жодні фінали, не давати їм себе ніде проявляти. І я так думаю, що саме робота в команді дає такий плідний результат. Ми робимо великі речі в спорті і стараємося, щоб це було корисно й для суспільства, для підняття нашого морального духу.
"Великі речі створюються не лише завдяки фінансам"
– Також помітила, як тепло вітали вас у мережі вихованці, яких ви тренуєте в Чернівцях. Розкажіть, як вас зустріли після чемпіонату світу. Для дітей дуже важливо бачити такий приклад!
– Це було дуже тепло. Я завжди такі речі ціную. І дійсно ти розумієш, що в спорті основне – не лише здобути медаль і отримати цей ковток щастя, коли на тебе її одягають. А вся справа в підтримці, в людях, яких ти можеш надихнути, які можуть тебе мотивувати. Я дуже сильно завдячую спорту, який формує мене як особистість і дає хороші емоції.
Розумієш, що великі речі створюються не лише завдяки фінансам. А ти можеш багато чого змінити просто хорошим прикладом. Це вищий рівень можливостей. Так, і фінансами можна багато на що вплинути. Але є й вищий щабель, який формує більш цінні моменти в житті.
– Цікаво, як ви починали свій шлях. У 1990-х, 2000-х на телебаченні панував цілий бум фільмів про бойові мистецтва. Чи застали ви це явище і чи надихалися ним?
– У мене взагалі було багато точок перетину з карате в дитинстві. Так, мені були близькими всі фільми з Джекі Чаном, Брюсом Лі. Хоча стрічки трохи старшого покоління, покоління мого тата. Він ніколи карате не займався, але мав різні книжки з прийомами. Я бачив його азарт до цього виду спорту, до бойового мистецтва.
Хоча, коли я вперше прийшов у зал, подумав: "Ого, це щось не те, мені не подобається! Тренер кричить, треба старатися, нема такого екшну, як на екрані". Але батьки мене переконали залишитися в цьому спорті, за що я зараз їм дуже сильно вдячний! Тому що картинка гарна вже на фінішній прямій, а коли ти працюєш у залі – це інший бік медалі, про який всі мовчать.
– Яка перша дитяча перемога надихнула вас рухатися далі в карате?
– Насправді мене надихнула не перемога, а поразка. Коли я програв свій перший чемпіонат України і усвідомив, що мені треба більше докладати зусиль. І потім зрозумів, що такий план працює. Бо коли упродовж року більше працював, то досягав відповідних результатів. І зрозумів, що така схема працює. Бо хочуть всі, а роблять не всі.
– Читала, що в дитинстві ви займалися не лише карате...
– Так, ще настільним тенісом і танцями. Вже не пригадую, який це стиль танців, бо був ще дуже малим. Точно лише пам’ятаю, що я був у чешках (Сміється). Напевно, танці додали мені гнучкості, концентрації, витримки. Хоча в карате у нас цього також достатньо з головою.
"Колись мені сказали, що мої амбіції перевищують мої можливості. Я перефразував ці слова"
– З вашого тренерського досвіду: чи можливо досягти великих результатів у професійному спорті, не маючи таланту, але багато і наполегливо працюючи?
– А тільки так! Тому що талант – тимчасовий. І дійсно талановиті спортсмени найчастіше не доходять до високого рівня. Хіба окремі випадки. Тому що коли є талановита дитина, вона не навчена старатися, бо в неї і так все виходить. А інші працюють і з часом виходять на її рівень. І їй вже, щоб конкурувати, треба викладатися.
Не всі дорослі люди можуть себе змусити піднятися зранку з ліжка і зробити зарядку, не кажучи вже про дитину. І так складається тенденція, що ті спортсмени, які більше працюють, наполегливі, дисципліновані досягають вершин у дорослому спорті. Бо в дитячому є таланти, які роблять результат, далі це все змінюється.
– Чи пам’ятаєте свій перший спортивний гонорар і на що його витратили?
– У 17 років після бронзи на чемпіонаті Європи я отримував президентську стипендію. І я ці кошти повністю відклав, я їх не витрачав.
– На що любите перемикатися після змагань? Це якийсь спокійний відпочинок чи екстремальний?
– Після цього ЧС ми з Каїру вилетіли зразу в Італію на дитячий турнір, який тривав чотири дні. З восьмої ранку до десятої вечора перебували в залі. То це, напевно, вийшов екстремальний відпочинок після змагань (Усміхається). Але насправді після турнірів хочеться трохи спокою, побути вдома, зі сім’єю, проаналізувати змагання, переосмислити.
– А як щодо книг, фільмів? Порадите читачам, що останнім часом справило на вас сильне враження?
– Останнє, що я читав – це була важка книга. Насім Талеб, "Чорний лебідь". Там дійсно є такі моменти, про які можна подумати. Розповідається, що всі випадковості – не випадкові. І все можна передбачити. А щодо фільму, то от зараз ми в Єгипті були і дивилися документальні фільми про цю країну. Дуже цікаво було, бо перед поєдинками потрапили в новий музей, куди звезли багато артефактів, все зроблено за найвищими стандартами теперішнього часу.
– І наостанок – можливо, маєте фразу, якою користуєтеся по житті?
– Скажу те, що в мені зародилося декілька років тому про власні амбіції. Колись мені сказали, що мої амбіції перевищують мої можливості. І я просто перефразував ці слова на такі: "Твої амбіції породжують твої можливості". Потрібно більше мріяти, і це може стати трішки ближче до реальності.
Більше ексклюзивів від Марічки Кулачковської
