Снукер – чи не найскладніший з тактичної точки зору вид більярду. Тим дивовижніше, що таких успіхів тут досягає геть молодий хлопець з України – держави, де цей спорт не є аж надто популярним.
Першопроходець
У стартовому раунді кваліфікації до чемпіонату світу Юліан Бойко обіграв досвідченого кіпріота Майкла Джорджіу – 6:4. Це перша в історії України перемога на головному снукерному турнірі.
– До матчу з Майклом Джорджіу я намагався не думати про результат. Просто докладав якомога більше зусиль до тренувань та намагався вийти на пік форми.
– Ви досить впевнено контролювали хід гри, але згодом суперник несподівано зрівняв рахунок (4:4). Як вдалося не запанікувати і так потужно провести вирішальну частину матчу?
– Після того, як не вдалося виграти шостий фрейм і зробити рахунок 5:1, я відчував, що це надасть впевненості супернику і кінцівка матчу буде дуже напружена. Тому я намагався мислити позитивно, вибрати правильні удари, бути сконцентрованим на грі, а не на рахунку зустрічі.
Звісно, я дуже нервував, коли робив переможні брейки в останніх двох фреймах, але через такі ситуації доводилось проходити доволі часто, тому я радий, що зміг перебороти себе і виграти.
– Ви вперше для себе в турі зробили сенчурі (100 і більше очок з одного підходу). Для вас це стало великою подією?
– Сенчурі – завжди приємний бонус. Але на тренуваннях я їх роблю майже в кожній зустрічі, тому це не викликає в мене якихось великих емоцій. Звісно, буду намагатись робити їх побільше в наступних сезонах.
– У другому раунді кваліфікації ви драматично програли англійцю Девіду Грейсу. Це доволі відомий гравець, та ви змогли нав’язати йому запеклу боротьбу, знову зробили сенчурі. Чи задоволені своєю грою в цій зустрічі?
– Самою грою задоволений. Результатом, звичайно, ні, бо хотілось перемогти, і перемога була дуже близька. Не вистачило буквально трохи, щоб зробити рахунок 5:5, та й у попередніх фреймах вистачало шансів вийти вперед в рахунку. Але я вважаю, що, не дивлячись на поразку, цей чемпіонат показав мій реальний рівень гри і те, що я можу вигравати у сильних суперників. Тому хочу якомога швидше повернутися в тур.
– Зараз сезон завершився. Невдовзі на відбіркових турнірах ви поборетеся за право знову грати в елітному турі. Це короткотермінове завдання. А яка у вас велика снукерна ціль?
– Є довгострокові мрії, але конкретних завдань немає. Будемо вирішувати все поетапно.
Дитина за столом
– Ви наймолодший профі в історії! Як воно, виходити проти людей, що ледве не в батьки годяться?
– Оскільки я з дитинства завжди грав з дорослими, то до цього звик. Але, звичайно, важко грати проти дуже досвідчених снукеристів. У перший рік в турі я дійсно відчував себе наче дитиною за столом. Зараз все змінилось і вже немає такого враження. Навпаки, відчуваю тільки перевагу від свого віку, бо в мене все ще попереду, а дорослішим гравцям вже треба показувати свій рівень. Це стає для них невеликим тиском.
– Ви свого роду культурний прецедент для України. У нас снукер не надто розвинений. Як так вийшло, що ви прийшли в цей спорт і доросли до професіонального рівня так швидко?
– Зайнятись снукером було моїм власним бажанням. Вперше я побачив цю гру на Євроспорті в 2011 році і попросив тата відвести мене до клубу, так все і почалось. Моя сім’я дуже сильно сприяла моєму розвитку та завжди підтримувала спортивний напрямок. Саме тому вдалося в досить юному віці показувати гарні результати. Багато залежало від мене, звісно, але моє оточення теж зіграло дуже велику роль.
Снукер був не надто розвинений раніше, але останніми роками в Україні з’явилася напрочуд потужна конкуренція. Я вважаю, що найбільше цьому сприяв саме мій тато Сергій Бойко, бо він розвивав снукер усіма засобами і хотів, щоб у нас була здорова конкуренція всередині країни. Зараз вже другий українець Антон Казаков потрапив до мейн-туру, і в нас ще є дуже багато талановитих гравців. Я в них усіх вірю, знаю, яких вони зусиль докладають. Сподіваюся, наступне покоління українських снукеристів поб’є багато рекордів.
– Маєте улюблених гравців у турі?
– Так, маю! Вони змінюються з роками, але зараз мій улюблений гравець – це Чжао Сіньтун. Дуже багато часу проводимо з ним в академії, де ми разом тренуємось, дуже приємно дивитись як він грає. Талановитий хлопець і просто гарна людина.
– У вас справді прізвиська "Динамо Київ" і "Окіо" (японський хлопчик)? Чому?
– Якщо чесно, не знаю звідки такі прізвиська взялись. Якщо "Київське Динамо" ще можна зрозуміти, то про "Окіо" взагалі не знаю. Я собі ніколи не придумував нікнейми, їх дали вболівальники, тому хай воно так і буде.
– Може ви любите футбол і вболіваєте за Динамо Київ?
– Футбол дуже люблю, і, звісно, як киянин, завжди підтримую Динамо. Навіть був на деяких матчах команди. Може дійсно прізвисько від цього пішло.
"Душа болить за батьківщину"
– Ви молодий хлопець, а снукер – спорт, де психологія грає величезну роль. Як вдається грати, ще й добре, коли в Україні страшна війна? Звідки черпаєте сили усе це витримати?
– Душа дуже болить за нашу батьківщину і за всіх людей, які зараз проходять через війну і все це страхіття. Але я знаю, що наш народ дуже сильний і незламний, тому намагаюсь черпати натхнення і позитивну енергію від усіх наших захисників, волонтерів, та й узагалі просто від усіх Українців! Кожен має вносити свою частку в нашу перемогу.
Я вважаю, що моя частка – це демонструвати гарний рівень гри, прославляти усіма зусиллями нашу рідну країну та розповідати людям про все, що відбувається, щоб якомога більше людей стояли пліч-о-пліч з українцями. Дуже вдячний усім вболівальникам і друзям за велику підтримку під час змагань, вона, безумовно, надає сил та наснаги на боротьбу.
– Українські спортсмени часто кажуть, що відчувають багато підтримки від людей за кордоном, у вас такі випадки були за час війни?
– Так, безумовно. В Англії всі мають величезну повагу до України, багато людей пропонують допомогу і просто морально підтримують.
– На вашій рідній Київщині росіяни творили страшні, дикі речі. Чи всі ваші близькі і друзі вціліли? Чи ніхто не стикнувся з ворогом?
– На Київщині нікого з моїх друзів та близьких не було, на щастя. Проте один з моїх найближчих друзів вже понад місяць не виходить на зв’язок з Маріуполя. Дуже сподіваюсь, що з ним все гаразд. Неможливо дивитись на кадри з наших мирних, колись квітучих і неймовірно красивих, а зараз вщент зруйнованих міст без сліз і ненависті. Віримо, що добро переможе зло якнайшвидше. Слава Україні і Слава нашим Героям!
Інші інтерв'ю Спорт 24
