"Найкращий атлет свого часу"

Головним героєм паризької Олімпіади став американець Елвін Кренцлейн. У найромантичнішому місті світу він зробив золоте каре. Елвін народився в Мілуокі в родині німецьких іммігрантів. З дитинства його цікавили біг та стрибки. Цій пристрасті Кренцлейн не зрадить до кінця свого життя. Після успіхів у школі він продовжив домінувати і на студентському рівні, коли поступив в університет Вісконсина у Медісоні. Однак, на жаль для фанатів цього навчального закладу, вони недовго грілися у променях слави Кренцлейна. Адже Майк Мерфі, топовий легкоатлетичний тренер Пенсильванського університету, ніколи не ловив ґав і, як тільки почув про феноменального Елвіна, то одразу вирушив у дорогу. Лише одного забігу коучу вистачило, щоб зрозуміти: "Хлопець має талант від Бога!" І Майк спокусив Елвіна чималенькими бонусами, які давав своїм найкращим спортсменам Пенсильванський університет.

Нюх не підвів Мерфі. Вже після першого року виступів у Філадельфії тренер охрестив Елвіна "найкращим атлетом свого часу". Також Майк захоплювався тим, що у Кренцлейна не було слабких сторін: "За що б Елвін не брався, він усюди досягав успіху. Він завжди фінішував першим або ж стрибав найдалі". Елвін вчився на стоматолога, а весь вільний час проводив у товаристві королеви спорту. В університеті він побив світові рекорди у бар’єрному бігу на 120 та 220 ярдів (ярд – 91,44 см). Цього Елвіну вдалося досягнути, у першу чергу, завдяки своєму IQ. Він самотужки дійшов до того, що бар’єри оптимально долати з прямою витягнутою ногою. Лайфхаком американця і досі користуються сучасні атлети. Тоді Пенсильванський університет просто не помічав суперників у міжвузівських змаганнях. І MVP усіх турнірів завжди був саме Елвін. Ця серія закінчилася лише після того, як Кренцлейн здобу вищу освіту. Не дивно, що Елвін є однією з головних спортивних легенд Пенсильванії.

На Олімпіаді 1900 року він переміг у бігу на 100 м, бігу на 110 та 200 м з перешкодами і в стрибках у довжину. Найважче Елвіну далася перемога в останній дисципліні. Головним суперником Кренцлейна став польський єврей Маєр Прінштейн, який у п’ятирічному віці емігрував до США. Саме Маєр показав найкращий результат у кваліфікації. Боси Сіракузького університету, кольори якого захищав Прінштейн, заборонили йому змагатися у неділю (а фінал поставили саме на цей день, оскільки сподівалися, що прийде більше глядачів). І це попри те, що Маєр був євреєм! Прінштейн домовився з Кренцлейном, що той також не братиме участі у фіналі. Тому Маєр вже міг відкорковувати чемпіонське шампанське.

Однак він трішки поквапився. "Джентльмен" Елвін не дотримав слова і у фіналі перекрив результат Прінштейна на один сантиметр. Природно, що Маєр розлютився та вдарив Кренцлейна в обличчя (за іншою версією, Елвін зумів ухилитися). Попри цей прикрий інцидент, два великі атлети залишилися друзями. Вже наступного дня Прінштейн, зрештою, візьме золото, здолавши у потрійному стрибку тріумфатора минулих Ігор Джеймса Конноллі (до речі, саме Джеймс став першим чемпіоном сучасних ОІ). Через чотири роки у Сент-Луїсі Маєр зробить золотий дубль, перемігши у потрійному стрибку та стрибках у довжину. Він став першим та останнім спортсменом, який перемагав на одній Олімпіаді в обох цих дисциплінах.

Але повернімося до Елвіна. Окрім золотих медалей, Кренцлейн отримав ще й чотири парасольки. У дні перемог Елвіна в столиці Франції стояла по-справжньому лондонська погода і організатори презентували тріумфаторам ці практичні сувеніри. Після паризького золотого дощу він вирішив перемкнутися на стоматологічне золото. Але дантист з Елвіна вийшов гірший, аніж атлет, і тому незабаром він став тренером легкоатлетів США.

У 1913 році німці зробили чемпіону пропозицію, від якої не можна було відмовитись. Вони так хотіли бачити Елвіна наставником своєї легкоатлетичної збірної, що підписали з ним п’ятирічний контракт на астрономічну суму – 50 000 доларів (на сучасні гроші – це 1 мільйон 870 тисяч баксів). Чи міг кайзер Вільгельм ІІ розщедритися на такі гроші для тренера своїх легкоатлетів? Не віриться. Хоча багато хто стверджує, що господарі настільки жадали добре виступити на Олімпіаді 1916 року в Берліні, що не рахували грошей. Коли у повітрі запахло великою війною, німці порекомендували Елвіну повертатися додому. Кренцлейна не потрібно було просити двічі. Життєвий марафон найкращого атлета свого часу закінчився 6 січня 1928 року.

Перетягування каната

У програмі Ігор 1900 року виявилося чимало чудернацьких змагань. Так, не обійшлося там і без перетягування каната. У змаганнях мали взяти участь дві команди: Racing Club de France, яка представляла країну-господарку, та США. Але плани організаторів вкотре пішли шкереберть. Американська збірна складалася з атлетів, що брали участь в інших дисциплінах. Невдовзі з’ясувалося, що змагання з метання молота, у яких мали виступити троє янкі, відбувалися в один час із перетягуванням, тож зірково-смугасті відмовилися від сумнівної честі тягнути канат. Але святе місце порожнім не буває. Американців замінила зібрана нашвидкуруч скандинавська команда, яка складалася з трьох шведів та трьох данців. Місце у цій тімці знайшлося навіть журналісту газети Politiken Едгару Ебю. Але це не завадило скандинавам тріумфувати. Як відзначають очевидці, рецепт успіху збірної виявився напрочуд простим. У них була більша маса. У першу чергу, завдяки надпотужним Густафу Седерстрьому та Чарльзу Вінклеру, що брали участь у метанні ядра та диска. Шведська Ny Tidning för Idrott писала, що "французька команда чинила відчайдушний опір, але виявилася занадто легкою". Матч тривав до двох перемог. Деякі джерела стверджують, що скандинави виграли 2:1, але більшість сходяться на думці, що змішана команда перемогла всуху.

Через 74 роки журнал Olympic Review коронував американську збірну. Він заначив, буцімто у фіналі Ігор 1900 року саме американці здолали у фіналі скандинавів. У цій статті розповідається, що скандинави перемогли господарів, а потім поступилися янкі. Газета The New York Herald стверджувала, що зібрана поспіхом американська команда здолала скандинавів у двох поєдинках. Особливо запеклим був другий, у якому американці схилили шальки терезів на свою користь аж через 5 хвилин. Однак янкі розповіли не всю правду. Journal des Sports зазначив, що американці спершу хотіли змагатися у шипованому взутті, що природно не сподобалося суперникам та офіційним особам. Коли вони зрештою перевзулися, то перемогли скандинавів. А у другому поєдинку трапився черговий з казусів, які стали візитівкою цих Ігор. Після того, як американські вболівальники побачили, що їхні улюбленці поступаються, вони прийшли їм на допомогу і перетягнули скандинавів. Ледь не спалахнула бійка, але, на щастя, емоції швидко згасли. Матч між змішаною командою та американцями прийнято вважати товариським. Тому зірково-смугастих помилково вважати олімпійськими чемпіонами з перетягування каната.

Як гольфістка померла, так і не знаючи, що стала олімпійською чемпіонкою

А ось інша американка Маргарет Еббот таки вписала своє ім’я в історію. Вона стала першою олімпійською чемпіонкою в історії США. Маргарет до кінця життя так і не довідалася, що перемогла на Олімпіаді. Гольфістка разом з матір’ю приїхала в Париж на Всесвітню виставку і випадково дізналася, що в її рамках проводиться невеличкий турнірчик з гольфу. Американка вирішила спробувати власні сили – прийшла, побачила і перемогла.

І нехай вас не дивує необізнаність Маргарет. Олімпіада збіглася з Паризькою Всесвітньою виставкою 1900 року, і була повністю затьмарена останньою. Офіційно турнір з гольфу іменувався "Виставковим змаганням" або "Змаганням Всесвітньої паризької виставки", тож звідки Маргарет могла знати, що вона стала тріумфаторкою Олімпіади? За словами історика Ігор Білла Маллона: "Чимало подій Олімпіади 1900 року вважалися лише показовими видами спорту. Дуже важко сказати, які з них насправді були олімпійськими видами, а які – ні. Чимало спортсменів не мали зеленого поняття, що вони змагаються на Олімпіаді".

Маргарет випадково довідалася про турнір із газети. Вона досить впевнено здолала усіх своїх суперниць. Цікаво, що її мама Мері також брала участь у тих же змаганнях. Вона фінішувала лише сьомою, щоправда, для 46-річної жінки це, мабуть, досить непоганий результат. Цікаво, що Маргарет і Мері стали єдиними матір’ю та донькою, які змагалися на Олімпіаді одна проти одної. Маргарет була не вельми високої думки про свій тріумф. "Французькі дівчатка, мабуть, не надто добре розуміли, що таке гольф. Вони прийшли на змагання на високих підборах та у вузьких спідницях. Не дивно, що я їх легко перемогла". За свою вікторію американка отримала лише порцелянову чашу, оздоблену золотом. Тріумфаторів деяких видів спорту Ігор 1900 року нагороджували медалями, розробленими французьким скульптором та гравером Фредріком де Верноном (цікаво, що це єдині в історії Олімпіад прямокутні, а не круглі медалі). Але гольфісткам так не пощастило. Еббот вирішила трішки залишитися у Парижі та встигла ще виграти чемпіонат Франції у 1901-му. Того ж року вона, зрештою, повернулася додому. У грудні 1902 року Маргарет вийшла заміж за відомого письменника Фінлі Пітера Данна. Незважаючи на те, що молодята не влаштовували помпезних святкувань, вони отримали сотні вітань від селебріті. Найвідомішим з яких був сам сер Артур Конан Дойл. Чемпіонка відійшла у кращий світ 10 червня 1955 року.

Справжня слава прийшла до гольфістки вже після смерті. Нею Маргарет завдячує професорці університету Флориди Паулі Велч. Науковиця проробила роботу, достойну Шерлока Холмса і докопалася до істини. Певно, недарма Конан Дойл вітав Еббот з одруженням. Велч якось на очі потрапила стаття, в якій згадувалося, що Маргарет стала олімпійською чемпіонкою у 1900 році. Паула довгих 10 років нишпорила в архівах, досліджуючи біографію Еббот. Зрештою, у середині 1980-х вона повідомила радісну новину сину Маргарет – Філіпу Данну, що його мама стала першою олімпійською чемпіонкою в історії США. У своєму матеріалі у Golf Digest Філіп напише: "Не щодня дізнаєшся, що твоя мати була олімпійською чемпіонкою, через 80 з гаком років. Вона скромно розповідала нам, що виграла чемпіонат Парижа з гольфу". 1996-го Еббот в офіційній програмі Ігор в Атланті назвали спортсменкою Олімпіади 1900 року. До Ігор 2016 року, коли гольф повернувся в олімпійську сім’ю у Ріо-де-Жанейро, Маргарет залишалася єдиною жінкою, що перемагала у цьому виді спорту. Запізнілий некролог, присвячений Еббот, з’явився у The New York Times лише у 2018-му.

Сотні вбитих голубів

Найбільш огидним видом, який відбувся у рамках Олімпіади 1900 року, була стрільба по живих голубах. Добре, що ці "змагання" проголосили неофіційними. Але на них заявилися десятки учасників. Адже за перемогу у стрільбі по живих голубах можна було отримати солідну грошову винагороду – 20 000 франків (приблизно 76 000 євро на сучасні гроші).

Трішки про правила. Кілька кліток з голубами стояли по центру огородженого кола. Від кришок кліток тягнулися шнури, які тримали в руках спеціальні помічники. Стрілець кричав "Тягни", однак не знав, який саме шнур потягне ця людина. Окрім цього, слід було встигнути підстрелити птаха, доки він не вилетів за межі кола. Аби тобі зарахували голуба, потрібно було, щоб він впав мертвим або ж виявився важкопораненим, щоб не зміг покинути коло. Якщо ж птах отямлювався і вилітав чи виповзав з кола, то вважалося, що ти не влучив. Учасник вилітав зі змагань після двох промахів поспіль.

Чемпіоном став бельгієць Леон де Лунден. Цікаво, що топова четвірка вирішила благородно розділити 20 000 на чотирьох. Краще б вони настільки ж благородно поставилися до пташок. Адже цей вбивчий квартет підстрелив аж 77 голубів. А всього учасники цього "виду спорту" вбили понад 300 птахів. Хоча PETA тоді ще не пахло, але прихильники прав тварин виступили категорично проти стрільби по живих голубах, та у й Парижі жінки і діти інколи втрачали свідомість, дивлячись на цей івент. Тож, на щастя, ніхто після Парижа-1900 більше не чув про стрільбу по голубах на Іграх. І можна з впевненістю сказати, що на Олімпіадах ми більше не побачимо цього варварства.

Перший українець на Олімпіаді

Перейдемо до приємнішої частини статті. На Іграх у Парижі дебютував уродженець України. Ним став фехтувальник Петро Заковорот. Він народився на Харківщині у 1871 році. У 1892-му Петро проходив службу у Гродненському гусарському лейб-гвардії полку, розквартированому у Варшаві. Саме там він вперше зацікавився фехтуванням. Заковорот швидко опанував шпагу та шаблю, чим викликав чималий інтерес у відомого учителя фехтування Юліана Мішо. Поляк вирішив влаштувати іспит перспективному українцю. "Він взяв зброю і наказав захищатися. Я, оцінивши його фігуру, припустив, що мені цілком до снаги впоратися з Мішо. Однак вже наступної миті він зробив випад, його шабля блиснула у повітрі, а моя з брязкотом полетіла на землю. Я підняв її та знову зайняв оборону. Цього разу мені вдалося відбити перший удар, але вже після другого шабля Юліана вперлася мені у груди. Так я вперше зрозумів, що клинок вимагає від людини не лише сили, а й спритності, швидкості, кмітливості та бездоганного знання усіляких прийомів", – згадував українець свій перший справжній урок фехтування.

Заковорот і Мішо

Незабаром Петро став найкращим фехтувальником у полку і був призначений помічником Мішо, який цінував його силу та спритність. А в 1897-му Заковорот, який блискавично прогресував, продовжив навчання у військово-спортивній академії Будапешта, де через два роки виграв престижний міжнародний турнір. Далі був Париж і Олімпійські ігри. Петро разом з Мішо виступав у змаганнях шаблістів серед так званих "маестро". Де-факто це були змагання серед профі, від яких неабияк лютував батько сучасних Олімпійських ігор П’єр де Кубертен, який вважав, що Ігри – лише для любителів. Мішо та Заковорот впевнено кваліфікувалися до фінальної вісімки. Петро у відборі здобув п'ять перемог та двічі поступився. А ось у фіналі результат виявився дзеркальним. Тож наш земляк посів сьоме місце. Мішо ж забракло однієї вікторії до п’єдесталу. Інколи в україномовній літературі можна знайти інформацію, що Петру не вдалося фінішувати вище, оскільки сліпа французька Феміда підсуджувала землякам. Але це не відповідає дійсності. Адже у змаганнях шаблістів два чільні місця посіли італійці, третім фінішував австрієць, а галл опинився лише на четвертому місці. Петро за хороший виступ у Парижі отримав чималенькі гроші – аж 200 франків.

У 1910 році Заковорот візьме участь у великому міжнародному турнірі, який був присвячений ювілею паризької Олімпіади. На ньому українець здобув бронзу. Та, зрештою, зумів обійти свого вчителя Мішо. Поляк, мабуть, не дуже сумував, адже який наставник не відчуває задоволення, коли учень перевершує його. Після приходу до влади більшовиків про закордонні гастролі довелося забути, залишалося тренувати червоноармійців. У 1920-му Заковорот очолив кафедру фехтування Харківського інституту фізкультури. Саме з подачі першого українського олімпійця у 1935 році організували дебютний чемпіонат УРСР з фехтування. І Петро, незважаючи на поважний 64-річний вік, виграв його. Заковорот залишив свій слід і в історії української культури. Він брав участь у постановці фехтувальних боїв у виставах театру Леся Курбаса "Березіль".

Підписатися на Telegram автора

Більше чтива від Володимира Войтюка

Марафон біля скотобійні, помічник пекаря став чемпіоном, а Кубертен хотів стрілятися на дуелі – як Париж приймав Олімпіаду вперше

Геній, який скинув СРСР із шахового трону: його батько розробляв ядерну зброю, мати була під ковпаком ФБР

"Більше не торкатимуся бісових фігур": шахи стали для нього прокляттям – втрачене кохання, крах кар'єри, божевілля