"Якщо я хочу кращого життя, маю зробити це сама"
– Перед новим роком ви опублікували пост, де написали, що зрозуміли три важливі речі: ніхто тебе не витягне з тяжкої ситуації; благодійність починається зараз; ідеальної мами не існує (і це нормально). Розкажіть, будь ласка, детальніше про кожен пункт.
– Перший пункт – це про моє мислення. Такий інсайт, що попри обставини, зі складної ситуації можеш витягнути тільки ти сама себе. Бо поки ти не зміниш свого ставлення до цієї ситуації, не побачиш її з іншого ракурсу, ніхто тобі не допоможе. Ніхто нікому нічого не винен. Якщо я хочу кращого життя, маю робити це сама. Але, звісно, це не виключає підтримку сім’ї та друзів. Такої філософії почала дотримуватися останні кілька років. Я так відчуваю.
Щодо другого пункту, то я маю багато знайомих, які відкладають благодійність на потім. Думають: "Я почну заробляти більше, тоді й буду займатися благочинністю". Тож я намагалася донести думку, що не важливо, який донат ти робиш: 10 гривень, 100 чи кілька тисяч. Важливий не обсяг донату, а сама дія.
Про материнство – це моє дуже особисте. Я проходила багато різних стадій. Тому що мені дуже важко поєднувати і материнство, і спорт. Часто бувало, що коли їхала на змагання, то карала себе почуттям провини за те, що я чогось недодаю дитині. Дуже довго над цим працювала. Зокрема, в терапії. І зрозуміла, що навіть, якщо у мене не було би кар’єри в спорті, то було би щось інше. Бути ідеальною мамою неможливо. Все одно через 20 років у сина будуть якісь претензії до мене: маленького чи великого масштабу. Головне зараз – віддавати йому любов. А якщо щось іде не так, не картати себе, а змінювати ситуацію. Вважати себе все одно хорошою мамою. І старатися для своєї дитини.
– До Олімпіади ви 2,5 роки готувалися в Італії, але сказали, що так і не змогли до кінця адаптуватися в цій країні. Чому не трапився конект?
– По-перше, я дуже люблю своє рідне місто Одеса. Дуже багато де я в житті бувала, але Одеса – це моя любов велика і щира. Мене завжди тягне додому, до моря, до своїх людей.
Тож, незважаючи на те, що в Італії поруч зі мною була моя команда, з якою в мене дуже хороші стосунки, було важко звикнути. Перелаштуватися на те, що тут інші люди, інший менталітет. Я чекала моменту, коли завершиться Олімпіада, і я зможу повернутися додому.
– Після поразки в індивідуальному заліку ви написали, що так гірко ще не плакали. Як вдалося впоратися з емоціями після вильоту в індивідуальному заліку на ОІ-2024 і налаштуватися на командний виступ?
– Вже минуло сім місяців і, аналізуючи, не можу сказати, що тоді я була готова до командних змагань. Я ще тоді це зрозуміла. У командному виступі на жаль, я не показала те, що могла. Це було не те, що я вмію. Настільки перегоріла після особистих, що мені не вистачило часу налаштуватися. Хоча мене, звісно, дуже підтримувала команда, тренери. Треба було більше часу, щоб зробити ковток свіжого повітря і йти вперед з новими силами.
"Час був настільки розтягнутим, що здавався вічністю"
– Легенда італійського футболу Андреа Пірло сказав таку фразу: "Якось я прокинувся, поснідав, зіграв у відеогру, а після обіду став чемпіоном світу". Як ви можете описати свій день, коли стали олімпійською чемпіонкою?
– У мене було все не так. Я прокинулася в 5-й ранку. Нервувала всі дні до того. І в той самий день. І чекала того моменту, коли ми вже нарешті прийдемо до залу і почнемо фехтувати. Тому що тільки коли ти вже вдягаєш маску і стаєш на доріжку, в тебе минає стрес, і ти стаєш сконцентрованою лише на фехтуванні. Тож це був лише стрес, стрес, стрес. Особливо тягнулися хвилини, коли ми виходили, тиснули руки. Час був настільки розтягнутим, що здавався вічністю. А ми ж іще пізно ввечері фехтували. Це було дуже стресово!
– У фехтувальному залі в Парижі було надзвичайно шумно, трибуни тиснули. Як ви справлялися з цим тиском? Чи чули, що кричать з трибун?
– Мені було нормально. Звісно, це трішки відволікало. Для нас була незвичною така велика кількість вболівальників на трибунах. На жодному змаганні не було такого, як у Парижі. Але, як я кажу, в той момент, коли я стаю на доріжку, то повністю відключаюся. Вже не чую, що там кричать. Мені головне: почути, що каже суддя, щоб не отримати жовту картку. У мене є такий купол, в якому я перебуваю. У якому я сконцентрована повністю на змаганнях.
– Ви згадували, що найбільше золотій медалі в Парижі, мабуть, радів ваш тато. Бо саме він привів вас у фехтування. Коли і чому він вирішив познайомити вас із цим спортом? Якою дитиною ви були?
– Я взагалі була наймолодшою в секції фехтування. Туди приймали з 9 років, а мені було тільки 7. Спершу я взагалі-то хотіла займатися танцями. Але тато намагався все-таки водити мене на фехтування. Мені не дуже подобалося спочатку. Не бачила там інтересу. Але коли я вперше поїхала на змагання, відчула те бажання бути найкращою, виграла медаль – тоді, звісно, мені сподобалося. Власне, полюбився той смак перемоги. Минуло 25 років – і все це залишилося.
Я була дуже активною дитиною. Мабуть, саме тому батько і віддав мене на фехтування. На спорт, який загартовує характер. Я завжди хотіла бути першою. На уроці фізкультури зі всіма змагалася. Потрібно було кудись дівати свою енергію і спрямовувати її в правильне русло.
– А свій перший гонорар пам'ятаєте?
– Це була, напевно, не зарплата, а премія за чемпіонат світу – 8 тисяч гривень. На той час це була тисяча доларів. І я протринькала їх просто на одяг, ресторани, фотосесію. Мабуть, за тиждень я її витратила. Але мені було так класно. Через тиждень попросила у мами грошей на квиток у Київ. Вона була в шоці (Усміхається).
– Чим запам’ятався Париж в аспекті організації Олімпіади? Вам є з чим порівнювати…
– Запам’ятався дуже просторий зал – вперше у такому змагалася. Було багато місця для розминки, окрема безкоштовна лаунж-зона для фехтувальників і тренерів.
У принципі, організація в Парижі мені сподобалася. Було гарно облаштоване місце, де ми жили: міні-лікарня, велика їдальня, багато зон, де можна було відпочити.
"На Балі люди не оцінюють, в що ти одягнутий"
– А як ви, власне, любите відпочивати перед відповідальними стартами? Чим намагаєтеся привести свої думки до ладу?
– Я дуже люблю читати. Але коли сильно чимось збуджена, то, звісно, мої думки десь літають, і я не пам’ятаю, що читаю. Тоді ми просто проводимо разом час із дівчатами з команди, гуляємо, розповідаємо цікаві історії, граємо в настільні ігри. Бо якщо ми будемо кожна окремо, то загубимося кожна в своїх думках.
– А хто з вашої олімпійської четвірки найчастіше заспокоює інших?
– Це залежить лише від того, хто в якому настрої конкретно в той день.
– Нещодавно стежили за вашим контентом із Балі – він неймовірний. Розкажіть, що найбільше вас вразило? Який найцікавіший досвід там отримали?
– Понад усе мені, звісно, сподобалася їхня природа, неймовірні краєвиди. Напевно, я навіть не уявляла, що те, що є на картинці, може існувати і в реальності (Усміхається).
А вразили мене щирість і простота їхніх людей. У нас в Україні, особливо в Одесі, це зовсім по-іншому. Наші люди дуже часто оцінюють: в що ти одягнутий, який у тебе соціальний статус. А на Балі взагалі такого немає. Ти прийшов – тобі усміхаються, взагалі неважливо, у що ти одягнутий. Якщо щось не вдається, тобі допоможуть. Навіть без твого прохання (Усміхається).
Мешканці Балі дуже щасливі. І дійсно щирі. Не те, що це якась натягнута, лицемірна посмішка. Мене це дійсно дуже вразило і дуже сподобалось.
– Ви щойно завершили збори у Кончі-Заспі. Які змагання стануть для вас першими після Олімпіади у Парижі? І чи маєте мотивацію на Ігри-2028 у Лос-Анджелесі?
– Можна сказати, що я остання з нашої олімпійської четвірки повертаюся до змагань. Готуюся до чемпіонату України в квітні. Потім маю їхати на Гран-прі в Корею – там будуть тільки особисті змагання. Далі буде етап Кубка світу в Перу (і особисті, і командні старти). І залишаються ще чемпіонат Європи і чемпіонат світу.
До Олімпіади-2028 ще дуже далеко. Тому загадувати наперед важко. Не можу на 100 відсотків сказати, що виступатиму там. Однак мотивація, звісно, є. На зборах я зрозуміла, що дуже скучила за своїм спортом. Отримала велике задоволення від фехтування. Це ті процеси, до яких я звикла і від яких дуже кайфую.
Наразі налаштована на поточний сезон. А після того, як він мине, буду робити висновки.
Більше ексклюзивів Марічки Кулачковської
