"Їхала повз Гостомель, а там висаджувався російський десант": зірка сноубордингу – про чоловіка в ЗСУ і угорську пропаганду
Відверте інтерв'ю Спорт 24 зі срібною призеркою чемпіонату світу зі сноубордингу. Аннамарі Данча – про передсезонні настрої, іноземного колегу, який хотів захищати Україну зі зброєю в руках, та угорське радіо.
"Через брак снігу не знаєш, до яких схилів готуватися. Мусиш бути універсальною"
– Через повномасштабний напад росії ви не змогли завершити попередній сезон. Як відбувалася підготовка до нових стартів у теперішніх реаліях?
– За кордоном у нас є місця, куди їздимо щороку тренуватися. Цього разу українська Федерація надіслала листи з проханням зробити нам знижки, безкоштовні ski pass. Іноземні країни пішли нам назустріч. Це дійсно приємно. У вересні ми вправлялися в Нідерландах у закритому приміщенні, а в жовтні та листопаді – в Австрії. Літо в Європі було дуже спекотним, тож льодовики почали працювати ще пізніше, ніж зазвичай.
І ось сезон мав стартувати етапом Кубка світу в Італії 3-4 грудня, але снігу не нападало достатньо, і його перенесли на березень. Тепер сподіваємося на етап в Німеччині 10-11 грудня. Правда, там ще нижчі гори, і наразі вони вкриті травою. Та змагання ще не скасували.
Я сподівалася, що в грудні буде більше слалому. Але картина складається так, що, виглядає, буде більше гіганту. Однак в листопаді я непогано його відпрацювала, тому почуваюся технічно добре, незважаючи на велику перерву. Звісно, в нас нема змоги по кілька місяців тренуватися за кордоном. Але по 8-10 днів відкатали щомісяця і, в принципі, нормально. Десь на 75% виконали об'єм роботи, якщо порівнювати з попередніми роками.
– Скасування етапів дуже ускладнюють вам роботу?
– Не знаєш, до чого готуватися, до яких схилів. Мусиш бути універсальною. Але така ситуація зараз у багатьох видах спорту. Зустрічалися з лижниками, вони кажуть: "Подивіться на наш календар". А там все червоним закреслено.
До кінця року має відбутися ще два етапи Кубка світу в Італії (Карезза і Кортіна-д'Ампеццо) та Кубок Європи. А далі в лютому дуже важливі старти – чемпіонат світу в Грузії.
Дуже люблю схили в Швейцарії, Австрії – там змагання будуть на початку січня. Відбудуться і два етапи КС в Канаді, але невідомо, чи ми потрапимо за океан. Все залежатиме від результатів. Якщо загальний рейтинг буде високим, то мусимо летіти. Бо якщо пропустимо два етапи, то вже не наздоженемо суперників.
– Ставите собі якусь ціль-максимум на сезон? Таку, що коли її досягнете, зможете сказати: так, я на 100% собою задоволена!
– Зараз такі часи, що планувати щось здається нереалістичним. Але, звісно, завжди стараюся викладатися на максимум. Роблю різні медитації. За тиждень до стартів намагаюся "накрутити" себе на змагальний лад.
Я завжди візуалізую свої цілі. У думках проживаю дні змагань, виходи з воріт, передивляюся записи Кубків світу. Якщо бачу помилку, то в голові її багато разів прокручую. Якщо погана погода і я не можу тренуватися, все одно уявляю, як проходжу трасу.
– Ваша донечка перебуває з вами на змаганнях? Це допомагає чи створює додаткову напругу?
– У доковідні часи я намагалася, щоб на один тренувальний збір та змагання мій чоловік і донька їздили зі мною. І саме тоді я демонструвала найкращі результати. Перед світовою першістю-2019 вони місяць теж зі мною провели (саме на тому ЧС Аннамарі завоювала срібло, що є найкращим результатом в історії українського сноубордингу – Спорт 24).
Коли ти з родиною, то в тебе немає часу на різні дурниці: страх, невпевненість, вагання. Зараз донька зі мною. Чоловік, звісно, цього року не міг поїхати за кордон.
"Чоловік пішов першого березня на роботу, а через дві години подзвонив, що він у військкоматі"
– Знаю, що ваш чоловік з перших днів повномасштабного вторгнення росії пішов захищати Україну. Розкажіть, як він ухвалив таке рішення? Де перебуває зараз?
– Почнемо з того, що повномасштабна війна заскочила мене в Києві у потязі. Майже дві доби я добиралася додому в Ужгород. Чоловік дуже за це переживав. Я скидала йому геолокації, де ми проїжджаємо: Ірпінь, Гостомель. Там висаджувався російський десант. Тоді він мені нічого не казав. Але коли я приїхала, розповів: "Думаю, Боже, як ти їдеш тими місцями? Як там взагалі щось ще може проїжджати?".
Першого березня чоловік пішов на роботу, а через дві години подзвонив мені, що він у військкоматі. Пішов добровольцем. І все: дороги назад вже не було. Ми з родиною прийняли це рішення і підтримували максимально. Він відслужив майже 8 місяців, був у Запорізькій та Херсонській областях, і нещодавно звільнився.
– Ділиться з вами історіями з фронту?
– Розказував, наприклад, як наші військові зайшли в деокуповане село на Херсонщині і ночували в однієї бабусі. Вона каже: "Росіяни повиносили все, навіть чайник, телевізор". Мій чоловік дуже близько взяв це до серця. Дуже шкода йому було і голодних котів та собак, які бігають вулицями.
Чоловік до останнього не зізнавався мені, що має шрам біля ребер. Він працював на "Граді", і було треба чи стрибати, чи тікати з тієї установки. Він себе бронежилетом, напевно, поранив. Але я питаю: "Що це?". А він махає рукою: "Так, подряпина".
"Чемпіон світу Роланд Фішналер хотів воювати за Україну"
– Чула, що ваші іноземні колеги теж поривалися на війну в Україні?
– Так. Це був один з лідерів італійської збірної зі сноубордингу, чемпіон світу з паралельного слалому Роланд Фішналер. Він дуже перейнявся війною, постійно писав мені. Розповідав, що дехто з його знайомих поїхав захищати Україну. І Фішналер хотів, але його не взяли, бо він не має військового досвіду. Я кажу: "Роланде, краще займайся сноубордингом. Підтягуй до результатів своїх молодших колег!". Австрійці, німці запрошували мене пожити в них. Але я подякувала: "Кажу, ми наразі вдома залишаємося. Тут наше місце".
– Чи зберігається зараз інтерес за кордоном до війни в Україні?
– Так, колеги постійно підходять, запитують, як ми почуваємося. Хочуть почути інформацію з перших вуст. У нас в Ужгороді є такий 18-річний хлопець з інвалідністю Михайло Йолич, який робить світловідбивальні брелоки з прапорцями України. Ми взяли ці флікери зі собою, будемо роздавати іноземним спортсменам, пояснювати, що в Україні зараз великі перебої зі світлом, розказувати про інші проблеми. Іноді навіть не знаєш, що казати колегам. Ми кажемо: "Ми тримаємося, у нас все добре!". А вони: "Як все добре? У вас ракети над головами літають!".
– А хто найбільше проявляє щирих емоцій до вас?
– От словенці, наприклад. Їхній Жан Козір, який має дві олімпійські медалі, підійшов до мене недавно, так душевно поговорили. Тоді ще мій чоловік був на війні, я розказувала, як це складно. А Жан намагався підбадьорити мене: "Треба дякувати за кожен прожитий день. У нас є сніг, гарна погода, ми тренуємося. Треба цьому радіти". Було приємно.
Італійці постійно підтримують. Подруга з Америки запрошує до себе. Та й загалом атмосфера тепла в нашому спорті. Наразі не чула ні від кого нарікань, що, наприклад, росіян не допускають до змагань.
"Угорське радіо каже, що санкції шкодять не росії, а Євросоюзу"
– Ви вільно володієте угорською мовою. Знаю, що недавно були в Угорщині, намагалися там доносити правду про війну в Україні. Ми знаємо позицію тамтешньої проросійської влади. А як налаштовані інші громадяни?
– По-різному. Люди старшого покоління, які дивляться лише телевізор, то в них проросійське світобачення. В Ужгороді ловить угорське радіо, я добре розумію, про що там йдеться. Їхні оглядачі кажуть, що санкції росії не шкодять, тому не треба їх підтримувати. Що вони шкодять лише Євросоюзу. І слухачі в це вірять. А хто черпає інформацію з різних джерел, критично її аналізує, то мислить по-іншому.
Ми нещодавно проїжджали Угорщиною, ступили на заправку, а там нема 95-го бензину, лише 100-й. І люди метушаться: "Коли вже буде 95-ий"? Бо ж 100-й купувати значно дорожче. Також вони скаржаться на підвищення цін на комунальні послуги. А я собі думаю: "Ви ж так дружите з росією. То чого і у вас економічні проблеми?".
Але в Угорщині живе багато українців. Вони волонтерять і теж роблять певну просвітницьку роботу.
Інші інтерв'ю Спорт 24