Перша кров

Він народився у час, коли політична карта Європи переживала справжній шторм і перекроювалася ледь не щомісяця. Народився у Відні – самісінькому серці Австро-Угорської імперії, а вже незабаром від неї не залишиться й сліду. Можливо, саме це стало причиною переїзду сімейства Хома зі столиці у провінцію – куди спокійніший, віддалений від політичної лихоманки Станіславів (теперішній Івано-Франківськ).

Осип виростав енергійним і непосидючим шибайголовою. До того ж, вирізнявся солідною антропометрією, міцним тілом, сильними та швидкими руками. В усіх вуличних бійках із ровесниками та навіть старшими опонентами брав гору. Природно, що такий талант привів хлопчака у боксерський зал. Батьки ж категорично не сприйняли його вибір. "Сину-сину, в кого ти такий вдався? Тобі освіту здобувати треба, а не ламати людям шнобелі!" – чув неодноразово.

Одного разу, у 1932 році, коли Осипу було лише 17, юнацький максималізм і бунтарська натура зіграли доленосну роль. Нашвидкуруч спакувавши нехитрі речі, Хома зник із отчої оселі і випірнув аж за 900 кілометрів – у польському портовому місті Гдиня. Тут, на березі Балтійського моря, його прийняли в один із боксерських клубів "Геданія", де українець шліфував свою техніку, стрімко прогресував і здобував перемоги. Зрештою, йому влаштували надскладний екзамен – кинули на ринг проти Станіслава Пілата, 2-разового чемпіона Польщі. Тут уже шансів не було.

осип хома

Осип Хома (у центрі) під час медогляду боксерів, 1935 рік

Тим не менше, Хому запросили у склад національної збірної Польщі. Він взяв участь у кількох гарячих поєдинках, та найбільшу славу йому принесла матчева зустріч Польща – Третій Рейх. Німці на той момент були чинними чемпіонами Європи, а проти нашого юніора випустили грізного Герберта Рунге, який невдовзі тріумфуватиме на Олімпійських іграх-1936 у Берліні. Чи то Осип виявився настільки сильним, чи, може, опонент не налаштувався на "ноунейма" як слід, але маємо незаперечний факт – українець у майці збірної Польщі гідно протистояв беззаперечному фавориту, хоч, у підсумку, програв. Між іншим, Рунге досі залишається єдиним німецьким супертяжем, якому підкорилося олімпійське золото.

На мить перед Осипом Хомою прочинилися двері топових європейських рингів. У вузьку шпаринку він побачив, як переливається помпезними барвами спортивна слава і спокусливо шелестять банкноти гонорарів. Проте це була лише мить – коротка, наче літній сон. А потім Хому призвали на службу у військово-морські сили Польщі. Двері, незадоволено грюкнувши, зачинились.

Американська мрія

"Я завжди мріяв про широкий світ", – ця фраза українського боксера, яка стала девізом його життя, дійшла до наших днів. ВМС він невдовзі змінив на торговельний флот, тож серце, яке вабили незнані горизонти, аж вистрибувало з грудей у передчутті нових пригод.

А тепер розкрийте мапу світу і оцініть масштаби! На лайнері "Баторій" Осип Хома перетнув Атлантичний океан 48 (!) разів, зачекінився у Північній та Південній Америці, витримав удари свинцевих хвиль біля острова Шпіцберген, побував в Індії та багатьох тропічних країнах. Але по-особливому українець прикипів до Сполучених Штатів.

Лайнер "Баторій"

Завантаження і розвантаження корабля різноманітним крамом – справа не одного дня. Тож поки судно стояло у доках Нью-Йорка, Хома сходив на сушу, щоб відпочити і розім’ятися. Маршрут традиційно пролягав до боксерського залу. Винятковий талант, техніка та рефлекси нікуди не поділися, а важка робота на борту корабля ще більше загартувала габаритного молодика. Осип із легкістю трощив щелепи місцевим боксерам. У Брукліні він дебютував вже на професіональному рингу – і побив чеського емігранта Гавлічека, який вважався тут найкрутішим.

Слава про чудернацького моряка-боксера із Європи швидко долетіла до американських промоутерських компаній. Гінці підкотили до Хоми із пропозиціями контракту. Його вибір зупинився на компанії Стенлі Гімнезіум. Ймовірно, ключовим аргументом на користь цього бренду стала персона тренера, якого закріпили за українським атлетом. Чорт забирай, це ж сам Бенні Леонард!

Бенні Леонард

Леонард – жива ікона тогочасного боксу. Чемпіон світу у легкій вазі. Упродовж кар’єри провів понад 200 боїв, у яких зазнав лише чотирьох поразок. Бенні був євреєм, мав тверде табу – ніколи не виходив на ринг у юдейські свята. На момент знайомства із Хомою він уже почепив рукавички на цвях і зосередився на тренерській роботі. А невдовзі розпочне ще й суддівську кар’єру. Забігаючи наперед, варто зазначити, що життя Бенні Леонарда трагічно обірвалося у 1947-му – він помер від серцевого нападу прямо на рингу.

Отож, перед Хомою вдруге у житті з’явилася реальна перспектива посісти світовий боксерський трон. Здавалося, вже ніщо не стане на заваді успіху – хапайся одразу за свій шанс! Але вроджений авантюризм раптом підвів Осипа. Українець прийняв рішення взяти курс на Гдиню, чемно завершити контракт із флотом і лише після цього, зі спокійною душею, зайнятися професіональним боксом за океаном.

…Він повернеться до Штатів аж опісля довгих 11 років. Доля мала на нього зовсім інші плани.

Війна

Першого вересня 1939-го, незадовго до світанку, на Польщу впали перші сотні бомб, скинутих німецькими бомбардувальниками. Осип Хома став "під рушницю", увійшовши до складу міського гарнізону Гдині. Однак сили, попри відчайдушний спротив поляків, були надто нерівними – нацисти за кілька тижнів підім’яли під себе всю країну. Наш герой вижив у цьому місиві, але поповнив камеру концтабору для військовополонених. Щоправда, ненадовго. Дізнавшись, що їм у руки потрапив відомий боксер, німці проявили несподівану великодушність і випустили його на волю.

Якийсь час Осип мешкав в окупованій Польщі – без роботи і без улюбленого боксу. Відбуваються його перші контакти з підпіллям Організації Українських Націоналістів. Виконуючи кур’єрські завдання, приїжджає до Львова, який тоді перебував у зоні совєтської окупації. І саме в місті Лева вдруге переживає німецьке вторгнення – 22 червня 1941 року червоні посіпаки заметушилися у паніці, готуючись дати драла перед наступом коричневих.

Через півтора роки розпочалося формування дивізії "Галичина". Патріот і гренадер Осип Хома не міг залишатися осторонь, тож залюбки поповнив лави українського збройного кулака. Добровольця закріпили за артилерійським полком. Разом із побратимами-канонірами в липні 1944-го опинився у Бродівському котлі. Червоні переважали українських і німецьких солдатів у живій силі та техніці ледь не в 6 разів. Шансів витримати такий наступ не було. Хома зумів вирватися із цієї масакри живим, але під Брюховичами, що неподалік Львова, таки потрапив у російський полон. Далі – заслання до совєтського концтабору для військовополонених аж за Урал.

Там би, мабуть, і загинув, та врятувало польське громадянство. У 1945-му Хому репатріювали. Опинившись на Лемківщині, наш герой поновлює контакти з українськими повстанцями і вступає до сотні УПА "Ударники", якою командував знаменитий майор Степан Стебельський під псевдо "Хрін". Сам же Осип взяв собі бойовий нік "Боксер", згодом отримав у підпорядкування повстанський рій (від 9 до 15 вояків).

Осип Хома (праворуч) із побратимом в УПА

"Численні бої та сутички показали Осипа як вправного артилериста і кулеметника, – пише про нього Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". – А в хвилини затишшя колишній моряк і боксер розповідав повстанцям про свої подорожі, або веселив різними трюками.

Демонструючи свою силу, однією рукою за кінець ствола відривав кулемет від землі, а це понад 10 кілограмів, та підносив його над головою. Повстанці дивувалися його силі і жартували та сміялися із своїх друзів, які намагалися зробити те саме з кулеметом, що й "Боксер".

Повстанський побут Осип Хома переносив важко. Завжди голодний, часто босий (мав 45 розмір взуття, яке складно було дістати у підпільному побуті), з трудом витримував довгі марші (від тривалої ходьби і при вазі понад 120 кілограмів йому сильно боліли ноги) він не падав духом та завжди підтримував друзів по зброї. У його присутності дівчата-кур'єри відчували себе у більшій безпеці, як зазвичай".

Жорна комуністичних режимів потроху перемелювали цих відчайдушних героїв. Після операції "Вісла", коли відбулася тотальна зачистка українського населення на території Польщі, Осип із невеликою кількістю побратимів перейшов в американську зону окупації Німеччини.

Коротка мить щастя

У таборі для переміщених осіб в Міттенвальді український велетень повернувся до боксу – щоправда, вже у ролі тренера. Вишколював українську табірну команду "Довбуш", яка навіть брала участь у місцевих змаганнях. До слова, тут, у Німеччині, Хома випадково зустрів свого давнього приятеля – промоутера із компанії Стенлі Гімнезіум, який на той момент дослужився до звання майора армії США. Обоє дійшли висновку, що Осипу вже запізно повертатися у професіональний бокс. Причина – вік і розхитане окопами та концтаборами здоров’я.

У 1951-му Хома емігрував до Штатів. Там ще встиг пізнати щастя сімейного життя, дружина-латвійка подарувала йому доньку Тамару. У квітні 1958-го Осип потрапив до лікарні – потребував хірургічного втручання на жовчному міхурі. Додому він уже не повернувся. Смерть боксера виявилася жорсткою. Персонал клініки транспортував Хому, що перебував під наркозом, з операційної до палати. У дверях ліфта каталка застрягла, а підйомник раптово рушив униз…

До наших днів дійшли його слова, переповнені любв’ю до України: "Я переїхав так багато світу. Бачив Полярну зорю і Південний Хрест, знаю, як то там "за Уралом сонце сходить" і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз".

Інші тексти Спорт 24 про бокс

"Нас запрошували у кримінальні кола". Кличко-молодший заробляв на Термінаторі, опинявся у нокдаунах і хотів побити брата

Принцеса у шкіряних рукавичках: українська боксерка №1 спарингувала з чоловіками, а на ринг виходила під Майкла Джексона

"Усик і Ломаченко? Цих хлопчиків використовують московські попи": Роман Цимбалюк – про спорт, політику і значення хіта "Путін х**ло"