Третього грудня 2020-го вийшла у прокат 90-хвилинна документальна стрічка про нащадків українських емігрантів, яким підкорилася головна вершина Національної хокейної ліги – Кубок Стенлі.

Наприклад, Террі Савчук – найвідоміший голкіпер в історії хокею – був 100-відсотковим українцем. Майк Боссі – легендарний форвард Нью-Йорк Айлендерс 70-80-х – онук січового стрільця. Таких "юкі" – аж півсотні. І навіть у жилах найкращого хокеїста всіх часів та народів – Вейна Грецкі – тече 50 відсотків української крові. Не вірите? Прямо зараз Микола Васильков розвінчає популярні історичні міфи, а також поділиться кількома сенсаційними спойлерами.

"Дідусь Майка Боссі збирав гроші на повалення СРСР"

– З чого розпочалася робота над документальним фільмом "Юкі"?

– Це було вже достатньо давно. Ми тоді закінчили роботу над попереднім фільмом "Американська мрія" – про емігрантів у Сполучених Штатах. І оскільки ця тема була для нас "живою", Володя Мула, співавтор, режисер і продюсер запропонував: "Давай зробимо про хокеїстів у США та Канаді. Це таке тло, де дуже багато наших".

Він познайомив мене зі своїм приятелем Женею Количевим, який згодом став нашим експертом та консультантом із північноамериканського хокею, і той надав дуже багато цікавої інформації. Виявилося, що більше 50 етнічних українців завойовували Келих Стенлі. Це мене вразило. Ситуація дуже дисонувала із меншовартісним українським хокеєм, найбільшою гордістю якого був Сокіл – свого часу лише третя команда у совку.

Підкуповувало й те, що хокейні емігранти виявилися не якимись "сивими" персонажами з енциклопедій. Чудово пам’ятаю Майка Боссі, який чотири рази поспіль завойовував Кубок Стенлі з Нью-Йорк Айлендерс. А він – Михайло Босий. Його дідусь боровся із совєтською владою, виїхав за кордон із великими проблемами і навіть збирав гроші на повалення СРСР, згодом захищав національні меншини. Це посприяло тому, що у Канаді ухвалили мультинаціональний закон, де не всі повинні розмовляти англійською чи французькою, а кожен мав право обрати свою рідну мову. Це дало розвиток українським школам.

Або, наприклад, Вейн Грецький або Грецкі, який у світі – number one. Я порозпитував молодь – вони не знають, хто це такий. Але в НХЛ ніхто не перевершить статистику Грецького, нуль шансів. Навіть якби він не закинув жодної шайби, то лише за результативними передачами залишився б найкращим бомбардиром в історії. Ще перед зйомками фільму я зацікавився його історією.

– Скільки часу знадобилося для пошуку і встановлення контактів, розробки маршрутів, логістики зйомок?

– Наш Количев уже мав багато необхідних контактів. Це у нас Twitter не користується популярністю, натомість за океаном ним активно "юзають". Женя списувався із певною кількістю наших, зокрема із Джефом Чикруном, і навіть багатьма американськими хокеїстами, які не мали емігрантського коріння. Тому Женя став справжнім влучанням "у яблучко".

Серйозно допоміг деякими контактами, а також із комунікацією, Мирон Биць – запровадник Зали української слави. Ну й сам Володя Мула – він дуже непосидючий і наполегливий.

В Америці та Канаді так не прийнято, коли маєш номер телефону – і просто дзвониш. Потрібно спершу написати листа, дочекатися відповіді. Мула витримав цей період, згодом переписувався вже у месенджері, і лише потім телефонував. Це дуже неквапливий і тривалий маховик, крок за кроком пробивалися контакти, протягувалися ланцюжки.

Зрештою, Володя дійшов до того, що зараз чатиться із самим Грецьким! Він написав йому про прем’єру фільму, Грецький відповів, що, на жаль, не зможе прилетіти через пандемію. Окей, не зможе. Але – Мула листується з Грецьким!!! Починали ми з нуля, а зараз – на самісінькій засніженій маківці.

Коли записували Кена Данейка, дізналися, що для нього факт смс-спілкування із Грецьким – це надзвичайно статусно, прирівнюється до здійснення мрії. І то каже Данейко, а він непересічна величина, який сам тричі брав Келих Стенлі із Нью-Джерсі Девілз!

– Ти літав за океан разом із знімальною групою?

– Так, двічі. А втретє Володя полетів уже без мене – я залишився у збірній. Спочатку ми ще не знали, що у нас намалюється Грецький. Його записали "з коліс". І зараз я розкажу, як це вдалося.

– Маєш на увазі самого Вейна, а не його батька – Волтера?

– Звичайно. До останнього ми навіть не мріяли, що Вейн нам дістанеться хоч якось, хоч краєм, хоч боком.

"Ти не уявляєш! Я записав Грецкі!"

– Чому найкращий хокеїст усіх часів і народів такий невловимий?

– Саме через свою величину – всі ж його хочуть. Мати собі Грецького – це шалений успіх, аудиторія та гроші. Ми намагалися пробити вихід через Биця – Грецький не приїжджав у Зал слави, проте пан Мирон мав певні контакти. Через інших хокеїстів також не вдавалося. До слова, непросто було дістатися навіть батька – Волтера (Володимира) Грецького. Посередники казали нам: "Камон, як ви можете просити про інтерв’ю, якщо будь-яка його поява на події коштує 100 тисяч баксів".

Мула упродовж цілого дня чатував на Грецького у лоббі одного з готелів Торонто. Дочекався, підбіг і навіть встиг щось сказати, поки охорона його не відсунула. Проте – нуль шансів. Батько – Володимир – також фігура достатньо публічна, всі до нього звертаються. Таких, як ми, там вистачає щодня. Щоправда, мені здається, що ми з України перші, хто підняв цю тему.

Мабуть останніми із совкового простору, хто писав Грецького, була "Комсомолка". Він прилітав у 1982 році із усім своїм сімейством у Москву, а через 30 років Вейна засунули в Мінськ, де живе родина його прадіда по першому шлюбі. Пам’ятаю, показували фотки: "Похож? – Похож!". Після того наша преса Грецького не писала, можливо я щось пропустив.

Ми смикалися, писали офіційні листи, але зрештою фактично змирилися, що будемо монтувати фільм без Грецького. Аж раптом під час розмови із Келлі Груді, екс-голкіпером, який грав з Грецьким за Лос-Анджелес, виявилося, що вони досі у "коротких" відносинах. Цей Груді веде The Hockey night на канадському телебаченні, дуже популярний проект, який дивляться всі. Вони з Грецьким не просто чатяться, а й зустрічаються і товаришують. "Спробую тобі допомогти", – ошелешив він Мулу. Ми не повірили.

Але коли Мула полетів втретє – записати Федотенка в Тампі, мені прилітає повідомлення. "Ти знаєш, маю суперновину. Груді повідомив, що домовився із Грецьким". – "Він не жартує? Він тверезий?" – "Так і написав: "Я домовився з Грецьким. Зараз скажу, на коли". Ми в запарі. З Мулою працював оператор динамічного, вуличного плану – не постановочного, бо для цього ми везли з України важку артилерію з відповідним освітленням.

Володимир Мула із Вейном Грецкі

Зустріч призначили у Сент-Луїсі. Поділяю симпатію Грецького до цього міста – воно просто "вау!". У нього там власний будинок. Вейн виділив Мулі півгодини, а в нас було запитань годин на шість. Починаємо компресувати все, щоб втиснутися. Залишили 15 найголовніших – Володя їх озвучив. Після інтерв’ю зробили селфак і Грецький йому каже: "Ну ти мені пиши" (Сміється). Мула вийшов з усмішкою, як у каймана, – на 25 тисяч зубів. Одразу набрав мене: "Ти не уявляєш! Я записав його!". Абсолютний кульмінаційний тріумф.

– Відповідь на яке із 15 запитань можеш заспойлерити тут і зараз?

– Ми його "качали" на українство. Одвічна суперечка з цього приводу між руськими, білорусами, поляками і нами: чий же Грецький, точніше – його половина? Тато – Волтер – чистий українець. Батько Волтера і бабуся – також українці. Інша половина Вейна – ірландсько-англійська, тут без питань. Отож ми пройшлися по Волтеру.

Його батько Терентій жив на Берестейщині, у селі Огдемер. Це коли перетнути кордон на Волині через Прип’ять – там також наша історична територія. Українські етнічні землі простягаються аж до Пінська, Мозиря та Берестя-Литовського. Руські претендують на Грецького, бо в ті часи там панувала Російська імперія. Білоруси – бо зараз це сучасна Білорусь. А поляки претендують, бо Марія Годенецька, мати Волтера – із села Пановичі, це під Підгайцями, Тернопільська область.

В гостях у Волтера Грецкі

Ми побували у Пановичах. Раніше там справді було багато польського – до 1939-40 років, коли СРСР почав Другу світову разом із нацистською Німеччиною. Совєти повиселяли звідти усі родини і позавозили нові. Отже, питання в тому, була Марія етнічною українкою чи полячкою. Ми знайшли монумент, встановлений поляками при незалежній Україні. Там прізвища кількох людей, які мешкали тоді – серед них є прізвище "Годенецька".

Але аргумент на користь українського походження – куди серйозніший. У Канаді Марія говорила лише українською мовою. Українська мова – беззаперечне свідчення українського походження. Україна – не імперія, тому українською, на відміну від російської чи польської, розмовляли лише українці за походженням.

І тепер – спойлер! Вейн Грецький підтвердив, що спочатку він спілкувався із бабусею лише українською. Вона навчала його нашої мови, тому що не знала англійської. Була звичайною газдинею, домогосподаркою. А от дід Тоні (Терентій) працював активно, скрізь їздив і, відповідно, опанував англійську.

Дуже багато розповів про своє українство. Крім того, виявилося, що Грецький чудово розуміється на сучасній геополітиці і тямить, хто є хто. Він підтримує українських фронтових лікарів, розуміючи, що між Україною та Росією йде війна. Надсилає їм медикаменти. Із ним солідарний Юджин Мельник – власник клубу Оттава Сенаторс.

Банальних запитань на кшталт "як ти прийшов у хокей" не було – таке його запитували 10 тисяч разів. А от про українство – оригінально і цікаво. Він про це майже ніколи не розповідав, а нам розкрився.

"Савчук грав без маски, а Данейко майже всім натовк пику"

– Погоджуєшся, що історія Террі Савчука – найтрагічніша з-поміж усіх наших хокейних емігрантів?

– Крім того, що найтрагічніша, вона ще й найпопулярніша. Якщо запитати, хто найвідоміший українець в НХЛ, відповідь буде – Террі Савчук. Історія Тараса Савчука дуже цікава, щоправда, ніяких секретів у ній немає – є книжки, екранізації, дослідження.

Ми поспілкувалися з його сином – Джеррі. Вони, на жаль, уже не знають української мови так, як знав її Тарас. Але тут причина в тому, що Савчук не займався своїми дітьми. Він був настільки сконцентрованим на кар’єрі, мав настільки сувору харизму, що не вкладав у сина необхідних знань. Син дуже шкодує за цими часами і переймається тим, що так мало отримав від батька. Террі досі його любить.

Зйомки Джеррі Савчука

Під час нашого інтерв’ю він навіть розплакався. Одразу – на першому чи другому запитанні. Буквально ридав півтори хвилини, знявши окуляри – один із найемоційніших моментів нашого кіно. Боже, це було так давно, понад 50 років тому, а у нього досі болить. Це пов’язано з тим, що українська культура – дуже родинна. Українці, які приїхали сюди, дуже герметичні.

Террі ставився до сім’ї, мабуть, неналежно. І з дружиною сварився. Не тому, що зраджував їй – просто пив. Він був "алергійним" воротарем, збудженим. Отримав більше травм, ніж будь-хто у його епоху, коли грали без захисних масок. Якось у журналі Life спробували звести на колажі всі шрами на його обличчі – і там забракло того обличчя. Шрам на шрамі – усі не помістились.

Історія Савчука досі надихає людей. Про нього знімають художні і документальні фільми. На арені в Детройті та кількох інших місцях є меморіали Савчука. Цікавий момент: з дня його смерті минули десятки років, але син відмовився їхати разом із нами на могилу батька. Ми ходили по чималому кладовищу і самі шукали – добре, що знайшли.

– Ти вже згадував про Кена Данейка. Як поживає суворий тафгай Нью-Джерсі Девілз?

– У житті вони зовсім не суворі. Ось Джеф Чикрун був тафгаєм, хоча з вигляду – ніколи не скажеш. Сучасний світ такий, що наполегливо просять не використовувати у фільмі кадрів бійки. У нашому контракті з НХЛ це навіть прописано. Але я переглянув старі відоси із Чикруном, він – справжній звірюка! Навмисно атакував – і ззаду, і збоку, як хочеш. А в житті – м’якенький, руку тисне ледь-ледь. У нього український фотоальбом – там все розписано, підписано.

Данейко – трохи різкіший і бадьоріший у спілкуванні. Він майже всім натовк пику – виграв приголомшливий відсоток дуелей. Хоча Кен при цьому – не чистий "поліціянт". Адже у хокеї є такі хлопці, які випускаються тільки на розбірку. Данейко – нормальний захисник, але дуже "таф". Він працює на каналі MSG як коментатор. Там його дуже люблять. Кен коментує прикольно, жваво, з метафорами.

Кен Данейко

У Джерсі є Ukrainian Heritage Night – це така нещодавня традиція щорічного вшанування українців у Нью-Джерсі. Вони вшановують українських вояків, які приїхали туди на реабілітацію, а також людей українського походження, що зробили великий внесок у історію США. Словом, у Нью-Джерсі все дуже по-українськи. Приїжджаєш – всі розмовляють англійською. Але якщо копнути, то там купа наших (Усміхається).

– Грізне тріо "Юкі лайн" із Бостон Брюїнз 50-х. У якому здоров’ї вони дожили до наших днів?

– Джонні (Іван) Буцик почувається чудово. На мій погляд, виглядає навіть краще, ніж коли закінчив кар'єру. Він мешкає у Бостоні і дуже впевнено сидить у своєму кабінеті, багато всього розповідає. У нього, як відомо, були напарники по атаці – Бронко Хорват і Віктор Стасюк. Стасюк доживає віку у будинку для пристарілих, зі здоров'ям у нього не дуже добре. Щодо Хорвата, то він – не чистий українець, але його родина жила в українському середовищі. Свого часу вони емігрували із Закарпаття.

Ці троє колись гриміли на всю країну. То була епоха старої НХЛ – лише шість клубів, тотальне розширення ще не відбулося. Грали дві канадські франшизи – Монреаль і Торонто, на півночі США – Детройт, Бостон і Чикаго, плюс – Нью-Йорк. От і все. Відповідно, всі всіх знали.

Ми проїхали автомобілем із Нью-Йорка до містечка Вейл під Денвером близько двох тисяч миль, щоб знайти Еріка Нестеренка – він також грав у ті часи. Міг зустріти на вулиці Савчука і привітатися українською. Коли ти живеш герметично в українському селищі, ходиш до української школи, церкви, то мова у тебе зберігається. Коли ж граєш в НХЛ, то зрозуміло, що перейдеш на англійську.

Ерік Нестеренко

Утім певний час вони пам’ятали рідну мову. Той же Волтер, батько Вейна Грецького, розмовляв із нами українською – давав окремі фрази, усе розумів. Знаєш, яка у нього історія? Крім тієї, що він поставив на ноги найкращого хокеїста всіх часів і давав йому гроші навіть тоді, коли Вейн став чемпіоном НХЛ (свої мільйони молодший Грецький заробив аж тоді, коли перейшов у Лос-Анджелес). Волтер працював у телефонній компанії – єдиній на всю Канаду, але щоразу відпрошувався з роботи, щоб приїхати на черговий матч свого сина…

Так ось, історія. Волтер пережив напад на кшталт інсульту, після чого настала амнезія. Він не міг розмовляти – поривався щось казати, а його ніхто не розумів. І тільки одна із сестер у Канаді зрозуміла, що відбувається: "Він українською говорить!" Волтер пам'ятав лише свою першу мову, тож після одужання почав з нуля вчити англійську. Рідкісний випадок! Є навіть фільм "Прокидайся, Воллі", в якому канадці розкрили суть його хвороби і показали, як Вейн приїжджав провідати свого батька.

"Передай Грецкі, що він був і моїм кумиром"

– Скільки миль американським континентом ви накрутили загалом?

– Як правило, ми літали. Але двічі таки довелося подорожувати автомобілем, зокрема – з Нью-Йорка у Денвер. На звороті у Канзасі мене зупинили поліціянти – трохи перевищив швидкість. "Звідки ви, хлопці?" – "Винайняли машину у Нью-Йорку, от повертаємося із Денверу назад". – "У Денвер – машиною? НАВІЩО?". Їхньому здивуванню не було меж. "Не повірите, веземо апаратуру – знімаємо одного українського хокеїста". Окей. Вони навіть не перевіряли багажник – бачили, що він забитий. Щасливої дороги, шуруйте (Усміхається).

Ще їздили з Чикаго у Детройт, а звідти – на Торонто, потім – на Оттаву. До Монреаля не доїхали, на жаль. Відповідно, у нашому фільмі немає Босого (Боссі), хоча ми дуже хотіли. Мула ще пробрався у глибинку – в Едмонтон, Саскачеван… Туди веде одна дорога. Якщо її замело – сидиш у машині, бо нікуди подітися.

– Андрій Шевченко вже встиг переглянути та оцінити "Юкі"?

– Фільму він ще не бачив – переглянув лише трейлер. І попросив: "Якщо спілкуватимешся з Грецкі, то передай, що він був і моїм кумиром. Я виростав із плакатом Грецкі на стіні".

Зараз стільки невизначеності. Я не впевнений, що Андрій побуває на прем'єрі, що зможе прилетіти. Для мене всі ці організаційні моменти поки що позначені "іксами". Безперечно, я запрошую усіх – і хлопців з національної збірної, і представників УАФ. Затамувавши подих, очікуємо, щоб пандемія відступила.